Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. - Поліна Вікторівна Жеребцова
Учора бойовики напали на будинок МНС і Будинок уряду в районі зупинки «Автобаза». У всеозброєнні вони відступали житловими дворами (де гралися діти!) до приватного сектора, через великі будинки. Військові не вступили в прямий, контактний бій, а стріляли їм услід із гармат і великокаліберних кулеметів. Тому вибухнула велика газова труба! Сусідка по ринку Тоня бігла зі свого верхнього поверху на перший. І лежала в коридорі у гостинних сусідів. Збожеволілі від страху батьки довго шукали дітей, тому що йшла тільки п’ята година дня. Надворі було світло, сонячно.
БТР підірвали на зупинці «Електроприлад». Перекрили дороги. Загинула дитина. Сьогодні мама поїхала по мою дитячу допомогу в той самий бік, на зупинку «Бутенка». Я пішла до школи. Удень я чула кілька сильних вибухів.
Малюю красиве жіноче обличчя, закрите напівмаскою, і підписую його: «Обережно! Війна!»
Читаю оповідання Жана Ґриви про громадянську війну в Іспанії. Я в захваті від його «Ноктюрна».
26.12.
Ми сидимо вдома. Не працюємо. Так триває тиждень. Тьотя Варя виїхала з синами назавжди. Прощавайте! Хай щастить тобі на новому місці, Мансуре! Ваша родина як привіт із мого дитинства. Лишилась бабуся Ніна. Бабуся чекає на пенсію. Відправлятиме залишки речей.
Уже кілька днів, як зникла Ліна — з «братами», що приїхали до неї. Відчуваю, з нею не все гаразд.
— Де вона? — питаю у дворі, але ніхто не знає.
Житлові будинки до свята спорожніли. Багато родин, за традицією, вирішили провідати родичів у селах.
Сусід Рамзес допоміг нам. За допомогою гнучкого шланга він провів газ у наше житло! Йому 32 роки. Часто сварить молодшого брата — Резвана. Не п’є. Розважливий. Чи хитрий? Його сестра Маліка приходила до мене, вчила пекти хліб.
Ліна з’явилася! Коліна побиті. Видно, вскочила в халепу і ледве вибралася.
Я набирала воду у водовоза. Ліна, щоб принизити мене перед чоловіками, заговорила російським матом. Із брудними словами звернулася до мене. Чекала, мабуть, що я тим же їй відповім. Провокувала! Куди там!
Я очі підводжу на неї й кажу:
— Я, звичайно, розумію, що ти до такого поводження звикла. Але я рідко від кого чую таку брудну мову у святий місяць!
Вона від злості не знає, що відповісти мені, почервоніла й бурчить:
— Святий місяць! Можна подумати!
Я відповіла їй:
— А це для кого як!
Усі засміялись, і явно не на її користь!
У школі я знову билася через «російське прізвище». Багато хто мене ненавидить. Обзивають. Але то дрібниці. Директорка говорить, що діти некеровані. Мене не любить через хустку, яку я завжди ношу. Метаморфоза: до війни, навесні 1999 р., дівчат не пускали в цю ж школу (!) на уроки без хусток. Учителі стояли біля входу, перевіряли наявність змінного взуття й покритої голови. Тепер до школи, навпаки, велять ходити з непокритою головою.
Я вважаю: під кожну владу не підлаштуєшся!
29.12.
Стрілянина жахлива! Смертельний феєрверк. Темно-червоні розпечені болванки добре видно на тлі сірого неба. Снаряди — білі й помаранчеві. Яскраві кулі. На будь-який смак! Треба йти по воду.
Прийшов у двір чоловік. Йому подобається Ліна. Годинами він сидить поруч із нею, розмовляє. Кажуть, його дружині у війну відірвало голову снарядом. Може, Ліна зміниться? Стане скромнішою? Вона — жінка красива.
Новий друг заходив кілька разів і до наших верхніх сусідів. Розмовляв із ними про релігію. Про поняття «честь» і «совість». Але його бесіди мало що змінили.
Ночами обстріли. Недалеко, у приватному секторі, знайшли чотирьох убитих хлопців. Вік від 12 до 15 років!
Фатима
2001
06.01.
Знемагаю від нудьги! Скоріше б до школи!
Учора допомагала вантажитися Мансуровій бабусі. Вона вивозила решту речей. Їсти нічого. Дені немає. Сам він не прийде. Скромний.
Верхні сусіди злодійкуваті й хитрі!
Ліна «дружить» відразу з кількома чоловіками у дворі. Той гарний хлопець, що був уважний до неї, перестав приходити в наш двір. Ліна заздрить моїй молодості. Дарма! Ліно! Придивись! Я стара всередині! Схоже на те, що я буду самотньою.
Будур
07.01.
Помер кіт Ібрашка. Мир йому у верхніх котячих світах!
08.01.
Усе, що було в нас удома: залишки посуду, найкращі книжки з домашньої бібліотеки — я віддала задурно! Купила мамі ліків.
У родинах, де є чоловіки, вони щось майструють або крадуть. Я не засуджую нікого. Але що робити мені? Я — школярка. Мені необхідно здобути освіту, а мама хворіє. І сама я не в найкращій формі. Наче якась сила викидає мене з життя. І, як приблудного звіра, мене підгодовують сусіди. Як страшно й гірко! Не можемо померти. Жити теж!
У школі в нас 400 людей! Класна керівниця запропонувала зібрати для мене по одному рублю, щоб людям не було важко. Директорка школи дозволила. Мені соромно, але я погодилась. Дві мої однокласниці особисто від себе дали мені по сто рублів. Самі принесли до нас додому. Подивились, як жахливо ми живемо.
Я принесла мамі сірого гладкошерстого кота. Страшний! Худий! Там, у будинку, їх було шість штук! Мама побачила, забурчала:
— Що, гіршого за цього не було?!
Але кіт їй гріє руки, поки я в школі. Я обіцяла віднести кота назад, якщо мамі не сподобається. Мама поцілувала його й заявила:
— Він такий же худий і нещасний, як ми!
Так Борзик залишився! Борз — вовк чеченською мовою.
Коли прийшла зі школи, то зробила мамі укол, погодувала її рисом. В очах танцюють чорні цятки. Бачу погано. Треба варити суп. Потім — сідати за уроки. Замість уроків я склала вірш. Зрозуміло кому.
В нашій дружбі — клич орлиний, брате,
Міць і чистота високих гір!
Хай те найдорожче, що ти втратив,
Зійде в ніч оцю перед твій зір!
Вірила, не знаючи вагання,
Посестрою я тобі була.
Чом же ти прирік нас на страждання,
Чом же втрата у життя прийшла?
Брате мій! Ти у тяжкому горі
Дівчинку — мене — лишив одну!
Чи ж ти не боїшся дуже скоро
Впасти у безодню вогняну?
11.02.
Учора ми всім двором допомагали від’їзду бабусі Андерсен. Я побачила, як згуртована компанія, у якій були чеченці Рамзес, Резван, брати Борзови й Ліна, вкрала її кольоровий
