Нас розсудить бог - Святосвіт Фостун

відняло ноги. Він люто ненавидів москалів і кипів люттю, як тільки побачив якого москаля. Петро Черниш повернувся з Петербургу до своєї Галі хоч і згорюваний, але живий і не калікою. Він кинув службу і поселився на хуторі, що дістався Галі після смерти батька. В них було двійко славних хлоп’ят, котрі підрісши, вчилися в київській Академії. Опісля Петро відправив їх на дальшу науку до Падуї, в Італію.

Улітку, 1740 року, переходячи польсько-московський кордон із Правобережжя, Аскер-паша попав у засідку. В перестрілці він був важко поранений і щоб живим не попасти москалям в руки, він дострелив себе з пістоля. Так загинув один із найбільше відданих великій ідеї мазепинців. Москалі так і загребли його в ярузі, не дозволивши похоронити загинулого по-християнськи. Щойно далеко, перегодя, селяни викопали тлінні останки Аскер-паші та похоронили їх на місцевому цвинтарі.

Спливли роки.

Ніщо не зупинило їх.

Ні молочно-білі пелена туману, що налягав у зоряну ніч над блідими свічадами ставів, ні далекий небосхил, ані роздолля піль, ані кучеряві сади, що тріпотіли білоквіттям у весняних вечорах.

Тяжке врем’я насувалося знову на Україну.

Цариця Катерина ІІ-га примусила гетьмана Кирила Розумовського зректися гетьманської булави, а влада в Україні перейшла в руки вже третьої з черги Малоросійської Колегії, що її президентом став генерал Павло Рум’янцев. Козацтво знову журилося, вбачаючи в тому новий московський підступ. Так воно й сталося. Гетьманщині наближався кінець. Здійснюючи доручення цариці, генерал-губернатор Рум’янцев проводив пляново в життя хитромудрий задум переведення Гетьманщини повністю на статус звичайної губернії російської імперії.

Був чудовий, тихий літній вечір.

На веранді старожилого просторого будинку Чернишового хутора сидів у кріслі пожилий вже Петро Черниш. Він уже був сивий, але тримався бадьоро, а з його очей проглядав розум і рішучість. Довкола нього сиділи на стільчиках внуки — трійко дівчаток і два хлопчики, та слухали захоплено Петрову розповідь про наказного гетьмана Павла Полуботка, про січове козацтво, гетьмана Мазепу й страшну Петропавлівську фортецю-в’язницю.

Слуга приніс пляшку з медом та чарку. Черниш попиваючи добрячий мед, усе розказував та й розказував.

Зі саду нісся п’янкий запах скошеної трави й пахло медом.

На хуторі ще скрипіли гарби, іржали коні, гомоніла челядь. На погідному небі почали перегодя висипатися зорі.

Одна внучка заснула, схилившися до Петрових колін, а хлоп’ята зі широко розкритими очима все слухали розповіді про козацтво й про Україну.

— А я, дідусю, хочу бути теж козаком, як виросту, — тулився до Петра внук Андрійко.

— Будеш, будеш козаком, Андрійку, — гладив внука Черниш. — Виростеш і будеш козаком. Таким, як твій батько, і таким, як я був колись…

На хуторі спроквола втихло.

З-за лісу піднявся, наче несміливо, повновидний місяць. Довкола будинку пахли рожі, а на скошену в саді траву лягали перші росяні краплини.

Невістки забрали дітей спати, а Черниш усе ще сидів на веранді, згадуючи минуле.

Десь далеко зірвалася дівоча пісня.

Мрійлива — тужна.

Заснув Черниш.

І снилося йому, як оповита кривавими загравами гайдамацького зриву, палала Україна. Холонув він із жаху, бачачи, як ляхи мучили Гонту. Йдучи степами України, бачив Черниш химерного старця, що з палицею в руці мандрував од села до села, навчаючи людей життєвої мудрости. Та ще втікав Черниш із обложеної москалями Січі Запорізької, з якої вони вивозили під караулом останнього її кошового.

Не стало Січі.

Й була довга-довга, тривожна ніч…

Але козацька земля ростила нові покоління. З материнським молоком вони висисали любов до України, а високі козацькі могили, розкинені по всій Україні, співали їм тихі думи й пісні про славне минуле козацької землі.

Глухо подзвонюючи кайданами, мандрували в далеке заслання декабристи з Чернігівського полку.

За селом пас ягнята майбутній геній України.

Снив Черниш химерною візією майбутнього української землі.

Місячне ж сяєво заливало ввесь хутір і срібрило ще дужче сиву чуприну заснулого мазепинця.

Примечания
1

Ясновельможний — Гетьман Іван Скоропадський. Помер 14 липня 1722 року.

(обратно) 2

Борзо — скоро.

(обратно) 3

Поконверзувати — порозмовляти.

(обратно) 4

Щекотливе — клопітливе.

(обратно) 5

Дискурс — дискусія.

(обратно) 6

Фуритися — лютувати.

(обратно) 7

Секурувати — охороняти.

(обратно) 8

Здевастувати — знищити.

(обратно) 9

Польза — користь.

(обратно) 10

Фрасотливий — стурбований.

(обратно) 11

Кебетний — здібний.

(обратно) 12

Звонпив — сумнівався.

(обратно) 13

Рачить — зволить.

(обратно) 14