Віннету І - Карл Фрідріх Май

— Це заплив і бій не на життя, а на смерть, — сказав він. — Отже, і ти можеш убити Інчу Чуну, бо як ні, то й не допливеш до кедра.

— А твоя смерть не зашкодить мені?

— Ні. Якщо вождь апачів уб’є тебе, ти не допливеш до мети, і твої друзі змушені будуть також померти. А якщо ти вб’єш вождя апачів і дістанешся до кедра, то всі будете вільні. Ходімо!

Він повернувся, а я зняв свій одяг і взуття. До цього я доклав також усе, що мав у кишенях і за поясом. Тим часом я чув, як бідкався Сем:

— Нічого з цього не вийде! Ви би подивилися на своє обличчя! І жалібний голос, яким ви щойно ставили запитання! Мені так страшно за вас і за нас!

Я не міг нічого йому відповісти, бо почули б червоношкірі, але я добре знав, навіщо говорив так жалібно. Я хотів, аби Інчу Чуна почувався упевнено — хотів увести його в оману. І ці примітивні хитрощі спрацювали!

— Ще одне запитання! — попросив я перед тим, як піти вслід за ним. — Після того, як ми будемо знову вільні, ми отримаємо назад своє майно?

Інчу Чуна коротко і нетерпляче посміхнувся, бо таке питання здалося йому божевільним.

— Так, отримаєте.

— Усе?

— Усе.

— І коней, і зброю?

Після цього він крикнув на мене роздратовано:

— Інчу Чуна сказав, що все! Ти що, глухий? Кріт зібрався позмагатися з орлом, хто швидше полетить, і питає орла, щó отримає, коли переможе! Якщо ти плаваєш так само, як питаєш, то вождь апачів шкодує, що не дав тобі у суперники якусь стару скво!

Ми пройшли через півколо глядачів, які розступилися, пропустивши нас до берега річки Пекос. Коли я минав Ншо-чі, то вона подивилася на мене таким поглядом, ніби прощалася зі мною назавжди. Індіанці пішли вслід за нами і розташувалися хто де схотів, аби насолодитися видовищем поєдинку.

Я розумів, наскільки небезпечною є для мене ситуація. Я можу плисти через річку як завгодно — навпростець чи зиґзаґами, але томагавк вождя неминуче влучить у мене. І я потону. Шлях для порятунку був тільки один: пірнути, і в цьому я, на щастя, не був новачком, за якого мене мав Інчу Чуна.

Але й на саме пірнання я не міг покладатися цілком. Бо час від часу мені все одно доведеться з’явитися над водою, щоби набрати повітря, і тоді моя голова стане мішенню для томагавка. Ні, мені не можна було з’являтися над водою, принаймні не на очах червоношкірих. Але як це зробити? Я уважно обдивився берег і з великим полегшенням побачив, що сама природа подбала про мене.

Як я вже казав, ми перебували на середині позбавленої рослинності піщаної коси. Приблизно на відстані ста кроків вище за течією річка повертала і ховалася, а донизу приблизно на чотириста кроків тяглася мілина.

Якщо я стрибну у воду і не випірну більше, вважатимуть, що я потонув і шукатимуть моє тіло. Шукатимуть нижче за течією. Отже, мій порятунок лежав у протилежному напрямку — вгору проти течії. Там я побачив місце, де вода підмила берег і земля нависала над річкою. Там можна було сховатися на якийсь час. Трохи вище течія нанесла купу хмизу, і це місце могло стати наступним сховком. Але спершу слід було розіграти переляк.

Інчу Чуна роздягнувся аж до спідніх штанів, запхнув за пояс томагавк, повитягував із-за пояса решту предметів і махнув мені.

— Починаймо! Стрибай!

— Можна, я спершу спробую, наскільки тут глибоко? — злякано запитав я.

На його обличчі з’явилася зневажлива посмішка. Але він наказав принести палицю. Мені принесли її, і я запхнув її у воду. Вона не дістала до дна. Це мені подобалося. За мною почувся несхвальний гомін, що переконало мене у правильності вибраної мною тактики. А Сем вигукнув:

— Заради Бога, поверніться назад, сер! Я не можу на це дивитися. Нехай просто вб’ють нас. Це значно краще, ніж таке знущання!

Мені не хотілося уявляти собі, щó думає про мене в, ту мить Ншо-чі. Я озирнувся. Обличчя Танґуа у той момент розпливлося у гримасі задоволення і зверхності. Віннету ж втягнув верхню губу, аж стало видно його зуби. Він був лютий через те, що поспівчував мені. А його сестра опустила очі. Вона більше не дивилася на мене.

— Вождь апачів готовий! — нагадав мені Інчу Чуна. — Чого ти чекаєш?

Але Танґуа вирішив додати ще своє до цих зневажливих слів і вигукнув:

— Звільніть цю жабу, подаруйте їй життя! З таким боягузом не може битися жоден воїн!

Я таки здався глядачам справжнім боягузом, бо Інчу Чуна крикнув мені голосом розлюченого тигра:

— Стрибай, або я вже зараз кину в тебе томагавком!

Тоді я злякано сів на берег, опустив у воду спершу ступні, а потім ноги і вдав, ніби збираюся поволеньки сповзти у воду.