Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. - Поліна Вікторівна Жеребцова

Прибігши живими додому, ми стали розповідати людям про свою пригоду. Сусіди висипали нам назустріч — вони теж чітко чули стрілянину. Сусідка Нура відразу сказала:

— Ви дивом залишилися живі! За свій порятунок, за звичаєм, треба роздати подарунки. Трьом! — і простягла руки.

Звісно, ми прислухались. Дали мешканцям по пакетику з вермішеллю «Ролтон». Сусіди лишились задоволені.

P. S. Учора під обстрілом, у темряві, я загубила з голови хустку. Сьогодні вранці ми знайшли її біля бетонних плит зруйнованого будинку. Уявляєш, Щоденнику! Пощастило! Ніхто не взяв!

Царівна Будур

21.11.

Мені подарували парфуми. Подарувала жінка, якій ми допомогли знайти її чоловіка-таксиста! Чоловіка забрали на БТРі.

Їхню машину — білу «Волгу» — забрали на наших очах. Випадково я і Ліна опинилися поблизу, запам’ятали номер БТРа. Сусід-каратист, Джимів брат, повідомив про подію дільничного міліціонера. Вдалося встановити, де тримають таксиста. А наступного дня я почула розповідь жінки, яка плакала й говорила про зниклого чоловіка, котрий поїхав удень підзаробити на власній машині. Зіставила дані. Зрозуміла — це він! Підказала:

— Ваш чоловік у РВВС нашого району.

Пояснила, як виглядає дільничний. Таксиста знайшли. Живий! Зараз у лікарні. Побитий. Зламані ребра.

Якщо стріляють по ринку з постів, то ми, торгівці, сидимо під столами, сховавшись за дошками. Я не йду. Боюсь! Але — торгую. Мені цікаво дивитись: хто як поводиться. Боїться багато хто. Але вдають, що стрілянина їх не турбує.

Фатима

26.11.

24 листопада на ринку вбили російських солдатів! Майже біля нашого стола. Мене не було. Я їхала зі школи до мами. Виходжу з автобуса і бачу: затор машин, черга на виїзд. Перелякані люди мчать потоком назустріч. Кричать:

— Тікай! Солдатів убили на ринку! Зараз буде стрілянина! Росіяни йдуть!

А я біжу величезній юрбі назустріч — туди, де буде стрілянина. Мені треба до мами, вона ж залишилася «там»! Думки підганяли: «Швидше! Уперед! Як там мама?» Пасажирські таксі помчали як божевільні тротуарами. Перехожі та продавці, тікаючи з ринку, ухилялися від машин. Вони застрибували на сходинки магазинів. Я бігом — до мами! Питаю:

— Що сталося?!

А мама в метушні загубила наш гаманець із усіма грішми! Ми їх збирали, щоб віддати борг! Товар ми в торби поклали, а гаманця нема! Злодюжки схопили на бігу?

Побачили: наша сусідка втекла! На її столі залишилися гроші! Ми їх зібрали. Перерахували разом із жінкою, яка торгує неподалік. Щоб був свідок знайденої суми.

Наступного дня все чуже віддали. Вдячності жодної! Мабуть, хазяйка грошей вирішила: сума має бути більшою. Може, хапнули і з її стола частину купюр у метушні, як і наш гаманець!

Ми дворами пішли, незважаючи на те що зчинилася безладна стрілянина.

До останнього випадку з солдатами було ось що. Хтось знімав камерою ринок із висотного будинку.

— Ця камера незвичайна! — доповіли доларовики. — Вона бере відстань до двох кілометрів!

Ми бачили яскраві спалахи від знімання. Дивувалися. Що саме знімають? Нас? Ринок? Пости? І хто знімає?

Недобрі чутки приповзли. Сподіваюсь, це помилка. Машу, яка прийняла іслам, убили! Вона ж росіянка. Якщо все так, то лихо скоїлося через маленький будинок і ділянку землі. Думала провідати Машу, але ніяк не складається. Найгірше, що ті підлітки, які раніше до неї в дім лазили (а Маша нам цих недоумків показала), стали стежити за нами. Уже третій день!

Царівна Будур

27.11.

Перший сніг! Матінка вдома. Дороги в місті перекриті федеральними військами.

— Вони грабують ринок! — сказали сусідки, які приїхали з центру міста. І додали:

— Їжі не купити! Нікого не пускають! Ми бачили: у свої машини військові вантажили курей, молоко й цигарки прямо з камер схову.

Мені на це сьогодні плювати з високої вежі. Як добре вдома! Я вчу уроки, п’ю чай із перепічкою в коридорі та спостерігаю за щурячою родиною — вона живе в нас у зруйнованій кухні! Краса! Щуренята смішно пищать!

30.11.

Російські військові розгромили ринок. Немає столів. Немає заробітку. І зовсім немає їжі. Люди плачуть, розповідають, що пограбовано камери схову. Забрали чоловіків. Учора ми пішки йшли на ринок подивитись, чи є дошки, чи все попалили? Ми трохи поторгували на нічиїх коробках. Купили дві буханки хліба та рибні консерви.

Під вечір хтось підірвав БТР біля мечеті. Почалася стрілянина «абикуди». Кулі так і свистять по ринку! Сильно десь поблизу бабахнуло! Народ кинувся тікати! Ми, природно, теж. Мчали щодуху з Тонею, яка торгує книжками. Тікали бульваром. Потім через територію пологового будинку. Нарешті вийшли на трасу. До нас долучився чоловік у робочому одязі. Він зізнався, що після вибуху боїться йти сам. Можуть забрати, і тоді є варіант зникнути. Ми пообіцяли на посту збрехати, що знаємо його. Попутниця Тоня повернула до свого будинку. Чоловік — теж. Вони виявилися дійсно сусідами!

Поряд дорогою тупали багато людей. Усі з вантажем. З торбами або з візками, навантаженими товаром. Поступово народу на трасі ставало дедалі менше й менше. Хтось зупинив машину. Хтось зумів залізти в переповнений автобус. Деякі попутники вирішили повернути з траси на бічні вулички. Їм краще блукати довгими переходами приватного сектора. Але не йти беззахисно в темряві відкритою дорогою. У нас стріляв снайпер із Будинку друку, але не ті нині пішли снайпери. Він не влучив! Трасуючі кулі в сіро-синьому небі були то червоними, то золотими. Ми аж милувалися ними, задерши голови.

Подолавши більшу частину шляху, ми з мамою опинилися на дорозі самі. Стемніло остаточно. Годинник показав сьому вечора. Аж раптом на зупинці «12-й трест» до нас долучився попутник. Мама запропонувала йому йти поруч — безпечніше! Він погодився. Сказав, що його вже раз забирали. Побили трохи. Повідомив, що він «невезучий».

— Якщо живий — везучий! — заперечила мама.

Він іде й каже:

— Зараз БТР підірвали. А в мене робота така, пізно.

Сказав, що він живе на зупинці «Катаяма». Пост військових маячив удалині. Нам вдалося зупинити по дорозі машину й посадити попутника. Хлопець хотів, щоб ми їхали з ним. Але ми не сіли зі стороннім чоловіком разом. Наші будинки були недалеко. На прощання хлопець відрекомендувався:

— Я Ідрисов Ільяс. Дякую! Може, колись зустрінемося?

Мама згадала: були в нас сусіди з таким прізвищем! Наші діди дружили!

Будур

01.12.

Я дотримуюсь Урази.

Снився сон: Кусум — чаклунка і має величезний зачарований замок із подружками та служницями. За її