Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій
БУЖОР Іван (? Буковина —?). Військовий діяч; командант (командир) Гуцульської сотні УСС (1917), військове звання — поручник австро-угорської армії. Завдяки заходам Коша УСС відряджений як четар до Гуцульської сотні Легіону УСС із 41-го (чернівецького) пішого полку наприкінці 1916 року. Після загибелі команданта Гуцульської сотні О. Левицького (23.03.1917) очолив сотню. Під час походу УСС до Збруча, який пролягав із Конюхів до Бурдяківців на Борщівщині, Гуцульська сотня під його командою йшла серед інших частин в авангарді 55-ї австрійської дивізії. "Не зжився зі стрілецтвом, не пізнав їхньої душі" (М. Горбовий). Не плутати з Миколою Бужором, одним з найкращих старшин УСС.
БУКШОВАНИЙ Осип Іванович (псевд. О. ІВАНОВИЧ) (1.06.1890, с. Жаб'є-Ільці Косівського пов., нині смт Верховина Івано-Франківської обл. — 8.12.1937, о. Соловки, РСФСР). Військовий і громадсько-політичний діяч, журналіст, видавець; командант сотні УСС, командант Легіону УСС (осінь 1918), командир ударної групи "Схід" Галицької армії, І бригади УСС Галицької армії, член Закордонного бюро ЦК КП(б)У (1922–1926), член ЦК партії "Сельроб" (1927); військове звання — поручник австро-угорської армії.
Закінчив Коломийську гімназію (1908) і Львівську політехніку (1914). В УСС із серпня 1914 року. Брав участь у карпатських кампаніях. 29 травня 1915 р. у Лісовичах на Болехівщині був поранений, потрапив до російського полону. Опинився в таборі військовополонених у м. Ташкенті (тепер Узбекистан), звідки разом з Володимиром Свідерським утік до Персії. Воював на боці курдів проти англійців і росіян, потім у Месопотамії на боці держав Центрального союзу. Очолював кількатисячний загін курдів. За хоробрість нагороджений німецьким Залізним хрестом і Турецьким півмісяцем.
Наприкінці 1916 р. повернувся в УСС і знову очолив сотню. Брав активну участь в українсько-польській війні 1918–1919 pp. Учасник Чортківської офензиви. 19 червня 1919 р. на північ від Бережан неподалік с. Гиновичі був поранений. Разом з УГА перейшов за Збруч. На поч. 1920 р. у складі УГА перейшов до Красної армії. Брав участь у боях проти поляків. 1920 року його як старшину УГА вивезли до Росії, але згодом звільнили. У 1922–1926 pp. жив у Харкові. Делегат Другого з'їзду КПЗУ (1925). Проводив нелегальну комуністичну роботу в Польщі, Австрії, Німеччині та Румунії. Працював у Львові в редакції газети "Наше слово", "Сельробедність". За участь у КПЗУ і "шпигунство на користь СССР" 6 разів сидів у польських в'язницях. Рятуючись від переслідування поляків, виїхав до УССР. У травні 1933 р. арештований в СССР і засланий на Соловецькі острови. Розстріляний з нагоди 20-ї річниці Жовтневої революції. Реабілітований.
ВАХНЯНИН Остап Іванович (25.03.1890, м. Стрий, нині Львівської обл. — 31.08.1924, Ужгород). Військовий і громадський діяч, педагог; військове звання — хорунжий УСС.
Син професора гімназії. Закінчив Львівський університет (1914). Член стрілецького куреня при товаристві "Сокіл-Батько" (з осені 1913). Викладач гімназії у Львові. В УСС із 1914 року. Тимчасово звільнений від військової служби і відряджений для ведення освітньої праці на Волинь (осінь 1916 — поч. 1918).
Як представник стрілецької гімназії став членом Волинської української шкільної ради. Відряджений до складу культурно-освітньої станиці, що діяла при Міністерстві внутрішніх справ УНР (1918). Брав участь в українсько-польській війні (1918). Вчителював у м. Вінниці. З Українською республіканською капелою Олександра Кошиця гастролював у Європі (1919). Влітку 1920 р. приїхав з частиною капели в Закарпаття і оселився в Ужгороді. Актор і співак "Руського театру" Товариства "Просвіта" в Ужгороді під проводом М. Садовського (з 1.09.1921). Від 10.09.1922 р. — професор ужгородської гімназії, викладав українську та німецьку мови. Засновник осередку Пласту (7.02.1923). Організував хор, театральний гурток, редагував часопис "Пластун". Здобув велику любов молоді. Автор пластових видань: "Пласт" (1923), "Пластовий календар", "Пластовим шляхом за красою життя" (1924). Трагічно загинув. Очевидці твердили: "Такого величавого похорону в Ужгороді не було. Хоч ішов дощ і далека дорога зі шпиталю до місця вічного спокою, але все українське громадянство, багато чужих людей, всі пластуни Ужгорода, багато представників пластових відділів із провінції прийшло і приїхало сказати йому останнє "прощай". Його іменем названо курінь старших пластунів у Празі (вихованцями якого стало чимало відомих діячів, зокрема Олег Кандиба та Михайло Сорока), а також 50-й Ремісничий курінь пластового юнацтва у Львові. Навесні 1925 року перепохований на Личаківському кладовищі у Львові.
ВИШИВАНИЙ Василь (Вільгельм Франц фон Габсбурґ-Лотрінґен, нім. Wilhelm Franz von Habsburg-Lothringen) (10.02.1895, м. Пула, півострів Істрія, нині Хорватія — 18.08.1948, Київ). Військовий діяч, політик, дипломат, поет, австрійський архікнязь (ерцгерцог); військове звання — полковник австро-угорської армії (Легіону УСС).
Походив з австрійського імператорського роду Габсбургів. Вважався одним з неофіційних претендентів на український трон у разі проголошення монархії — хоча він сам офіційно ніколи не висловлював намірів бути українським монархом. Уславився військовими та дипломатичними здібностями, поезією і любов'ю до України та любов'ю до нього українських вояків. Автор збірки віршів "Минають дні" (1921). Арештований СМЕРШем 26 серпня 1947 року. На слідстві поводився гідно. Загинув у Лук'янівській в'язниці. Ймовірно, похований на Лук'янівському кладовищі м. Києва.
ВОЄВЩКА Ярослав (5.03.1882, с. Петранці Калуського пов., нині с. Петранка Рожнятівського p-ну Івано-Франківської обл. — 30.03.1920, село Піщанка, нині Балтського p-ну Одеської обл.). Військовий діяч, правник; командир 1-го гарматного полку бригади УСС Галицької армії (з кін. грудня 1918); військові звання — лейтенант австро-угорської армії (четар УСС), отаман УГА.
Народився у родині священика. Закінчив Академічну гімназію у Львові, навчався у Львівському університеті. 1910 року закінчив Карловий університет (Прага). Доктор права. Працював адвокатом у м. Чортків. Активний учасник сокільсько-січового руху. В роки Першої світової війни — старшина артилерії австро-угорської армії на російському фронті. Восени 1918 сформував і очолив гарматний полк у складі 1 — ї бригади УСС Української галицької армії. Відзначився у боях на
