Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

Гуцульский командант бар. Василько ранений.

В маю 1915 доказували Гуцули при нашім відвороті над Прут своїм поведенєм просто чуда.

По полковникови Фішерови, який через кількамісячну невтомиму діяльність в обороні краю поважно був занедужав і тому зложив команду, обняв єї над всіма формациями добровольців підполковник Пап.

Команду Гуцульского баталіону повірено баронови Стефанови Василькови. Під його проводом наші Гуцули бороли ся знаменито. Коло Магали самі здержали росийску навалу. В той час (в ночи з 9 на 10 мая 1915) зістав їх сотник барон Василько тяжко ранений.

Розходило ся тод і о те, щоби здобути вороже становище на схід Чернівців, по тім боці Прута. Москалі боронили то становище страшним вогнем так, що здавало ся, що наш наступ даремний. Тоді став сотник Гуцулів барон Василько на чолі компанії і з хоробрими Гуцулами дійсно здобуто се становище.

Шрапнель ранив його в ліве стегно, а три кулі в ногу. Фурішіц Василька, україньский Гуцул-Стрілець, заслоняв його своїм тілом, поки його винесли поза вогонь. Одному з тих, що його несли, зірвав шрапнель голову.

В червни 1915 загнали Гуцули Москалів аж до Липкан у Росию.

Дня 7 жовтня відбили Гуцульскі Стрільці сильний росийский наступ на басарабскій границі.

Оден відділ Гуцулів-добровольців знов бив ся в літі 1915 коло Надвірної, Коломиї і Заліщик.

Від 24 грудня аж до кінця січня 1916 р. боронили Гуцули австрийскі позициї від Довжка аж понад Прут.

ПідБоянами, коло Магали та надДовжком боронили Гуцули наші позициї хоробро, як справдішні лицарі. Барон Василько, як сказано, зістав був тяжко ранений, і по нім обняв команду Гуцульского баталіону капітан Осип Вайкерт.

Команданти та провідники Гуцулів просто слів похвали для них не мають. В патрульній службі неустрашимі, а як вивідувані надзвичайно спритні і успішні. Кріпко та завзято боронили Гуцули свої гори Карпати. Они головно причинили ся до оборони переходів в Местиканештах.

Там самі виконали на свій лад дуже добрі окопи, які мають назву "Гуцульскі окопи". В перших місяцях року 1916 злучено їх разом з волоскими охотниками в один батальон.

Щирі вони сини свого народу, вірні дорогій Австриї, справдішні герої.

Не тілько австрийскі та угорскі часописи, як "Zeit", "Az Est" і иньші, але навіть заграничні великі газети німецкі, а іменно: "Berliner Lokalanzeiger" I "Frankfurter Zeitung" та й другі, писали про хоробрість Гуцульских Стрільців та рознесли їх славу по ширшім сьвіті.

З угорских газет дізнаємось, що в році 1915 резервовий офіцер Граф Гунаді зібрав около себе до сто наших Гуцулів. Ся сотня непокоїла коло Якобен, Дорної, Валєпутни і Кирлибаби страшно Москалів та виловлювала московскі патрулі. Перед битвою під Кирлибабою понищили Гуцули всі вози з московскою муніциєю.

Гуцули були незримі як в казці. Видно їх було всюди і нігде. Як їх Москалі шукали в Кирлибабі, то Гуцули вже були в Якобенах. Показали ся Москалі в Якобенах, то Гуцули зловили московскі патрулі в Дорні-Ватрі. Очивидці-офіцири не мають слів похвали для гуцульского лицарства!

З початку Гуцульскі Стрільці воювали в своїх народних строях і так дали ся взнаки Москалям, що вони між собою вповідали, що в горах є таке війско, яке носить ся в постолах і коротких сукманах а червоних шараварах, стріляє не знати відки, а як стріляє, то ніколи не хибить. Се чорти в червоних гачах.

Сего війска Москалі бояли ся як вогню. На голову коменданта Москалі визначили були велику нагороду. Багато письм похвальних дістав посол Василько від високих офіцирів про Гуцульських Стрільців.

Підполковник Пап в письмі до посла Василька з дня 28 липня 1915 висказує ся про Гуцулів, що они хоробро і успішно бороли ся в багатьох битвах на Буковині.

Гуцули, так пишуть офіцири, луже відважні, хоробрі і вірні. Також все дуже веселі і охочі. При тім наш Гуиул також дуже спритний і хитрий.

Оповідають, що сотня гуцульска дістала наказ боронити від росийского наступу одну гору коло ЛопушноІ. Гуцули пописали ся чудово. Поховали ся у невідомих сховках і били, били Москалів. Московский командант не знав, як їх з гори вигнати. В кінци порадив йому хтось обійти гору зі всіх боків і всіх Гуцулів виловити. "Добре! — скрикнув він. — А тоді вивішаю їх як псів". Почала ся така робота. Москалі із великими перешкодами підійшли на вершок гори. Перешукали всі закутини, кождий корч, а Гуцулів не було. А тимчасом свистали кулі вже з другого верха.

Як Гуцули повтікали, сего й тепер Москалі не знають, але знають одно, що Гуцули так чудово боронили рідні гори, як ніхто иньший!

Для ощненя гуцульскої вдачі лицарскоТ най послужить розмова, яку мав оден інтелігент з гуцульским Стрільцем в окопах.

На запит, що нового стало ся, каже Гуцул: "Вчера вдарив там на горі, там де стоїть великий бук з краю, де мох розритий, ворожий шрапнель! Лишень Василь з Селятина і Николай з Шипоту тяжко ранені. Більше нема нічого нового. Ті дураки Москалі боять ся самі до нас прийти та посилають лишень свої шрапнелі. Най би вони лиш самі прийшли, тоді побачать, що Гуцул годен!"

За вірність і хоробрість удостоїв ся Гуцульский легіон в році 1914 похвали від тодішного престолонаслідника а теперішНого Цісаря Карла І.

Значне, дуже значне число Гуцулів дістало медаль хоробрости. Їх хорунжий Осип Костинюк зістав відзначений великою срібною медалею. Всі визначні борці, кождий герой, кождий витязь.

Правда, що інтелігенция украіньска не забувала на них. Особливо посол Василько дуже часто посилав їм книжки, газети, молитвенники, тютюн і иньші подарунки.

Посол