Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук
В год. 9. вводять Лемика. Є це досить сильно збудований молодець, бльондин. Вбраний в плащ, з незначно піднесеним ковніром. Рішучим кроком входить на залю розправ. Не знає, де сідати, показують йому лавку. Сідає, а за ним двох поліціянтів. Приступає до нього меценас Шухевич. Підсудний, усміхаючись, встає і вітається з своїм оборонцем. По хвилині підсудний скидає плащ. Має на собі чорне убрання. В год, 9,15 заля повніська публіки.
В тому ж часі входять на залю адвокати: (подаємо в поазбучному порядку): д-р Ст. Біляк, д-р Лев Ганкевич, д-р Кость Левицький, д-р Ол. Марітчак, д-р Осип Назарук, д-р Вол. Старосольський, д-р Ст. Федак, д-р Ст. Шухевич. Всі боронять підсудного. Лавою оборонців проводить д-р Степан Шухевич ...”
Прокуратор д-р Прахтель-Моравяньскі противиться тому, щоби підсудного боронило більше число оборонців.[203]
„Є це, – говорить прокуратор, – демонстрація, а демонстрація на цій залі не може мати місця”.
Д-р Шухевич домагається допущення всіх оборонців. Трибунал іде на нараду.
Після перерви входять на залю три оборонці в тоґах, інші вже без тоґ. Д-р Шухевич встає і подає, що боронити Лемика будуть д-р С. Шухевич і д-р В. Старосольський. Але тому, що д-р Старосольський є тяжко хворий і невідомо, чи він могтиме сидіти через цілий час розправи, прошу про допущення як нашого субститута адв. д-р Біляка...
Предсідник: До вини почуваєтесь?
Підсудний: Ні, лише до сповненого діла.
Предс.: До вбивства Маїлова. А до другого вчинку, до ранення Джуґая?
Підc.: Ні, я до нього не міряв.[204]
Підc.: На приказ ОУН я прийшов до консуляту з метою вбити представника московської влади, яка силою загарбала українську державу, нищить українську культуру і терором та голодом нищить українську націю.
Предс.: Хто вам дав револьвер?
Підc.: Северин Брудас. На питання, хто це був – піде, каже: Не знаю.
Предс.: Оповіжте, як це було?
Підc.: Десь з початку жовтня ц. р. я записувався на університет і тоді мешкав кілька днів у вуйка Осипа Кутного на Знесінні. Одного дня вечером я вертав з кіна. На Знесінні стрінув мене Вол. Маївський і казав, що маю бути одного дня на розі вулиць Потоцького і Шимоновичів. Я пішов там одного дня десь в год. 14. І там стрінувся я з низьким молодцем, бльондином. Він запитав мене, де є вулиця Ісаковича, а я відповів – бічна вулиці Листопада. Це була умовлена кличка. Незнайомий казав на другий тиждень прийти на те саме мійце. Другого разу він дав мені револьвер і 30 набоїв і велів навчитися стріляти. Револьвер був теж набитий. Я поїхав на село вчитися стріляти. В дома я вистрілив 5 набоїв, потім я знову наладував револьвер. Щодня я виїздив до університету поїздом. Револьвер був удома.
В п'ятницю 20. ц. м. я їхав до університету. Того дня мав я бачитися з Брудасом на Личакові. Тоді сказав він мені, що має бути атентат на представника совєтської влади у Львові та казав, що я маю виконати його. Казав, що атентат цей має звернути увагу цілого світа на стан, в якому находиться українська нація.
Він дав мені гроші (ЗО зол.), щоби купити собі білля і черевики, бо не личить іти в таких черевиках, які я тоді мав... На другий день в 11. год, я пішов коло костела Марії Магдалини, де мав стрінутися з Брудасом. Він сказав, що атентат має бути виконаний в год. 11.30. Ще в п'ятницю сказав мені, як входиться до коясуляту та що консуль є молодий. Велів 2 рази стрілити до нього. Як вийду на вулицю, то втеча мене не обходить.
До консуляту впустив мене якийсь старий. В ждальні я скинув плащ. Там було більше осіб. Ніхто не питався, пощо я прийшов. Потім вийшов якийсь чоловік з кімнати секретаря, візвав мене до кабінету і я став перед бюрком. За бюрком був молодий чоловік. Спитав мене по-московськи чого, я прийшов. Я сказав, що в справі виїзду на Велику Україну. Тоді спитав мене, чи хочу бути совєтським громадянином. А я витягнув з кишені револьвер і стрілив до нього. Чи третій раз я стрілив – не тямлю. Опісля я опинився в сінях. Я став під дверми і чекав. Почали стукати до дверей поліціянти, але я не міг їх відчинити.
До поліції я мав приказ не стріляти, хіба вгору на випадок погоні. Опісля прийшла поліція і забрала мене на комісаріят.
Предс.: Від коли ви належете до ОУН?
Підc.: Від 1932...
Д-р Старосольський: Чи суддя, що переслухував вас, казав вам говорити правду?
Підc.: Казав, що ліпше говорити правду.
Д-р Стар.: Ви сказали, що поступування Совєтів у відношенні до Великої України було мотивом ваших стрілів.
Піде.: Так, терор скріпився там тоді, як я здавав матуру. Про те я знав також: з газет...
Д-р Стар.: Чи ви знали, що цілий ряд визначних українців покінчило самогубством з приводу подій на Великій Україні?
Предс.: Усуваю це питання.
Д-р Стар.: Чи ви знаєте, що багато визначних українців розстріляли?
Предс.: Усуваю це питання.
Д-р Стар.: Пане предсіднику, чи можна взагалі ставити питання політичного характеру?
Предс.: Ні! ..
Д-р Шухевич: Чи ви читали, що Совєти нищать релігію?
Предс.: Усуваю це питання.
Д-р Шух.: Чи ви читали про те, як над Дністром розстрілювали...
Предс.: Усуваю це питання.
Д-р Шух.: Чи ви читали про масову смертність на Великій Україні...
Предс.: Усуваю це питання.
Д-р Шух.: Прошу про ухвалу трибуналу.
Трибунал іде на нараду і затверджує ухилення питань.
З переслухання свідків вибираємо фраґмент зізнань, що їх зложив совєтський віцеконсуль свідок Михайло Ґриґорієвич Голуб, літ 31, віцеконсуль СССР.
Предс.: Якої релігії?
Свідок: Нікакой.
Предс.: Тоді зложите тільки приречення, що будете говорити правду. Відчитує текст приречення, а прикінці подає свідкові руку. Це видно, новий церемоніял відносно безконфенсійних свідків.
Свідок оповідає: 21-го жовтня ок. 12-ої години, сидячи в кабінеті, почув я 2 вистріли, а по якій мінуті 3-тій стріл. З кабінету вибіг я на сходи і побачив там молодого чоловіка, що тримав револьвер, спрямований до мене. Я скоро втік: увійшов до кімнати, відкрив вікно і звернувся до поліцая за поміччю.
