Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій
Замість післямови
Цю пісню я вивчив на початку 1990-х років. Її бадьорий настрій, патріотичні слова, хоча і з деякими галицизмами та полонізмами, лягли мені на душу. Не раз співав її, відпочиваючи душею — чи то спускаючись із гір у районі Славського, чи підходячи до свого дому на Курській вулиці в Києві.
Ой на горі на Маківці Там ся били січовії стрільці… Б'ються, б'ються, не здаються, Йдуть до бою ще й сміються!Та піднесення зникало, коли десь із-за рядків та мажорних нот випливав образ мого дідуся, Федота Васильовича П'явка-Коваля, писаря Російської армії у часи Першої світової війни. Під час бойових дій він перебував у Карпатах, міг бути й на Маківці. Це ж його могли вбити з усмішкою на устах бадьорі січові стрільці…
Так, дідусь мій був не в тій армії, і все ж… Звичайно, душею я був на боці січових стрільців, які билися проти гнобительки Росії, бажав їм звитяг. І все ж чи не занадто бадьора і весела ця пісня? Адже йдеться про трагедію нашого народу, розділеного між державами і змушеного воювати проти самого себе.
За інерцією я ще рік-два співав ту стрілецьку пісню, але вже без натхнення. "У московському війську таких, як мій дідусь, було сотні тисяч, — думав я. — Невже брати-галичани не усвідомлюють цього? Ще й нас запрошують до співу…"
1995 року у львівському журналі "Дзвін" до століття із дня народження поета, доктора ветеринарних наук Гната Западнюка було опубліковано статтю "Вчений — співець січового стрілецтва". За кілька років з нею познайомив мене Віталій Западнюк, син поета. Його батько увійшов в українську літературу насамперед як автор знаменитої пісні "То не грім загримів", присвяченої "славній Галицькій армії". Але найбільше мене вразив його маловідомий вірш "До брата-галичанина на позиції".
Відбувається страшенна війна — Скрізь смерть, могили і хрести. І в двох ворожих станах Стоїм ми — я і ти. Лиш заревуть гармати — Те ревіння страшне! — Як свистом куль австрійських Вітаєш ти мене. На російські окопи Шрапнельний сиплеш град Й себе ти окликаєш: "Я тут, твій брат, твій брат".Гнат Западнюк, уродженець с. Тростянчик (нині Вінниччина), в роки війни проти своєї волі був мобілізований до російського війська. У складі 5-ї армії опинився на березі річки Золота Липа (ліва притока Дністра), де в 1915–1916 pp. точилися запеклі бої проти австрійського війська, у складі якого й діяли Українські січові стрільці. У квітні 1916 р. на березі Золотої Липи, в перервах між боями, двадцятилітній юнак закликав виявити відвагу не своїх товаришів, російських солдатів, а січових стрільців.
Забудь мене, мій брате, Йдучи у смертний бій, В вогні моїх гармат Як лицар вперто стій. Якщо мене побачиш, Прицілься і стріляй І в серце брата кулю Австрійськую пускай. Бо те, за що ми б'ємося, — Стріляй же, брат, міткіш, — Зійде з нашої крові На ниві близьких днів. Над Збручем побудуєм Ми вічнії мости, Зайдем і ся обіймем, Як ріднії брати.Мене здивувало не тільки передбачення автора, що невдовзі постане Українська держава… Насамперед вразило побажання воєнно! удачі усусусам, готовність прийняти їхню кулю у груди, аби лише програло російське військо — основа ворожої держави… Такого в українській літературі я ще не зустрічав…
Якою ж недоречною на тлі цих душевних мук-радості є безжурно-бадьора мелодія знаменитої пісні "Ой на горі на Маківці"!
Наша сотня вже готова, Виїжджає до Кийова… А в Кийові Злота брама, На тій брамі синьо-жовта фана… Є у Львові усусуси, Україна мусить бути.Ніби усусуси здатні самі побудувати соборну Українську державу. Силами одних братів-галичан Українська держава не зможе постати навіть у Галичині…
Звичайно, цю стрілецьку пісню я вже давно не співаю. Знову міркував над нею, коли відтворював трагічну історію, яку зберіг для наступних поколінь січовий стрілець Семен Мацьковий із Сокальщини. Ось її уривок: "Вже три місяці без зв'язку з рідними тинявся в Карпатах 3-й курінь Українських січових стрільців. Коли сонце вже хилилося на захід, від командора бригади надійшов наказ здобути нову позицію. Ворог час од часу озивався, і тоді над головами галичан співали поодинокі кулі. Раптом із гори, яку ось-ось мали штурмувати, донеслася відома кожному українцеві пісня "Ми жертвою в бою". Спочатку ніхто не міг повірити, що пісня линула з гори, саме звідти, куди була спрямована їхня ненависть. Та врешті зрозуміли, що йдуть
