Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. - Поліна Вікторівна Жеребцова
З підвезенням води — напружено. Водовози не хочуть відвідувати ті двори, де людей мало. Їм невигідно.
Торгівля йде погано. Вистачає, щоб купити їжу на два рази — поїсти вранці та ввечері. Збираємо грошики — віддаємо борги. Боїмось наближення зими. Добре б завести чавунну піч, щоб хоч якось грітися!
Чоловіки, неподалік від місця нашого проживання, крадуть один в одного. Часто чуємо їхні розбірки з криками та погрозами у дворі. Бійки! Жінки-сусідки ворогують через скляні банки, украдені ними з чужих підвалів.
На ринку ми подружилися з новими сусідами по столу. Продовжуємо спілкуватися зі старшою сестрою Кусум. Вона торгує. Непогані стосунки з Аміною, продавчинею чаю. Вона — друга дружина, має двох дочок. Дружини приятелюють між собою і разом торгують.
Мене обіцяють прийняти в школу № 11. Піду, заберу свої документи з розбитої школи № 50 (від неї залишився тільки скелет). Це була моя п’ята школа, яку зруйнували. Документи, кажуть, сховали в іншому будинку, і вони цілі! Виконуватиму домашні завдання на ринку.
Склала вірш:
Добраніч, друзі, кожному із вас!
Без грому й блискавиць у небі яснім.
Хай схилить сон чоло перед прекрасним,
Хай коні сонця мчать крізь світлий час.
Нехай листок на дереві заснулім
Нам візерунком скаже таємницю.
Серед розмов, де суєта й дурниці,
Будь — іншим! Не забудь своє минуле!
Веселки світло втримай у руках,
Побач красу землі в дощинці тихій,
І хай Всевишній береже від лиха
Цей твій високий, понадхмарний шлях.
Спокійно в полі коням-промінцям,
Ні грому, ані хмар у небі яснім!
Хай схилить сон чоло перед прекрасним.
Добраніч, друзі, на добраніч вам!
Люблю казку Гауфа «Визволення Фатьми».
Сьогодні моє ім’я — Царівна Фатьма.
08.10.
Нарешті я навчаюсь!
Ані Аладдин, ані Кусум не показуються. Її сестра обдурила, що горілкою не торгує. А ми подивились — повний стіл! Це замість книжок.
Я по 8—10 книжок виношу з дому — продаємо їх. Розоряємо рештки домашньої бібліотеки, зібраної трьома поколіннями. Прибутку немає. На одній пачці цигарок ми заробляємо один рубль! Я три пачки продала — вийшло 3 рублі! Автобус уранці нас привіз за 10 р. За те, що стоїш за столом (є торгівля чи ні), треба віддати ще 5 р.! Мінус зворотна дорога! Дехто обурюється, побачивши на нашому столі тютюнові вироби. Кажуть:
— Ви до війни скромніші були! Торгували друкованими виданнями та іншим нешкідливим товаром!
А самі щодня долари міняють. Ніхто не питає: «Хліб у вас є?»
Бувають дні: зі школи прийду, а їжі вдома немає. Зовсім. Скоро зима. Я без чобіт. Так що коли мої друзі, «брати», а також «сестри» проїжджатимуть повз на особистому автотранспорті, вони зможуть побачити мене в капцях або в калошах на снігу. У такому вигляді я піду до школи. А у квартирі, що до того часу звалиться в підвал, я разом зі щурами жадібно гризтиму шматок хліба! Ото й усі перспективи. Саме тому після уроків я стою на холоді багато годин. Продаю цигарки, намагаюся заробити на їжу собі й мамі. Фрукти в садах закінчилися. Добре, що ми не підірвалися на мінах і розтяжках!
Болять ноги. Дається взнаки те, що по кілька місяців у війну я не перевзувалась і спала під обстрілами у взутті.
У центрі міста відремонтували світло й газ. Там розселилася торговельна еліта. І ті громадяни, хто влаштувався в силові структури або в уряд. Один із родини таке місце купує і тягне інших. Ні для кого не секрет — робочі місця, місця в міліції продаються. Хто може їх купити?
1. Ті, хто багато крав за місцем проживання.
2. Одержував на померлих рідних за їхніми документами гуманітарну допомогу і продавав її. У місцевого населення прийнято не здавати документи після смерті родича, а зберігати вдома.
3. Хто воював і заробив на війні.
21.10.
Сьогодні — день Ракети! Цього дня, рівно рік тому, я була на Центральному ринку. Було прохолодно. На мені була стара коричнева куртка, на голові — хустка. Я торгувала: журналами, газетами, булавками, нитками. Мені було 14 років! Близько п’ятої години вечора я була поранена. Через двір мого дитинства (де раніше жив дідусь) молодий чеченець під обстрілом ніс мене на руках. Тоді я злякалась і плакала. Бажаючи мене заспокоїти, він повторював на бігу:
— Не плач, царівно!
І казав, що я схожа на царівну Будур із казки. То був Аладдин! Людина, за яку й сьогодні я легко віддам своє життя, порожнє, непотрібне без нього.
Скільки людей тоді загинуло. Факти приховували тоді і приховують тепер.
Маша подружилася з жінкою, яка водить її в мечеть! Жінка навчає Машу ісламської віри. Вона познайомила її з багатим чоловіком. Він не хоче зустрічатись. Хоче одружитись! Але Маша опирається. Повторює, що не кохає його. Попри це, порядність чоловік довів! Коли захворіла Машина дитина, жінка в цілковитому розпачі прийшла до нього. Чоловік возив дитину до лікарів. Як свою (щоб лікували!). Маші дав величезні, за нашими мірками, гроші — 5000 р.! На лікування й харчування дитини.
— Ох ти недотепа! — лаяли Машу росіянки й чеченки.
А вона, гордо показавши пачку грошей і повні торби з харчами, вперто заявила:
— Я з нелюбом жити не буду! Багатий він чи бідний — значення не має!
Маша купила нам із мамою подарунки. Мені — хустку, ніжну, тонку, зі сріблом. Мамі — яблука.
У тьоті Мар’ям замість двох бабусь-росіянок тепер живе чеченка Золіна. Дружина розстріляного Сулеймана. Сулеймана розстріляли, коли той намагався вийти з міста в біженці. Її відвідує один із братів Борзових, Джим. Сусіди відразу пустили чутку: Золіна в біженцях у будинку, де ночувала з дітьми, вкрала шкіряний плащ і гроші. У нашому дворі багато брешуть! Але в цьому випадку, думаю, — не все неправда. Золіна когось боїться. Не виходить. Ми мовчимо. Удаємо, що не знаємо, де вона. Адже так хоче Мар’ям! А багаторічній маминій подрузі шкоду робити ми не станемо.
Кусум два дні тому бачили в Інгушетії. Стало відомо, що вона знімає квартиру. А де будинок? На який вона, за її
