Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

каже: "Дозвольте, пане суддя, хай я спочатку сяду, бо чекаю від 8-ї години. Я привикла до точности, а ви так пізно кличете. Ноги вже зболіли". Суддя рад-не-раддав їй своє крісло, а сам стоїть. Тоді вона сідає і просить питати. Під час відповідей витягає собі лялечку, бавиться нею і так дає відповіді — мовби від несхочу… Ще треба додати, що суддя все говорив по-польському, і то із криком. Але ніхто з пластунів не налякався і все відповідав по-українському. Цим довели до того, що при дальших переслуханнях сам суддя був змушений говорити по-українському". Отак Горбовий виховував молодь! Репресії тільки гартували нове покоління борців.

Переслідування не припинялися. 1930 року поляки таки заборонили Пласт у Косові, а Горбового кинули до в'язниці на півроку. Причина репресій та сама — український характер косівського Пласту (польським скаутам влада не перешкоджала, навпаки, сприяла розвою). Отака була "польська демократія", отакою була справедливість по-польськи!

У цій нерівній боротьбі — дитячого гурту та каральних органів польської держави — вигартувалися тверді українські характери. У 1930-х роках косівські пластуни пішли не тільки у "Просвіту" і "Каменярі", айв ОУН.

А вихованець Горбового Володимир Максим'юк став провідником Косівської повітової філії ОУН.

Дослідник Ігор Пелипейко у свой книзі "Містечко над Рибницею…" звертав увагу, що в першому томі довідника "Реабілітовані історією. Івано-Франківська область" є дані про 27 косівчан — членів ОУН, ув'язнених у 1939–1941 роках. Цей список, зауважував Ігор Пелипейко, майже збігається зі списком ув'язнених "каменярів".

Ось так працював Михайло Горбовий! Опинившись серед тих, хто програв Визвольну війну 1914–1920 років, він не змирився і взявся плекати покоління, яке візьме зброю вже в 1930-х роках, щоб відстояти заповіти січових стрільців і здійснити мрію про власну національну державу.

1930-ті роки

Після заборони Пласту 1930 року та піврічного перебування у в'язниці Горбовий знову поринає у вир громадського і кооперативного життя. За власним визнанням, у польських тюрмах він "такого духа набрався", що тепер і "врата адові не переодоліють". Як найкращий організатор Косівщини, він фактично замінив свого вчителя — "батька Устияновича", організатора українського життя в Косівському повіті початку XX століття (Іван Устиянович змушений був тікати від польських репресій на Закарпаття, де продовжив свою патріотичну діяльність).

Замість забороненого Українського Пласту Михайло Горбовий заснував Союз української поступової молоді ім. М. Драгоманова "Каменярі". Члени цієї організації вивчали історію України, читали українські книги, брали участь у театральних, хорових та спортивних гуртках. Статут "Каменярів" забороняв палити і вживати алкоголь. Великої ваги надавав Горбовий і вивченню етики, зокрема у ставленні до жінок. Горбовий керував Косівським повітовим союзом "Каменярі" в 1933–1938 роках.

Діяльно працював він і в руханково-спортивному товаристві "Луг", "Просвіті", виробничо-збутовому кооперативі "Гуцульщина" — як керівник і працівник (художник, різьбяр і ткач-килимар). До слова, його брат Роман став видатним майстром ткацтва.

Михайло Горбовий налагодив виробництво і збут килимів, полотна, занавісок, ліжників, хідників, портьєр, рушників, торбинок, тарелів, таць, альбомів, брошок, браслеток, топірців, інкрустованих меблів та багато чого ще, власне, всього, що могли виготовляти гуцульські майстри. А домашні промисли на Гуцульщині віддавна були дуже розвинені. Тут розквітли ткацтво, кушнірство, суконництво, гончарство, деревний промисел, різьбярство, мосяжництво, писанкарство, вишивка.

У статті "Український домашній промисл на Гуцульщині" автор (очевидно, М. Горбовий) зазначав: "Спершу була вся ця продукція і збут майже виключно в українських руках. Однак згодом переходить ткацько-килимарський промисел майже зовсім у жидівські руки, а наші ремісники з господарів стають наймитами, яких визискують чужі в найгірший спосіб: низька заробітня платня, недостача суспільного обезпечення робітників, виплачування бонами або злишнім товаром, обманювання на мірі й вазі тощо. Вслід за цим пішов упадок якости килимів і їхньої мистецької вартости. Найгірша тандита, роблена з юти та з відпадків шмат, заступила місце колишніх прекрасних, солідних килимів. Все те могло діятися лише тому, що ми з каригідним прямо легковаженням здали цю преважну ділянку нашого економічного життя в руки чужих спекулянтів, яких одинокою ціллю є збагачуватися, хоч би коштом запропащення вікових традицій і взорів нашого народного мистецтва".

Не дивно, що на листівках "Гуцульщини" надруковано один із принципів української кооперації: "Жидами не послугуємося!" Слід сказати, що заробітна плата робітників заснованої Горбовим і його товаришами "Гуцульщини" одразу піднялася на 30–40 %. Відтак збільшилася й заробітна плата "інших робітників, переважно Українців", які працювали в наймах на "чужих варстатах". Проти "Гуцульщини" почався "неперебірчивий у засобах і завзятий наступ. Та це не захитало кооперативи", бо товар у "Гуцульщини" був якісніший, мистецький. Взори для килимів та інших виробів проектував і визначний графік Микола Бутович, у недалекому минулому поручник Сірої дивізії Армії УНР. "Окрім цього, виховала собі кооператива освідомлюючою працею гурт свідомих кооператорів з-поміж своїх членів-робітників, які дають запоруку дальшого гарного розвою кооперативи". А ще "Гуцульщина" виконувала "преважну місію для гуцульського народного мистецтва, бо своїм впливом хоронить, м. Ї., гуцульську кераміку перед цілковитим звиродненням… "Гуцульщина" вишукує по селах давні кахлі, миски, збанки і замовляє нові на тих самих мотивах у давнього гончара П. Кошака, який виробляє їх уже не лише для "Гуцульщини", але й для інших покупців. У той спосіб відновлюється наше давнє гончарство по славним традиціям [Олекси] Бахметюка і др.".

Реалізував себе Горбовий і як політичний діяч: 1932 року товариші обрали його секретарем повітового комітету Української соціалістичної радикальної партії, яку заснували Іван Франко та Михайло Павлик.

1937 року Горбовий узяв участь у 5-му крайовому з'їзді "Каменярів" у Львові. На з'їзді делегати обрали його заступником голови президії та членом Головної ради "Каменярів", що свідчить про чималий авторитет.

11 вересня 1938 р. Горбовий організував у Косові свято на честь Михайла Павлика, який був для нього взірцем громадського діяча та найвищим ідейним авторитетом. Походив Павлик зі знаного роду Ґорґіців. Ці люди не терпіли кривди і несправедливості. Боротьба за правду та справедливість стала смислом життя і Михайла Горбового.

Попри активну громадську діяльність, Горбовий знаходив час писати спогади. В 1930-ті роки він активно публікувався в історичному календарі-альманасі "Червона Калина", "Літописі Червоної Калини", ілюстрованому календарі "Просвіти", у виданнях "Каменярі", "Громадський голос" та ін., зокрема в альбомі "УСС".

Написав він, а точніше, удосконалив п'єсу "їхав стрілець на війноньку". Я читав її з інтересом.