Св. Петро Могила - Юрій Андрійович Міцик
Невтомна й виснажлива праця Петра Могили на цих теренах принесла свої плоди. Його рішучість у поєднанні з господарсько-адміністративними талантами вперше після тривалого часу дозволили припинити пограбування Києво-Печерської лаври з боку як сусідніх феодалів, так і уніатів. Вивільнені кошти молодий архімандрит пустив на реставрацію занедбаних поховань у печерах, зробив для нетлінних мощей преподобних отців нові раки із кипариса й кедра, «викупив із застав золотий і срібний посуд, саккоси, фелоні з шовку й парчі, що їх мусили дати в заставу попередні архімандрити, придбав чимало цінних книг…, залучив до роботи золотарів, малярів, різьбярів та інших митців…, відновив славу києво-печерських ремісничих і мистецьких майстерень».
Собори 1629 рокуГосподарські, судові й науково-освітні справи не відволікали уваги святого від надзвичайно злободенної на той час проблеми. Маємо на увазі питання унії та легалізації вищої ієрархії Православної Церкви в Речі Посполитій. Тоді серед православних ієрархів сформувалися три основні течії щодо його розв’язання: консервативна, яка відкидала будь-який діалог з УГКЦ (Ісайя Копинський, колишній слуцький протопіп Михайло Загоровський); проуніатська, що прагнула, по суті, повторити шлях Михайла Рогози, Іпатія Потія, Кирила Терлецького та інших ідеологів Берестейської унії (Мелетій Смотрицький); врешті, центристська (свв. Йов Борецький та Петро Могила; Андрій Мужиловський). Представники останньої течії не відкидали діалогу з УГКЦ і можливості проведення об’єднавчого Собору, але на таких засадах, щоб не порушити чистоту православної віри. Св. Петро Могила, ставши лаврським архімандритом, відразу ж опинився в центрі боротьби, ускладненої також особистісними стосунками лідерів. Уже в перші дні на цій посаді він узяв участь у Соборі, який відбувся в Києві (вересень 1627 р.) і в якому брали участь митрополит св. Йов Борецький, Мелетій Смотрицький та ін. На ньому йшлося про катехізис православної віри, який мав підготувати Смотрицький, про публікації шести пунктів розбіжностей між православними та католиками, щоб їх обговорити і розчистити шлях до об’єднання православних та греко-католиків України в єдину Церкву. Слід відзначити, що св. Петро Могила та Мелетій Смотрицький знали один одного ще з часів відродження православної ієрархії, тобто з 1620—1621 рр., а ближче вони познайомилися влітку 1627 р., коли спілкувалися протягом двох тижнів.
У лютому 1628 р. святий здійснив подорож до найзахіднішої української православної єпархії – Перемиської. По дорозі він заїхав до Дерманського монастиря, що знаходиться між Острогом та Рівним, і розмовляв із Смотрицьким з приводу чергового Собору, який мав відбутися у лаврській маєтності с. Городок під Рівним. Про цю зустріч лишив свідчення тільки Смотрицький, який запевнив митрополита УГКЦ Йосифа Рутського у високих моральних якостях і талантах св. Петра Могили і поспішив оголосити його своїм однодумцем, котрий нібито обіцяв допомагати йому у відновленні єдності Київської митрополії на засадах Берестейської унії і навіть скликати в Городку нараду у цій справі.
Така нарада православних єпископів і св. Петра Могили дійсно відбулася наприкінці Великого посту 1628 р., але з ініціативи св. Йова Борецького. На ній Смотрицький виголосив доповідь про відмінність між православною та католицькою вірами і було ухвалено скликати в Києві помісний Собор на свято Успіння Пресвятої Богородиці. Домовились і про те, що митрополит своїми посланнями скличе Собор, а Смотрицький опрацює його програму, хоча й інші владики мали обдумати проблему возз’єднання «без порушення віри нашої православної і привілеїв». Смотрицький виконав це доручення, навіть написав твір «Апологія». Та, на жаль, кращі наміри далеко не завжди дають такі ж результати. Автор у своїй книзі поклав провину за розкол християнської Церкви тільки на православних, несправедливо звинуватив їх у тому, що вони, мовляв, підпали під вплив єресей, і він сам, будучи архієпископом, нібито був укритий цими єресями, наче проказою. Смотрицький підкреслив також верховенство римського папи, твердив про походження Святого Духа і від Сина і т. д. Він піддав критиці твори православних полемістів, у т. ч. навіть свій власний «Тренос»! Висновок Смотрицького, особливо як на православного архієпископа, був разючим: ніякі реформи Православної Церкви не потрібні, а православні мають якнайшвидше влитися до лав католиків, прийнявши унію. Такий виразний і епатажний вияв католицьких позицій провідним на той час православним богословом викликав шок навіть у його однодумців. «Апологія» як змістом, так і формою викликала обурення у православних і, врешті, спричинила зрив намічених ініціатив. Хоча Смотрицький в ідеалі прагнув до «універсальної унії» як добровільного і рівноправного об’єднання сторін, викладений ним матеріал промовляв швидше за другим виданням Берестейської унії.
Тепер ситуація різко змінилася. Замість спокійного діалогу і прийняття виваженого рішення раптово поставала перспектива нової Берестейської унії, що не могло не стривожити не тільки вищих церковних ієрархів, але й широкі маси православних вірних. Не можна не враховувати й того, що православних, навчених гірким досвідом зради своїх владик, саме життя зробило занадто підозрілими у питаннях віри. В соборні справи дедалі активніше втручалися миряни, особливо козаки та «козацькі богослови», як-от київський козак Соленик, котрий підкреслив: «Ми цю святиню здобули кров’ю своєю і готові її запечатати кров’ю нашою і кров’ю тих, що нам її зневажили чим-небудь або від неї відступили». Тінь підозри у зраді впала навіть на свв. Йова Борецького, Петра Могилу, а також на Мужиловського – головного критика «Апології».
Пізніше, уже на посаді митрополита, св. Петро Могила мусив тікати з Києва, коли напроти кафедрального Софійського собору «поставив незвичне для Русі розп’яття», а на самому соборі поставив хреста «на кшталт костельного». Як згадував у 1649 р. про це сучасник подій, особа, близька до князя Яреми Вишневецького, «внаслідок намови тих же, котрим була до вподоби сваволя, і за їхньою порадою легко
