Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця - Федір Петрович Пігідо

По різному склалася їхня доля. Частина комуністів, а саме 21 872 осіб, на вимогу окупаційних органів влади (тобто після відповідного оголошення) зареєструвалась у гестапо, 6 756 осіб відмовилися від компартійної приналежності, 34 291 член партії знищив партійні квитки. Не бажаючи реєструватись, ці люди переховувалися у підпіллі.

За неповними даними, в Україні нацисти знищили 46 500 комуністів. З архівних джерел також відомо, що німецькі спец–органи у своїй агентурній діяльності широко використовували завербованих агентів з місцевого населення, в тому числі з членів і кандидатів у члени компартії. Гестапо направляло їх у підпільні організації, партизанські загони, засилало в радянський тил з метою збору розвідувальної інформації, у табори військовополонених для виявленні комуністів, комісарів, командирів Червоної армії.

Радянський уряд у свою чергу відчував велику недовіру до населення окупованої території, особливо комуністів. На його думку вони піддалися впливу «фашистської пропаганди» і потенційно ставали антирадянськими елементами. Особливо якщо не вели збройної боротьби проти окупантів, то вони механічно ставали політичне неблагонадійними. Цих людей називали «фашистськими слугами», «зрадниками батьківщини». Після повернення в Україну радянської влади кілька тисяч комуністів було виключено з партії з формулюванням «не виконав вказівки Сталіна, не вів збройної боротьби проти окупантів». Як доказ відданості «соціалістичній батьківщині» вони мали покінчити самогубством.

Радянська влада пропагувала поняття спільної «родины» й «отечества» як однаково відповідне для всіх громадян СРСР. Це робилося особливо стосовно неросійських народів. Коли німці окупували Україну, Білорусію і Прибалтику і фронт пішов головно по російській території, фокус пропаганди перенесено на традиційні російські цінності: Росію, її історію, державність, мову, культуру тощо. Самі поняття «советское отечество» та «измена родины» були далекими українському селянинові, який у комуністичному режимі міг, швидше, побачити чужу імперію.

Через трагічний збіг обставин лікар А. не зміг виїхати на еміґрацію й залишився в Києві. Другого дня після приходу совєтських армій його, разом із багатьма громадянами, було повішено. Відомості про це маю від чоловіка, який залишив Київ тиждень після вступу червоних.

Відділ запису гражданських актів, де реєструються одруження.

Тегеранська (28.11–1.12.1943 р.), Ялтинська (4–11.02.1944 р.), Потсдамська (17.06. — 2.08.1945 р.) конференції голів держав Америки, Великої Британії та Радянського Союзу. На них вирішувалися воєнні питання, повоєнні врегулювання в Європі та покарання військових злочинців, розуміється, лише противника. Наслідком цих конференцій був новий розподіл Європи на сфери впливів великих держав та впровадження окупаційних зон у Німеччині та Австрії. Назагал західні альянти погодилися на втримання Радянським Союзом територій, приєднаних внаслідок пакту Молотова–Ріббентропа, хоча не погодилися офіційно визнати анексування трьох балтійських республік. Втрати українських, білоруських і литовських територій на сході були компенсовані на заході й півночі східно–німецькими територіями.

На цих конференціях радянська дипломатія доклала великих зусиль, аби США і Великобританія визнали всі радянські республіки членами утвореної ООН. Врешті Сталінові вдалося виторгувати членство для УРСР та БРСР. Як наслідок Другої світової війни, Україна врешті об'єднала свої основні етнічні території в соборну, але ще не суверенну державу, і одержала статус держави–засновниці ООН.

Під час війни Російська православна церква підтримала сталінський режим в обороні держави перед нацистським загарбником. 9 листопада 1942 р. «Правда» надрукувала привітання Сталінові від глави Російської православної церкви з нагоди 25–ї річниці Жовтневої революції, в якому Сталін був визнаний Богом вибраним вождем, який поведе країну до перемоги над ворогом. Наступного року Сталін дозволить РПЦ вибрати нового патріарха, на незайнятий від 1924 р. престіл.

У роки війни посилилась роль РПЦ, яку негласно заохочував радянський уряд і особисто Сталін. Ця тенденція поширювалась і на УАПЦ. У проповідях священнослужителів РПЦ і відповідно, УАПЦ посилювалась увага до питань перемоги над німецькими загарбниками. Проголошувалися здравиці на честь військових подвигів радянських, у тому числі й українських, воїнів, які билися на фронтах проти нацистських агресорів.

Православна церква в Україні, її провідники і пастирі неодноразово зверталися до православних церков, віруючих країн Заходу, Канади, США та інших з метою моральної та матеріальної підтримки спільної боротьби з нацистською Німеччиною. Священнослужителі інших країн відгукувалися на так звані звернення, що сприяло зростанню чисельності сил другого фронту в Європі, підтримці спільної боротьби.

Церква неодноразово зверталася на адресу керівників держави, певною мірою прославляла державних політичних діячів, особисто Сталіна, дякувала за визволення від німецьких військ української території. У церквах і храмах збиралися кошти на виготовлення різних видів військової техніки — танків, літаків, гармат тощо. Велася велика благодійна діяльність з надання продовольчої допомоги воїнам–фронтовикам, пораненим. Звернення до релігійних почувань населення зміцнювало у них віру в неминучу перемогу над німецькими загарбниками.

Відчуваючи, що одних більшовицьких ідеологічних гасел і закликів замало для перемоги над Німеччиною, Сталін вирішив вдатися до національних почуттів, традицій насамперед російського народу. Це робилося, щоб збудити патріотичні почуття. Було замовлено кілька кінофільмів на історичну проблематику пов'язану з перемогами російського народу в минулому — «Кутузов», «Богдан Хмельницький», «Олександр Пархоменко» та ін. З цією ж метою засновані ордени Суворова, Кутузова, Олександра Невського (29.07.1942 р.), Богдана Хмельницького (10.10.1943 р.), «Перемоги» (8.11.1943 р.) та ін.

У травні 1943 р. за завданням Сталіна Президія Виконавчого комітету Комінтерну прийняла рішення про його розпуск. Комуністичний Інтернаціонал був створений Леніним у 1919 р., щоб мобілізувати комуністичні сили світу на боротьбу за перемогу світової пролетарської революції, встановлення диктатури пролетаріату, тобто диктатури однієї комуністичної партії. Члени Інтернаціоналу мали оволодіти марксистсько–ленінською теорією класової боротьби. Увесь час існування Комінтерну він знаходився під диктатом більшовиків, особисто Леніна, а