Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР - Вахтанг Теймуразович Кіпіані

1. Прізвище: Попелюх.

2. Ім’я: Василь.

3. По батькові: Карпович.

4. Дата народження: 1903.

5. Місце народження: с. Сокальча Попельнянського району Житомирської області.

6. Національність і громадянство: українець, громадянин СРСР.

7. Партійність: чл КПРС.

8. Освітам незакінчена середня.

9. Рід занять: пенсіонер.

10. Місце проживання: місто Київ, вул. Серова, буд. 30, кв. 59.

11. Паспорт: I — МА № 700359, виданий відділом внутрішніх справ Дніпровського райвиконкому міста Києва 28 жовтня 1976 року.

12. В яких стосунках з обвинуваченим і потерпілим: нормальних.

У відповідності з ч. IV ст. 167 КПК УРСР Попелюх В. К. роз’яснені обов’язки свідка, передбачені ст. 70 КПК УРСР, і його попереджено про відповідальність за ст. 179 КК УРСР за відмову або ухилення від дачі показань і за ст. 178 ч. 2 КК УРСР за дачу завідомо неправдивих показань.

(підпис свідка)

На пропозицію дати показання по всіх відомих йому обставинах свідок показав:

Стуса Василя Семеновича я знаю з середини 60-х років, тобто з того часу, коли він познайомився з моєю дочкою — Валентиною. За давністю часу я не можу пригадати, в якому саме році відбулось наше знайомство, але пам’ятаю, що, коли Валя рекомендувала мені його (це було в моїй квартирі), він навчався в аспірантурі Інституту літератури Академії Наук Української РСР. Через деякий час після того, як ми познайомились, Валентина і Василь одружились і стали проживать разом зі мною, в одній квартирі по вулиці Львівській, будинок 62, кв. 1. На цей час Василя було вже відчислено з аспірантури, але за що саме — я не знаю. Про те, що його звільнили з Інституту літератури АН УРСР, я довідався від дочки — Валентини. Василь мені про це нічого не розказував, і я в розмовах з ним цього питання не порушував.

Після того як його було відраховано з аспірантури, він деякий час працював кочегаром, де саме — не знаю, а згодом влаштувався працювати на якусь посаду в Міністерство промисловості будівельних матеріалів.

В одній квартирі ми прожили з Стусом приблизно півтора-два роки. Якихось суперечок у мене з ним, так і між нашими сім’ями, не було. Жили ми дружно, як одна сім’я. До Валентини, на мій погляд, Василь відносився добре, допомагав їй в господарських справах, а в вільний час працював над літературою, щось писав. Коли я цікавився, що він пише, Василь говорив, що складає вірші, але їх ніде не друкують. Я особисто його віршів не читав і про їх зміст нічого сказати не можу.

В 1967 році я переселився в нову квартиру по вулиці Серова, а Василь з Валентиною і сином залишились жити в старій квартирі. Після цього я тільки інколи відвідував їх сім’ю, вів розмови виключно на побутові теми. Валентина ніколи не скаржилась на Василя, і в мене склалося враження, що в їх сім’ї все гаразд.

На початку 1972 року Василя було заарештовано, і в вересні того ж року він був засуджений Київським обласним судом до п’яти років позбавлення волі в виправно-трудовій колонії і трьох років заслання. Який саме злочин вчинив Василь, мені невідомо, я тільки чув від Валентини, що судили його за антирадянську діяльність.

Міру покарання Василь відбував у виправно-трудових колоніях на території Мордовської АРСР, а з 1977 року находився в засланні в Магаданській області.

Мені відомо, що Валентина регулярно листувалась з ним і декілька разів їздила до нього на побачення, зокрема двічі навідувалась до нього, коли він перебував у Магаданській області, возила продукти харчування. Чи передавав Василь через Валентину до Києва які-небудь папери або документи, я не знаю. Про це мені Валентина ніколи не казала, і я цим питанням не цікавився. Я навіть не знаю, де він конкретно жив і працював, перебуваючи в Магаданській області.

Весною 1979 року, в зв’язку з тим, що будинок по вулиці Львівській, де жила сім’я Василя, підлягав знесенню, Валентині дали двокімнатну квартиру по вулиці Чорнобильській, будинок № 13-а, кв. 94. Я особисто допомагав переселятись Валентині в нову квартиру. Все їх господарство, в тому числі і книжки, було перевезене в названу вище квартиру. Чи були серед книжок якісь папери Василя, я не знаю, бо складала книжки Валентина, я до них причетним не був.

В серпні 1979 року Василь повернувся до Києва, коли його сім’я жила вже в новій квартирі. Звичайно, я неодноразово бачився з ним, але розмови між нами, як і раніше, були виключно на побутові теми. Василь ніколи в моїй присутності не висловлював якихось невдоволень радянською дійсністю. З його боку антирадянських або наклепницьких висловлювань щодо радянського державного і суспільного ладу я не чув. Чи займався він літературною діяльністю, я не знаю.

Приїхавши до Києва, він влаштувався працювати на завод імені Паризької Комуни, а згодом я довідався, що він працює на взуттєвому виробничому об’єднанні «Спорт».

Від Валентини мені відомо, що Василю був встановлений адміністративний нагляд і він був обмежений в пересуванні, але, що явилось причиною цьому, я не знаю.

В мене вдома, після повернення до Києва, Василь був всього-на-всього три-чотири рази, разом з Валентиною приходив відвідати мене. В районі Софіївської Борщагівки я маю невеличку дачу, і весною Василь допомагав мені обкопати дерева. Без мене він на дачі ніколи не був і не просив, щоб я надав йому можливість користуватись нею.

В травні цього року Василя було знову заарештовано, але, як і раніше, що послужило причиною цьому — мені невідомо.

ЗАПИТАННЯ. Чим бажаєте доповнити свої показання?

ВІДПОВІДЬ. Доповнень до своїх показань я не маю.

Протокол записано вірно.

(підпис)

Старший слідчий Слідчого відділу КДБ