Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт
П. Скоропадський та його прибічники, зі свого боку, також намагалися прорахувати реакцію окупаційного командування на ймовірну зміну влади. Сам Павло Петрович поїхав на зустріч із начальником розвідувального відділу німецького верховного командування («Оберкомандо») майором Гассе. 13 й 15 квітня, під час зустрічей із Гассе та майором Ярошем, Скоропадський відкрив їм свій план і запитав, чи можуть вони гарантувати нейтралітет, а також утримання в казармах січовиків, які охороняли Центральну Раду та уряд. Не маючи відповідних повноважень, Гассе і Ярош порекомендували Павлу Петровичу переговорити з начальником штабу групи армій «Київ» генерал–лейтенантом В. Тренером.
Узагалі відносини з окупантами були предметом особливих турбот П. Скоропадського. Не вірячи в їхню остаточну перемогу у війні, він намагався вести політику так, щоб «не сваритися з ними через дрібниці, рішуче відмовляти у всіх серйозних питаннях, порушених не до нашої вигоди чи на шкоду Антанті». Не маючи реальних сил для здійснення цього курсу, Павло Петрович покладався на свою дипломатичність, досвід, а також на інтуїцію.
Тим часом незадоволені тим, як українська сторона виконує свої зобов’язання (розмір поставок сягав ледве 30% від обумовлених), «союзники» рішуче «закручували тиски». У ніч з 23 на 24 квітня 1918 року відбулася нарада, у якій взяли участь посол Німеччини барон А. фон Мумм, посол Австро–Угорщини граф Й. Форгач, військові аташе Штольценберг (Німеччина) та Флейшман (Австро–Угорщина), начальник штабу німецьких військ В. Гренер. Щоб примусити УЦР діяти в потрібному їм напрямку, учасники наради вирішили домагатися усунення з уряду УНР «непевних елементів», запровадити власне законодавство на окупованих територіях, відродити приватне землеволодіння, а також зберегти польові суди для мешканців України. Як і раніше, Україні заборонялося формувати власні збройні сили.
24 квітня на запрошення В. Тренера П. Скоропадський прибув до «Оберкомандо», де відбулася розмова про ситуацію, що склалася Висловивши загальну підтримку задуму Павла Петровича, німецька сторона запропонувала угоду, що містила кілька принципових пунктів. Насамперед вона вимагала у разі успіху перевороту визнання легітимності її договору із Центральною Радою, стабілізації валюти, встановлення контролю над вивезенням продуктів та постачанням окупаційних військ харчами за чітко визначеними для кожної місцевості й пори року цінами. Дати виборів і скликання сейму мали узгоджуватися з німецькою владою. Майбутній правитель України повинен був узяти під контроль процес відновлення судового апарату та його функціонування, причому із судових органів рекомендувалося видалити «демагогічні елементи». Один із пунктів стосувався запровадження вільної торгівлі. Нарешті, останній передбачав переважне право Німеччини на придбання надлишків харчових продуктів, що підлягали вивезенню з України за кордон.
Надалі Гренер обіцяв нейтралітет австрійсько–німецької влади і втручання лише для ліквідації «вуличних безпорядків».
Як людина без солідного досвіду політичної боротьби, Павло Петрович спочатку сподівався, що його опорою стануть розбудовані вертикальні та горизонтальні структури Української народної громади. Однак дуже швидко ближче знайомство з людьми, які вступали до організації, переконало його в тому, що справді відданих справі й компетентних кадрів для державотворчої роботи в ній обмаль.
Були у П. Скоропадського й сумніви в правильності власного вибору. Нерідко, залишаючись на самоті, він розмірковував над тим, наскільки внутрішньо готовий до виконання місії рятівника держави, чи зможе витримати психологічний тиск справа й зліва.
«Грандіозність завдання вабила мене, — писав Павло Петрович, — тим більше, що я був упевнений, що зроблю справу. Головне ж, мене цікавила тоді думка суто державна й соціальна. Створити сильний уряд для відновлення, передусім, порядку, для чого слід створити адміністративний апарат, якого на той час фактично не було, й провести справді здорові демократичні реформи, не соціалістичні, а демократичні». Цікаві думки П. Скоропадський висловив щодо соціалістичної ідеї й практики: «Соціалізму в нас у народі немає, й тому, коли він і є, то серед маленької, відірваної від народу кугіки інтелігентів, негрунтовних і духовно нездорових. Я не сумніваюсь… що різні соціалістичні експерименти, якби у нас уряд був соціалістичний, призвели б негайно до того, що вся країна за шість тижнів стала б здобиччю всепожираючого Молоха–більшовизму». І далі вже зовсім пророчі слова: «Більшовизм, знищивши будь–яку культуру, перетворив би нашу чудову країну на засохлу рівнину, де з часом усівся б капіталізм, але який!.. Не той слабкий, м’якотілий, який тлів у нас досі, а всесильний Бог, у ногах якого лежатиме й принижуватиметься той же народ».
Певні вагання у Павла Петровича тривали до початку квітня 1917 року. Згодом він цілком віддався приготуванням до захоплення влади. В той час особливої ваги набуло окреслення кола людей, здатних очолити окремі напрями роботи. Зустрічаючись із великою кількістю військових, громадсько–політичних діячів та юристів, П. Скоропадський переконувався, що одні з них патріоти, але не мають ділових якостей, інші, навпаки, наділені організаторськими здібностями, але сповідують ідеологію, що різко розходиться з його поглядами на шляхи досягнення поставленої мети. Після тривалих роздумів на посаду прем’єр–міністра було призначено одного з лідерів Української народної громади М. Устимовича — іншої кандидатури просто не знайшлося. Начальником штабу став генерал–майор В. Дашкевич–Горбацький, який під час Першої світової війни командував 24–ю піхотною дивізією. Одним з найбільш корисних та близьких помічників майбутнього гетьмана став досвідчений юрист, директор канцелярії міністра шляхів сполучення в царському уряді О. Палтов. Павла Петровича приваблювали в ньому ясність розуму, працелюбність, виконавська дисципліна й державницькі підходи до виконання поставлених завдань. Палтов був активним діячем Української народної громади, автором проекту «Грамоти до всього українського народу» й «Законів про тимчасовий державний устрій України», про які тут буде сказано згодом.
Довго не могли підібрати придатну кандидатуру на посаду міністра землеробства. Зрештою, вирішено було запропонувати кандидатуру А. Зноско–Боровського, який брав участь у підготовці хліборобського конгресу.
В 20–х числах квітня підготовка до перевороту ввійшла у завершальну фазу. З вірних Скоропадському офіцерів було сформовано добровольчий полк. Під командуванням полковника Глинського, підполковника Бєлєнькогота Устимовича перебували кілька загонів, які дістали завдання захопити державні установи й окремих діячів УЦР. Офіцер «Оберкомандо» Альвенслебен обіцяв, що німецькі підрозділи не випустять із казарм січовиків і будуть дотримуватися дружнього
