Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

ВОЗЬНИЙ. Січовий стрілець. Очевидно, йдеться про стрільця сотні Осипа Семенюка. В Легіоні з 1914 р. Поранений під час бою на г. Лисій у Карпатах 19 жовтня 1914 року. Потрапив у полон.

ВОЛОШИН Михайло Іванович (5.05.1877, село Ролів, нині Дрогобицького p-ну Львівської обл. — 29.07.1943, Львів). Військовий і громадсько-політичний діяч, адвокат, музикознавець; диригент хору (1903–1913), член управи "Сокола-Батька" та Української бойової управи, командант куреня УСС (1914), командант Збірної станиці УСС у Львові (1915–1918), віце-президент Союзу українських адвокатів (1923–1939), член ЦК УНДО (1925–1939); військове звання — майор австро-угорської армії.

Навчався у Вищому музичному інституті (Львів, 1903, 1904). Закінчив юридичний факультет Віденського університету (1906). Організатор Шевченківських концертів (1900–1913). 1913 року відкрив адвокатську контору у Львові. Співорганізатор "Колегії оборонців" (1919), трансформованої 1923 року в Союз українських адвокатів.

ГАВРИЛ КО Михайло Омелянович (5.10.1882, Козацькі хутори поблизу с. Рунівщина Полтавської губ., нині с. Козацькі хутори Полтавського р-ну Полтавської обл. — осінь 1920, м. Конотоп, нині Сумської обл.). Громадський і військовий діяч, різьбяр, художник, скульптор, поет; член стрілецької мобілізаційної комісії у Львові (1914), командант піонерського відділу (1915), командант Ковельського комісаріату УСС, начальник команди зв'язку 3-го полку 1 — ї козацько-стрілецької (Сірої) дивізії (1918); начальник штабу Сірої дивізії (кін. 1918), повстанський отаман (осінь 1920); військові звання — четар УСС, хорунжий Армії УНР.

Народився у старокозацькій родині. Учасник революційного підпілля. Член РУП та УСДРП. 1905 року за дорученням РУП виїхав до Львова, звідки вертався до України, напевно, з нелегальною літературою. На кордоні затриманий. Сидів півроку у в'язниці, з якої втік. Тривалий час перебував на нелегальному становищі на Полтавщині та Київщині. Після закінчення 1904 року Миргородської художньо-промислової школи (викладач Опанас Сластьон) навчався у Петербурзькому училищі технічного малювання (1904–1905). Від 1907 р. за фінансової підтримки НТШ здобував освіту у Краківській академії мистецтв, яку закінчив 1912 року (майстерня К. Ляшки). Стажувався у скульптора Е. Бурделя (Париж). У творчості дотримувався реалізму народницько-романтичного напряму. Основна тема — шевченкіана. Учасник чотирьох конкурсів на проект пам'ятника Тарасові Шевченку для Києва (1910 р. — 1 — ша премія). Підпоручник Микола Бутович називав його "романтиком і трохи Дон Кіхотом". Працював у студентських та стрілецьких організаціях Львова.

Разом з Володимиром Старосольським, Іваном Чмолою та Оленою Степанів входив до складу комітету, який очолив об'єднані в березні 1914 р. січові товариства. Належав до СВУ (1914). Вступив до 1-ї сотні УСС. На початку війни — відпоручник СВУ в таборах для російських полонених — вояків-українців (зокрема, у Фрайштадтському таборі). У травні 1915 р. відійшов на фронт. Брав участь у боях під Болеховом, Вікторовом, Галичем, Настасовом, над Золотою Липою і Стрипою. Активний член Пресової кватири УСС, художник та скульптор. Популярний серед УСС. Про його перебування в рядах УССтрільців було відомо київській царській поліції, яка згадує про нього у записці "Об украинском движении за 1914–1916 годы". В 1916–1917 pp. — комісар УСС на Волині, де передусім займався організаціею українського шкільництва (разом з Дмитром Вітовським і четарем М. Саевичем). За УНР брав активну участь у громадському житті. Служив у залізничній охороні Конотопсько-Бахмацького району (1918). Спорудив погруддя Маркіяна Шашкевича, Юрія Федьковича, Тараса Шевченка, Івана Франка, Омеляна Гаврилка, П. Пищимухи, чимало медальйонів, зокрема із зображенням князя Святослава та рельєф-медальйон і бюст Тараса Шевченка для Полтавського театру (1920), низку композицій, а саме: "Сироти", "Козак і дівчина", "Ганнуся", "Жіночий портрет", "Бандурист", "Козак на коні", "Воля" та інші. 1909 року у Кракові видав поетичну збірку "На румовищах". Окремі його роботи зберігаються в Миргородському краєзнавчому музеї та Одеському історико-краєзнавчому музеї. Микола Бутович писав про нього: "Запальний, великий патріот хорунжий-романтик Михайло Гаврилко… Він також був у партизанці, а загинув у печі локомотиви, куди його вкинули большевики живим, і він там згорів".

ГАВРИШ Михайло. Старший десятник австро-угорської армії, інструктор Косівського коша Січових стрільців (2.08.1914), підстаршина Гуцульської сотні УСС (1915).

ГАЛУЩИНСЬКИЙ Михайло Миколайович (26.09.1878, с. Звиняч Чортківського пов., нині Чортківського p-ну Тернопільської обл. — 25.09.1931, Львів). Громадсько-політичний, освітній та військовий діяч; директор гімназії "Рідна школа" (м. Рогатин, 1910–1914), командант Легіону УСС (до 14.03.1915), референт УСС при командуванні австро-угорської армії (із сер. 1915), голова "Просвіти" (м. Львів, 1923–1931), сенатор і віце-президент польського сенату (1928–1930).

Народився в родині священика. Закінчив гімназію у Тернополі. Навчався на філософських факультетах Львівського (1898–1900) і Віденського (1900–1901) університетів. Очолював "Академічну громаду" у Львові та "Січ" у Відні.

Разом з В. Старосольським, А. Крушельницьким, С. Горуком, Л. Цегельським видавав перший студентський журнал "Молода Україна", який пропагував ідею Української держави. Визначний організатор гімназійної освіти в Галичині. Викладав у гімназіях Львова (1901–1904) і Золочева, заснував і керував філію товариства "Січ". Керував Вишколом Легіону на Закарпатті, перші бої УСС проходили під керівництвом М. Галущинського. Надалі виконував функції референта при австрійській команді генерала Петера Гофмана, який здійснював контроль над УСС. Учасник Листопадового зриву 1918 р. уЛьвові. В 1921–1924 pp. — професор Українського таємного університету. В 1925 р. — один із співзасновників Українського національно-демократичного об'єднання. Видавець журналу "Життя і знання". Автор багатьох досліджень, а також мемуарів "З Українськими Січовими Стрільцями" (Львів, 1934).

Похований на Личаківському кладовищі у м. Львові.

ГЕРАСИМ'ЮК. Десятник австро-угорської армії, четар Прокуравської чети Косівського коша Січових стрільців (08.1914).

ГІРНЯК Никифор Йосипович (23.07.1885, село Струсів, нині Теребовлянського р-ну Тернопільської обл. — 4.03.1962, м. Кліфтон, СІЛА). Військовий і освітній діяч, командант сотні УСС (1914), командант Коша УСС (14.3.1915 — 1.11.1918), командант Тернопільської військової округи (1918), мобілізаційний референт військового міністерства ЗУНР (1919), начальник мобілізаційного відділу Головного управління Генштабу Армії УНР (осінь 1919); військові звання — сотник УСС, отаман УГА.

Брат актора й режисера Йосипа Гірняка, отця Юстина Гірняка і професора хімії та математики Юліяна Гірняка. Закінчив гімназію в м. Коломиї (1905) та Львівський університет (1910). Учитель гімназії "Рідна школа" в м. Рогатині (09.1910–1914). Працював у "Просвіті",