Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
Одночасно з акцією проти носіїв совєтофільства на верхах ОУН повела таку саму акцію і на низах, з тією ріжницею, що чільніших низових пропаґаторів совєтофільства, де вони були, не ліквідовано, а лише завдавано їм побиття. Таке побиття московсько-большевицьких вислужників ставало голосним на всю околицю й зацікавлювало навіть тих з-поміж українського населення, що все ще мало займалися суспільно-політичним життям і втягало їх у загальний протибольшевицький фронт.
У кількох місцевостях, де були сильніші комуністичні впливи, дійшло тоді до масових кривавих зударів поміж українськими націоналістами й комуністами. Так було на Великдень 1934 року в Дрогобиччині в селах Стебник, Колпець і Добрівляни, та в м. Яворові. Під час зудару в Столпці згинув український націоналіст Петро Білявка. Його похорон перетворився на протибольшевицьку маніфестацію українського селянства й робітництва. В похороні взяли участь 3 священики й тисячі людей, на могилі складено кільканадцять вінків від різних українських організацій.
РОЗДІЛ 5
„НУРЕЦЬ” ПОЛЬСЬКОЇ ПОЛІЦІЇ СЕРЕД ПІДПІЛЛЯ
У днях 19 вересня до 6 жовтня 1933 року в місті Самбір відбувся процес проти трьох українців – Олександра Бунія, Романа Барановського і Миколи Мотики (обвинувачений за співучасть в убивстві польського посла Тадеуша Голуфка в Трускавці 1931 року). На цьому процесі підсудний Роман Барановський відверто признався до того, що він був від 1929 року на службі польської поліції як „нурець” серед українського націоналістичного підпілля. Під час цілої розправи Р. Барановський зізнавав по-польськи.
Роля Р. Барановського, виявлена його власним признанням, стала політичною сенсацією серед українського громадянства і викликала гнітюче враження не лише серед членства українського революційного підпілля, а й серед інших українських патріотів. На тему юдиної роботи Р Барановського в українській пресі появилося було чимало статтей, але в них подано теж деякі цілком незгідні з правдою „факти”, залежно від тенденцій авторів. Тому доцільним є вияснити цю справу докладніше.
Постання ОУН й організування першої Крайової Екзекутиви ОУН на західньоукраїнських землях та створення перших організаційних клітин застали тодішнього Крайового Коменданта Р. Сушка-”Сича” в слідчій тюрмі й через те на Романа Барановського, як керівника бойової, отже найважливішої в УВО, референтури припало важливе завдання співдії у реалізуванні злиття УВО з ОУН.
Не зважаючи на пост Барановського-”Рибака” в УВО, проти нього виникли якісь, невиразні антипатії й підозріння. Вони були помітні серед членів УВО, а яскраво виступали серед провідного націоналістичного активу, що почав організувати ОУН. І коли на західньоукраїнські землі прибув весною 1929 року Омелян Сеник-”Гриб” та перебрав пост Крайового Коменданта УВО, то під час переговорів з боку КЕ ОУН йому виразно поставлено вимогу[210] відсунути від праці в Організації Романа Барановського. Під тиском тієї вимоги та, беручи до уваги відсутність симпатій до Романа Барановського з боку членів УВО, Сеник весною 1929 р. усунув Романа Барановського-”Рибака” від керівництва бойовою референтурою Крайової Команди УВО і призначив на його місце тодішнього заступника Р. Барановського – Зиновія Книша-”Ренса”.
Роман Барановський-”Рибак” пробував протиставитися такому вирішенню справи, а тому його покликано на організаційний суд до Праги, який поставив йому закид розкладової роботи в УВО та співпраці з польською поліцією. Але Головний Суд УВО не зміг довести Р. Барановському його провокаційної роботи на службі польської поліції й тому обмежився ствердженням його провини, що полягала у веденні розкладової роботи в УВО. За це Барановсьхому дано гостру догану й усунено з УВО.[211]
Ясно, отже, що після усунення Романа Барановського з рядів УВО не могло бути й мови про прийняття його до ОУН. Все ж система конспірації підпільних організацій зумовила те, що не всім членам УВО й ОУН стало відомим усунення Р. Барановського. А загалові членства він був відомий з процесу учасників нападу на поштовий амбулянс під Калушем, знову ж багатьом провідним членам УВО, як бойовий референт Крайової Команди УВО в 1928 і на початку 1929 року. Врешті, й у тих, хто знав про постанову Суду УВО і про те, що не було переконливих доказів співпраці Р. Барановського з польською поліцією, притупило підозріння супроти нього. Замість цього наступило переконання, що Роман Барановський – це тільки вічний невдоволенець, шкідливий для Організації своїми інтриґами. А тому Роман Барановський-”Рибак” мав змогу й після його усунення з лав УВО зустрічатися з деякими членами УВО-ОУН і, використовуючи певне довір'я, про дещо довідуватися. Це дало Барановському змогу працювати для польської поліції як „нурцеві” серед українського підпілля і при тому обманювати цю ж поліцію твердженням про те, що він, мовляв, є член Крайової Команди УВО і Крайової Екзекутиви ОУН.
Питання точної дати, коли Роман Барановський-”Рибак” став на службу польської поліції, може викликати деякі сумніви, хоч перед польським судом він сам заявив, що в червні 1929 року, себто, після того, як Головний Суд УВО („Революційний Трибунал”) осудив його й усунув з лав УВО. Таку саму дату подали перед судом поліційні зверхники Р. Барановського. Його вияснення на згаданому процесі про те, що він почав працювати проти УВО й ОУН тому, що після його виходу з тюрми Організація не заопікувалася ним, хоч він був хворий, та його розкладова праця в УВО розпочалася вже з 1928 року, вказували б на те, що Р. Барановський став на службу польській поліції раніше, ніж у червні 1929 р. Але це лише припущення. Організування інтриґ усередині УВО могло бути тільки виявом його вдачі, а жаль до Організації за брак піклування ним – якщо це справді мало якийсь вплив на його перехід до служби ворогові,[212] – міг зародитися в душі Барановського зразу після його виходу з тюрми. Набути конкретної форми диявольської пімсти міг цей жаль щойно в половині 1929 року, коли його осуджено й викинено з рядів УВО. Переконливих доказів на
