Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій
Борис Монкевич звернув увагу на те, що серед запорожців з'явилися дивні постаті в австрійських мундирах, зі свіжовибритою головою і невеличкими оселедцями. Це стрільці покидали австрійське військо і переходили До Армії УНР. І нехай формалісти називають це дезертиством! Це була романтика виконання вояцького обов'язку перед Україною!
Отак діяли степи на стрільців!
До слова, і у Горбового була думка покинути УСС і піти "до гайдамаків"…
Звичайно, що читачеві зі Східної України особливо цікаво буде читати сторінки про перебування гуцулів на Великій Україні, їхні враження і погляд на нас. Деталі стосунків висвітлено в "Одному спомині" Михайла Горбового. Виявляється, що й до стрілецьких рядів голосилися наддніпрянці, невдоволені порядками в Армії Української Держави. Горбовий згадував: "Не раз до стійкового чи так-таки до звичайного стрільця підійде їхній гурт і зі сльозами в очах просять:
— Прийміть нас до своєї частини! Та ж у вас за саму команду, за саме те рідне слово варто вже служити. А ми що? Ніби українська армія, команда московська, старшини московські, до того тепер вони в ім'я "гетьмана України" ще гірше поводяться з нами, як за царських часів. Просто чоловік не знає, кому служить!
На жаль, Українські січові стрільці були в таких умовах, що годі було й думати про приняття до своїх сотень отих щирих борців, наших степових братів… Як прикро було дивитися на їхній біль, з яким вони вертали до "своїх" частин із любої розмови з нами! І нас рвало обурення, коли ми бачили, що з того народу можна створити прекрасні боєві власні сили, що він рветься до свого війська, а тут московсько-німецький ставленик, "гетьман", припиняє творення українських військових частин, заводить московщину та деморалізує народ".
Отут, на мій погляд, Горбовий втрачає об'єктивність. Бо не гетьман запросив німців в Україну. Це зробила Центральна Рада. 1 добре зробила! Адже німці разом із запорожцями Болбочана вигнали з України більшовиків. Але Центральна Рада виявила повну нездатність у побудові Української держави. Що й казати, лише силою обставин змушена була проголосити її 22 січня 1918 року (у програмах урядових партій Центральної Ради навіть не було декларації про необхідність її побудови). Саме Центральна Рада майже весь революційний 1917-й проводила промосковську політику, була філією Тимчасового уряду, отримувала від нього заробітну плату, а відтак і була, якщо використовувати термінологію Горбового, отим "московсько-німецьким ставлеником". Звичайно, є що закинути і гетьманові. Але він, попри свою залежність від величезного німецького війська, яке запросила Центральна Рада, і московського оточення, в якому виріс, відновив гетьманську традицію, проголосив Українську Державу і як міг творив її. Але українці в цьому йому не допомагали, а лише розхитували, розхитували її основи…
"Гвардія Вишиваного"Уже на Великій Україні гуцули ближче пізнали австрійського архікнязя Вільгельма Франца фон Габсбурга-Лотрінґена, а по-стрілецькому — полковника Василя Вишиваного. Про нього є коротка згадка в одному з неопублікованих щоденників Горбового за 1918 рік. "17.VI. прийшов до нас в кімнати архикнязь Вільгельм і дуже собі хвалив стрільців, — писав Михайло Горбовий. — Видно по нім, що має бути добрий чоловік".
Гуцули полюбили архікнязя, і він усім серцем полюбив верховинців. Не дивно, що вже 1918 року Гуцульську сотню УСС стали неофіційно називати "гвардією Василя Вишиваного". У цьому ж щоденнику Михайло Горбовий зазначав: "31.VII. Є чутка, що архікнязь Вільгельм має бути Гетьманом України".
З того ж щоденника довідуємося, що Горбовий від 21 червня "повнив службу сотенного санітара", а 7 серпня наказом його приділено до польової жандармерії. Можливою причиною переходу у жандармерію було невдоволення порядками, які запанували в УСС. "3.VIII. Зістало іменованих кілька старих стрільців на старшину. Та то би було нічого. Але що по більшій части зістали іменовані новобранці з 1918 року, то вже забагато свинства, щоб він мене вчив. Не знаю, чи є такий, що на моїм місці зніс би то. Прийдеться піти де до гайдамаків абощо".
Зрозуміти Горбового можна, адже він зголосився у стрілецькі лави ще в серпні 1914 року, пройшов усі кампанії і, звичайно, таким заслуженим воякам (їх називали "стара война") важко було змиритися з тим, що ним командуватиме новобранець.
2 жовтня Михайло Горбовий отримав двотижневу відпустку і через Бірзулу та Кодиму вирушив додому. Цього ж дня Кіш УСС виїхав до Вижниці, Вишкіл — до Кіцмані, а Легіон — до Чернівців. Зі щоденника довідуємося, що 7 жовтня Горбовий усю ніч прочекав на поїзду Жмеринці. Потяги тоді вже ходили із запізненням, бо на залізницях почастішали диверсії. Із пригодами доїхав Горбовий до Проскурова, куди вже долітав вітер з верховинських верхів… 8 жовтня Горбовий нарешті повернувся додому, але відпочивати не довелося — гаряча починалася пора.
Ось фрагмент його неопублікованого щоденника: "19.Х. проголошуюту Львові Українську Державу у рамках Австрії поки що. Населення з того незадоволене. 26.Х. Збори у Косові. Вибір повітового отамана п. Устияновича, відновлення січі і повітового коша". У цих подіях Горбовий бере живу участь. 27 жовтня на доручення повітового отамана Івана Устияновича Горбовий іде до Вижниці в Кіш УСС до кошового Никифора Гірняка. У Коші Горбовому продовжили відпустку на три тижні. Мету — підготовку до перебрання влади в Косові — приховали. З Вижниці Горбовий повіз у Косів фірою "пожарничі прилади", насправді — зброю. Переворот у Косові та Косівському повіті "відбувся в найкращому порядку".
Як помічник повітового отамана Горбовий взявся "змінювати по селах цивільну владу (війтів, уряди громадські), настановляти своїх щирих, свідомих людей". Організовував і відділи міліції для підтримання ладу і порядку.
Деякі дослідники стверджують, що Михайло Горбовий воював ще й у Галицькій армії.
