Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

То, що я тут оповів про їх славну участь в сій страшній війні, то тільки дрібна частинка діл наших Гуцулів-героїв.

І який би не вийшов реальний успіх з їх боротьби за украіньский нарід і державу, одно мусить нашим Гуцулам признати кождий, чи свій, чи навіть воріг, що славні Гуцули уміли пошанувати гідно свою честь та знали, як у сьвітовій війні добувати батьківскої і волі, і слави!

За Цісаря, за вітчину, за рідний край та Україну полягло наших кремезних Гуцулів чимало, однак їх слава не вмре, не загине!

Народна пісня звеличає геройскі діла лицарів-Гуцулів і задержить їх в пам'яти нашого народа від рода в рід, а історія України на виднім місци запише хоробрість гуцульску золотими буквами на вічні часи!

Ілля СЕМАКА

Семака І. Гуцульскі стрільці // Невідома війна. Перша світова війна на сторінках Православного буковинського календаря. 1914–1918. — Чернівці: Золоті литаври, 2007. — С. 40–45.

Біографічна довідка СЕМАКА Ілля (23.09.1866 -4.01.1929). Громадсько-політичний діяч Буковини, правник.

Народився у м. Берегометі (за ін. дан., у с. Руському Банилові) у сім'ї священика. Закінчивши гімназію, вивчав право в Чернівецькому університеті. Від 1891 р. мав судову практику в Чернівцях, із 1897 року працював у суді в Радівцях. 1899 року переїхав до Кіцмані, де працював секретарем, радником і начальником суду. Очолював українські осередки — "Народний дім" та "Руську бесіду".

Належав до Української національно-демократичної партії. Посол до австрійського парламенту (1907–1918), посол до Буковинського сейму (1911–1918). Під час Першої світової війни — член Загальної української ради у Відні. На початку листопада 1918 р. був одним з організаторів перебрання українцями влади у Чернівцях. У 1918–1919 pp. — член Української національної ради ЗУНР (ЗОУНР), обраний до законодавчої та фінансової комісій. Від січня 1919 р. перебував у Відні, працював в австрійській Ліквідаційній комісії, згодом в екзильному уряді ЗУНР. У 1920-х pp. емігрував до Чехо-Словаччини, працював деякий час суддею. Помер у Превідзі (Словаччина).

Скрутна хвиля була в часі тяжких зимових боїв минулого року, коли то знову наше давне ім'я "Тирольці Сходу" засіяло славою. Треба було в Західній Галичині (коло Тарнова і т. д.) сильним опором стати против страшної переваги росийських військ, щоби не вдерли ся до Шлезька. Тому на правім крилі австрийської армії не багато війска стояло. Зато тут саме населене стало нашому війську у великій пригоді. В Карпатах були услуги населеня тим більшої ваги, бо в гірських боях богато залежить від гостинности і прихильности населеня, котре ще надто добре знає всі свої верхи і плаї. І лишень через вірність місцевих людий удало ся відперти ворожу люїу силу.

Щоби належно оцінити подвиги Гуцулів, треба перш усього згадати, що до того часу ніхто не думав брати їх до воєнної служби. Не місце тут говорити, що за величезну користь мала би військова управа з Гуцулів, якби вони мали стрілецькі організації на військовий лад.

Гуцули — з роду і поки віку чудові охотники-стрільці — дивно скоро і легко привикли до воєнного діла, яке їм повірили, вагаючи ся, і лиш задля недостачі війська, бо бояли ся, що Гуцул та побіжить Москалеви в стрічу. Але цілком противно! На борзі зорганізованих Гуцулів-добровольців, одітих зразу в свою таки народну ношу і лиш значених чорно-жовтою перев'язкою на рукаві, поставлено відразу під провід жандарів і скарбових сторожів. По короткій муштрі робили вони вже на повірених їм місцях свою службу знаменито. В тяжку годину, коли австрийське військо густою лавою стояло в середній і західній Галичині, а в Карпатах і на Буковині було його не богато, подав почин до воєнної організації Гуцулів посол Николай Василько. Першу пробу такої організації перевів він сам в своїх виборчих округах — Вижниці і Путилові. Діяло ся це ще в листопаді першого року війни, недовго до другого наїзду Москалів на Чернівці. Даремно виписали були московські можновладці велику нагороду на цю розумну голову. Вони хотіли пімстити ся на нім і за то, що він завжди в палаті послів вказував на грізну небезпеку з боку відвічного ворога і на кертичну роботу московських наймитів. На жаль, сказані були ці перестороги лиш на вітер. А як війна в Східній Галичині і на Буковині грозила страшним нещастєм, то і тогда не вдало ся росийським комендантам і посіпакам здушити ті між народом глибоко вкорінені династичні почуваня, що їх викохали провідники народу, хоч добрі сусіди противне торочать.

І вже здобули українські полки, Січові Стрільці, а не послідною чергою Гуцули, велику похвалу у найвисших достойників нашої монархи!.

Лицарські подвиги наших Гуцулів, їх самопосвята і стрілецька спритність виповнять не одну сторінку в історії славних діл народів Австрії. Щоби пізнати близше ту страшну, небувалу боротьбу в Карпатах, треба уявити собі ті кріваві і завзяті бої о т. зв. Татарський просмик, і то в снігом покритих яругах і на високих верхах, що лежать по боках гірських доріг, котрі провадять з Галичини на Угорщину, дальше треба зобразити собі, як то суворий, невідкличний приказ жене все наново росийські війська полуднево-західними горами Буковини, щоби продерти ся до Семигороду. Годі забути і на завзяті приступи на Кирлибабу, відки ворожі недобитки ледви спасли ся. Так то великанська боротьба в Карпатах то закипить, то стихає на час, поки знов не ожила коло Дуклі і не закінчила ся славними майськими днями перемогою нашої збруї.

Не прибільшаючи, можна сказати, що цеі спасаючої боротьби в Карпатах не було би ніколи, як би Москалям удало ся було продерти ся через буковинську-семигородську границю. Що прийшло ся випити гіркую не нам, а Москалям і що на кровію политих убочах Кирлибаби кинено першу грудку на гріб всеросийському мареву про росийську Византію, то завдячуємо се у великій мірі