Тарас Шевченко та його доба. Том 2 - Рем Георгійович Симоненко

ідея примирення українських кріпаків зі своїм «рідним» панством в ім’я, мовляв, спільної національної мети. Національний ідеал Шевченка трактувався обмежено, а то й в одвертому націоналістичному дусі. «Відкриття» з національної психології Шевченка, на зразок тих, що ми знаходимо в уже згадуваних працях, по суті, підігравали загальній хибній інтерпретації проблеми національної сутності, народності творчості Шевченка. До цього слід додати досить часто поширювану серед діячів буржуазно-консервативної критики «теорію» про неосвіченість Шевченка, брак «широкого розумового кругозору», як висловлювався Урсин. Вже на схилі літ, коли назріла потреба узагальнити оцінки історичного значення Шевченка, не без іронічного натяку на сумнозвісні твердження Урсина та йому подібних, І. Франко – видатний учений зі світовим ім’ям – писав про поета: «Він був сином мужика, і став велетнем у царстві людської культури. Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим…»435 Але розумування Огоновського і В. Барвінського, Свистуна й Урсина та інших саме й видавалися за джерела і вірогідні ознаки творчості Шевченка як народного поета.

«Ідейна основа» подібних поглядів, відзначав Франко, була фальшивою, антинауковою. Щоразу, коли висвітлюємо погляди Франка на проблему народної творчості Шевченка, слід зважити на те, що формувалися вони як двоєдиний процес, принаймні на двох висновках – на послідовному викритті буржуазно-націоналістичних «теорій» (подібно до тих, про які йшлося вище) і водночас на суворо науковому дослідженні фактів, даних, на ідейному змісті спадщини поета у всій різнобічності її політичного й естетичного змісту, багатстві форм, специфіки стилю, мови. Тут не було чіткої межі – полемічна спрямованість була тим дійовішою, чим більше спиралась на наукові доведення, на глибокий аналіз і синтез, а спеціальні дослідницькі розробки (в цілісності й в окремих елементах) у світлі певних полемічних завдань здобували нові можливості суспільного впливу, а крім того, засоби додаткової аргументації. З цього випливає ще один фактор формування Франкової конценції народності Шевченка, її функціонального пріоритету.

Відомо, що Франко жив і працював в умовах Галичини, яка входила тоді до складу Австро-Угорщини. Звичайно, він зазнавав впливу тих процесів суспільних і літературних, які тоді відбувалися, що позначилися на шевченкознавчій практиці вченого. Але це не послаблює аргументованості дослідницьких висновків, а, навпаки, збагачує їх конкретністю відчуття часу. Могутній дослідницький талант Франка-шевченкознавця, його яскравий розум, досвід, спеціальні і різнобічні знання утворюють цілий ряд аналітичних і синтетичних культур, що мають не тільки локальне звучання, а й загальноукраїнське і світове значення.

Здійснюючи багатопланове, об’ємне дослідження спадщини Шевченка, його політичних, літературних ідей, Франко водночас розв’язував і ряд інших завдань – він прагнув популяризувати серед широких читацьких кіл поезію Кобзаря, донести її в найповнішому вигляді, розкрити все багатство її змісту, її художню красу. Франко був непримиренним до будь-яких спроб збіднити спадщину Шевченка, надати їй однобічної оцінки.

Ще раз про наукове розкриття І. Франком сутності народної творчості Шевченка

З особливою силою розкрилося значення дослідницької діяльності Франка в галузі шевченкознавства, зокрема, у висвітленні комплексу проблем, що складають суть народності Шевченка в плані вироблення стрункої ідейно-естетичної концепції. Отже, на яких саме аспектах і питаннях зосереджував свою увагу Франко?

Проблему народності Шевченка вчений висвітлює під різними кутами зору. Вона досліджується не лише в плані художньо-естетичному, а й у філософському, соціально-політичному, національно-культурному, морально-етичному. Виходячи з цього, проблема народності розробляється Франком завжди конкретно-історично, на основі проникливого аналізу творів поета, цілісного і в частковостях, у системі і локально. Хоча Франко не надавав біографічному фактору вирішального значення в ідейно-художньому розвитку особистості письменника, поета, проте він у своїх аналітичних розробках неодмінно рахувався з даними, що стосувались своєрідності життєвого шляху поета і тою чи іншою мірою віддзеркалювались у його творчому процесі. У принципі й щодо Шевченка у Франка був той же підхід. І все ж соціальне походження поета, винятковість умов і обставин, за яких йому довелося жити, діяти, творити, – це те, поза чим не можна вповні збагнути й осмислити джерелові основи його спадщини, не тільки її ідейно-тематичні обрії, а й художньо-стильове багатство.

Франко керувався свідченнями самого Шевченка, який говорив, що історія його життя є частиною життя народного, що він є «по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу». В цьому плані вченого цікавила кожна деталь, кожен факт із життя Кобзаря – і тоді, коли йшлося конкретно про певний твір, історію його виникнення, втілення задуму, і тоді, коли дослідник шукав відповіді на ширші питання його творчості. Про виняткову роль і місце біографічного фактору в творчості Шевченка, формуванні його світогляду і в зв’язку з цим про необхідність активізації дослідницької роботи в цьому напрямі Франко писав: «Походження Шевченка з простої мужичої сім’ї і молодий вік, пережитий у кріпацтві, мали величезний вплив на весь склад його думок і поглядів, на весь напрям і характер його поетичної творчості. Вплив сей досі ще не вияснений вповні наукою – не виказано, що виніс Шевченко з-під батьківської стріхи із кріпацького життя, хоча в усіх його творах багато указок до сієї речі, – і хоча критики та біографи (Драгоманов, Чалий, Петров і Дашкевич) у загальних зарисах і намагались схарактеризувати той вплив… але робили се тільки мимохідь, не систематично»436.

«Кобзар» 1840 року вперше в світовій літературі змальовує правдиві постаті з народу

Треба сказати, що сам Франко наполегливо працював як шевченкознавець у цьому напрямі, прагнучи видобути з першоджерел нові факти з життєпису поета і разом з тим визначити їх реальний, предметний зв’язок з творчістю Кобзаря, її психологічними основами. У 1891 році, з нагоди 50-ліття з часу появи видання «Кобзаря» 1840 року, Франко звернув увагу на той факт, що до того в жодній літературі не було таких живих, правдивих постатей з народу, і що почали вони з’являтися здебільшого з другої половини 1840-х років, особливо в російському письменстві.

Унікальний зміст творів, що увійшли до «Кобзаря» 1840 року, їх глибоконародний характер Франко пояснює багатьма причинами, і серед них походженням автора, маючи на увазі не чисто формальний момент, а внутрішній, природний зв’язок з народом, органічну залежність від його традицій.

Мужик, зазначав Франко, заявив про себе в літературі і як об’єкт зображення, і як автор-митець, творець безсмертних образів. Автору не доводилось перевтілюватись, бо ж він, розповідаючи про своїх героїв, мовив водночас і про себе, про свою долю.

Єдність народного і національного в поезії Шевченка

Народне і національне виступає в творах Шевченка в органічній цілісності. Герої