Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
По якомусь часі увійшла поліція через вікно і вбивника задержала. По задержанні атентатника, я побачив образ: Маїлов вбитий, а Джуґай ранений.
Предс.: Хто був Маїлов?
Свідок: Начальник канцелярії...
Недопущені питання оборонців:
Д-р Шухевич: Чи урядники були узброєні?
Предс.: Усуваю це питання.
Д-р Шух.: Які замки є у дверях консуляту?
Предс.: Усуваю те питання, не будемо зраджувати тут їх таємниць.
Д-р Шух.: Прошу про ухвалу трибуналу.
Трибунал йде на нараду.
Д-р Біляк: На якім правнім акті спирається відношення українців до Росії?
Предс.: Усуваю це питання.
Біляк.: Чи ви знаєте, хто був Хвильовий?
Предс.: Усуваю те питання.
Д-р Біляк: Чи ви знаєте, хто був Скрипник?
Предс.: Усуваю те питання.
... Свідок з консуляту, Іван Джуґай, оповідає, що він переходив через канцелярію, коли Мандзій просив відвідувачів із ждальні. До Маїлова впровадив одного мужчину. Маїлов спитав по-польськи: „цо пан собє жичи?”[205]
Мужчина сказав, що хоче їхати на Україну. Тоді свідок вийшов і замкнув двері. Нагло почув два стріли. Я вернувся. Побачивши мене в дверях, мужчина крикнув до мене „руки вгору!” Я цофнуся і замкнув двері. Тоді впав стріл і мене ранив в руку. Двері є скляні, а шиби в них матові.
Атентатник пішов до ждальні, а я до кабінету Маїлова. Через вікно я кликнув поліціянта, але поліціянт мене не зрозумів. Тоді я пішов до ждальні, але той мужчина спрямував до мене револьвер і я вернувся...
Третій свідок з консуляту – возьний Ґабрієль Мандзій заявляє, що є гр. кат. релігії і годиться присягати. Присягає по-українськи, а потім зізнає по-польськи:
„Підсудний прийшов до консуляту, задзвонив і я його пустив. Він завісив плащ і я його спитав, пощо він прийшов. Сказав, що по інформації в справі виїзду на Велику Україну. Завів я його до ждальні. Було 5 інтересантів, а він шостий. Внедовзі спитав Маїлов, чи є інтересанти. Тоді я сказав, що так і впустив до Маїлова підсудного. Я сів у ждальні за дверима кабінету. Нагло я почув два стріли.
„Ого, – сказав я, – щось сталося” і побіг до Джуґая. Він вибіг і зустрінувся з підсудним, що до нього стрілив. Тоді я пішов до кабінету Маїлова. Він лежав мертвий. Я хотів зійти на долину до входових дверей. Там стояв вбивник і кивав на мене пальцем.
Предс.: Ви прийшли до нього?
Свідок: Ні, бо він мав револьвер. Опісля я пішов через вікно і закликав поліціянта, сказавши, що один є вбитий, а другий ранений.
Далі з питання предсідника виходить, що в консуляті так були перелякані, що ховалися навіть під канапи ...
Відкинення внесків про колективізацію, голод і світову опінію
Д-р Біляк ставить внески ...
... вношу, щоби переслухати як свідка п. Залєского, експерта для справ українсько-московських відносин в східньому відділі міністерстерства закордонних справ у Варшаві і б. міністра Лєона Васілєвского на обставину, що політичні і господарські відносини між Україною і Москвою є від довшого часу дуже напружені, а зокрема, що всі договори заключені між СССР і УСРР, які ґарантували сяку таку свободу Україні, потоптані були московським Комінтерном.
– Зокрема вони ствердять, що колективізація, переводжувана від 1929 р. на Великій Україні, а рівночасно з нею і національно-політичний гніт, який скріпився з приходом до Харкова в 1933 р. Постишева, викликали незвичайно від'ємні враження і почування в усіх українців.
– Вони ствердять, що від 1930 р., себто від року, коли переведено в Харкові процес членів Спілки Визволення України, московський комінтерн почав переводити масовий терор на Великій Україні.
Прокуратор в цьому менті встає і заявляє, що він противиться, щоби оборонець говорив про відносини на Великій Україні.
Предсідник (до д-ра Біляка): Вже кінець?
Д-р Біляк: Ще ні!
– Далі вношу, щоби відчитати часопис „Вядомосьці Літерацкє” з 1933 р., в яких міститься стаття проф. віденського університету Маряна Здеховского, а це на обставину, що жахливе положення, в якім находиться тепер український нарід на Великій Україні, викликає однакове враження і почування у кожної культурної людини.
– Далі прошу відчитати „Бюлетень Польсько-Українскі” з 1933 р., де є стаття п. наг. „Шістнадцята весна в УСРР”. В цій статті репродукується враження людини, що весною 1933 р. була на Великій Україні, яка ствердила там факт жахливого голоду, що там тепер панує, а зокрема, що там трапляються жахливі випадки людоїдства.
– Прошу відчитати вступну статтю з „Ілюстрованого Курєра Цодзєнного” з 12.7.1933 р. під заголовком: „Правда про голод в Росії”, а далі – статті з французького часопису „Матен” з 3О. і 31.7.1933 та вступну статтю з того щоденника з 27.9.1933, на обставину, що трапляються на без...
Предс.: Я юж вєм, пан о тих стосунках! Прошен далєй не мувіць.[206]
Оборонець говорить далі: Прошу відчитати статтю д-р Аменде, генерального секретаря конґресу національних меншин, поміщену в „Ділі” 28.7. ц. р. на ствердження обставин, які господарські й політичні причини голоду на Україні.
З черги д-р Біляк ставить внесок, щоби прочитати статтю одного англійського часопису з липня 1933 р., де кореспондент того часопису, що був на Великій Україні стверджує, що там згинуло з голоду понад мільйон людей ...
Предс.: Пан знову о тих стосунках![207]
Д-р Біляк: Далі ставлю внесок, щоби покликати на свідків д-ра Дм. Левицького, голову УНДО-ня і д-ра Макуха, голову УСРП на обставину, що події й положення на Великій Україні викликали серед галицьких українців незвичайне пригноблення і незвичайно жахливе враження, яке найшло свій вислів в останньому пастирському листі усіх українсько-католицьких Владик. Далі вношу переслухати як свідка редактора „Діла” п. В. Мудрого, в якого руках находиться дуже багато листів, що стверджують жахливе положення на Великій Україні. Він ствердить далі, як англійська й французька преса малюють жахливі відносини на Великій Україні.
– Далі вношу переслухати п. Мілену Рудницьку. Вона ствердить, як учасниця Конґресу Національних Меншин, що відбувся недавно в швейцарському Берні ті факти, які наведено в тому конґресі, а які малюють жахливе положення на Великій Україні, зокрема повторить факти, які навів на тому конґресі московський професор Курчинський, факти, які ілюструють події на Великій Україні. Далі вона ствердить, що цей же конґрес видав відозву до всього культурного світу,
