Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

Пригадується мені та велика, стара грецька леґенда. Замерзали слова в героїв леґенди і тільки пізніше ті слова відмерзли і заговорили. На наших устах замерзли, наслідком ухвали, слова. Ми не можемо говорити про те, чого вислідом, стихійним вислідом є стріл обвинуваченого. І я уважаю, що коли Високий Суд стане на становищі тім, яким нам зв'язав уста, якщо виключить політичний момент з цеї розправи, то обвинувачений живе! Тільки політичний момент може його повести на смерть!... (Слідує правнича і психологічна мотивація).

Високий Суде! Уважаю, що навіть коли б не діяли тут ті сильні політичні мотиви, то сам тільки вік обвинуваченого, 18 рік життя, становив би вистачаючу, аж надто вистачаючу причину до того, щоб притінити кару з §3. Але є далі ряд облегшуючих обставин. І той факт, що діяв з наказу чийогось, чи це не належить узнати за обставину облегшуючу. Діє з наказу організації, яку мусить слухати, чи ж нема тут ріжниці між ним і таким, що сам підпринимае виконання подібного чину? А про те все, що хотілося б говорити, а про що слова нам замерзають, про те, що переслідує тисячі, тисячі заголоджуваних українців? Це той приказ; це те, що веліло йому з вірою виконати цей другий приказ ОУН.

А те його життя дотеперішнє чесне, чисте, чи це теж не облегшуюча обставина?..

Демонстрація солідарности

У день судової розправи проти Миколи Лемика під будинком львівського суду відбулася велика демонстранція української націоналістичної молоді на знак солідарности всіх свідомих українців з атентатом, як виявом протесту проти большевицького терору над українським народом. З-під будинку суду демонстранти перейшли під будинок воєвідства і тут проти них виступила польська поліція, стріляючи гострими набоями. З-поміж українських студентів потерпів важко тільки Іван Равлик, якого поранила поліційна куля. Коли він упав, поліція ще й побила його. Під час стрілянини згинула польська студентка, яка випадково переходила вулицею під час демонстрації.

Серед сутичок із поліцією, що її українські демонстранти обкидували камінням, арештовано кільканадцять студентів, учасників демонстрації. А вночі польська поліція провела „дикі” ревізії в Академічному Домі та в Ремісничій бурсі, де здемолювала обстановку й арештувала багато мешканців – в Академічному Домі 87 студентів, у Ремісничій бурсі – 11.

Демонстрація була добрим доповненням до атентату й судового процесу, зокрема тому, що цей процес викликав жваве зацікавлення поза кордонами Польщі, бо під час судової розправи були присутні закордонні журналісти, які стали наочними свідками української демонстрації й кривавої розправи з демонстрантами польської поліції. Політичний сенс атентату, судового процесу й демонстрації краще, ніж усі писані комунікати й заяви, з'ясовував кожному чужинецькому спостерігачеві, що українці на західніх своїх землях солідарнo стоять із своїми братами на східніх землях України в боротьбі проти московсько-большевицького окупанта, а українські націоналісти скеровують вістря своєї революційної боротьби однаково проти всіх займанців українських земель.

А варварська поведінка польської поліції супроти демонстрантів і під час ревізії в Академічному Домі й Ремісничій бурсі, про яку вільний світ інформували закордонні кореспонденти, як наочні свідки, компромітувала Польщу в опінії культурних народів.

ЮНАЦТВО ОУН ПЕРЕД СУДОМ

В ході слідства проти Лемика польська поліція провела масові арештування серед шкільних товаришів Лемика і при тому виявила деяку кількість членів ОУН. На судовому процесі проти них у липні 1934 року засуджено за приналежність до ОУН і співучасть у підготовці до атентату на совєтський консулят: Володимира Нидзу на 14 років, Володимира Маївського на 10, Дмитра Мирона на 7, Ярослава Стойка на 5, Василя Безхлібника – 4, Ярослава Гайваса – 2, Андрія Луціва – 5, Ярослава Петеша – 4, Івана Захаркова – 3, Юліяна Заблоцького і Богдана Лаврівського – по півтора року тюремного ув'язнення.

ПРОТИБОЛЬШЕВИЦЬКА АКЦІЯ

ОУН присвятила свою увагу й дію не лише проблемам західньоукраїнських земель, – вона повела теж організовану боротьбу проти большевизму. Про причини й форми цієї боротьби говорив під час львівського процесу у червні 1936 року Крайовий провідник ОУН на ЗУЗ Степан Бандера, який керував цією боротьбою. Він вияснив, що ОУН бореться проти большевизму тому, що большевизм – це форма і система, якою новітня Москва знищила відроджену українську державу і знову поневолила український народ. Крім того, комунізм є рухом, що світоглядово протилежний до націоналізму. Він вказав на факт, що на східніх землях України український народ веде з большевизмом боротьбу на життя і смерть і тому большевицька влада відгородила окуповану нею частину України від світу „китайським муром”, щоб ніхто не довідався правди і про змагання українського народу, і про організовану московсько-большевицькими окупантами в 1933 р. акцію масового винищення українців голодом.

У ході протибольшевицької боротьби на західноукраїнських землях ОУН виконала бомбовий замах на редакцію совєтофільської газети „Праця” у Львові, заплянувала вбити редактора совєтофільських „Нових шляхів” Антона Крушельницького та виконала атентат на большевицького консула у Львові.

Атентат на редакцію „Праці”

Бомбовий атентат на редакцію совєтофілької газети „Праця”, що приміщувалася тоді у львівській друкарні Яськова (де згадана газета друкувалася), виконано 12 травня 1934 року. Того ж дня українська студентка, член ОУН, принесла до друкарні пакуночок із захованою в ньому годинниковою бомбою і попросила директора друкарні переховати його в бюрку редактора „Праці” до його приходу. Через якихось 12 хвилин після відходу студентки бомба вибухла, знищуючи приміщення редакції. Жертв у людях не було.

Про мету цього атентату зізнав перед судом Степан Бандера: в даному випадку йшлося про демонстративний акт не проти інституції, але проти комуністичного руху і проти політичних сил, що тим рухом керували; не йшлося про людей, хоч люди могли потерпіти, але про демонстрацію проти того духа, що ширився з тієї друкарні. Цей демонстративний акт мав звернути увагу на те, що з большевиками і з комунізмом ОУН буде боротися теж технічними засобами.[209]

Плянований атентат на Антона Крушельницького і зудари з комуністами

На згаданому львівському процесі Степан Бандера, як Крайовий провідник ОУН на ЗУЗ, вияснив теж справу плянованого, але не виконаного замаху на редактора „Нових Шляхів”, Антона Крушельницького. Я видав наказ, – говорив Ст. Бандера, – вбити проф. Антона Крушельницького. Атентат на нього був частиною протибольшевицької діяльности ОУН. Крушельницький був у нас репрезентантом радянофільства, цебто того струму, що намагався прихильно настроїти тутешнє