Соло бунтівного полковника. Вершина - Анатолій Іванович Сахно

І та наступного ж дня, вважаючи «Розу» своєю соратницею, забувши про всі оунівські інструкції, попросила передати записку Наталці Хробак у село Білогорща, оскільки її сусідку по камері мали найближчим часом відпустити. «Нюся» написала:

«Мої дорогі! Майте на увазі, що я потрапила до більшовицької в’язниці, де немає людини, яка б пройшла те, що на мене чекає, і не зламалася.

Після першої стадії я тримаюсь, але не знаю, що буде далі. М. (ідеться про ще одну зв’язкову Шухевича «Монету» — К. Зарицьку, теж заарештовану на той час МГБ. — Авт.) приводили на очну ставку, вона героїня, тому що трималася 5 місяців.

Цілую. Нуська.

Про мене дуже багато знають, а основне питання — це про ШУ і ДИ (тобто про Шухевича і Дидик. — Авт.). Мене захопили шестеро, і не було можливості покінчити із собою. Знали, що у мене є пістолет і отрута».

Четвертого березня складено план чекістсько-військової операції захоплення або ліквідації Романа Шухевича, підписаний заступником начальника відділу 2Н Управління МГБ У PCP підполковником Шорубалкою, начальником У МГБ Львівської області полковником Майструком та начальником Внутрішніх військ МГБ Українського округу генерал-майором Фадєєвим, який затвердили генерал-лейтенант Судоплатов і заступник міністра держбезпеки УРСР генерал-майор Дроздов. У ньому, зокрема, йшлося:

«Для проведення операції:

а). Зібрати всі наявні у м. Львові оперативні резерви 62-ї стрілецької дивізії Внутрішніх військ МДБ, штабу українського прикордонного округу і Управління міліції м. Львова.

б). Зняти по тривозі військові сили, що беруть участь в операції на стику адміністративних кордонів Глинянського, Перемишлянського і Бобрковського районів Львівської області у кількості 600 осіб і зосередити на п’яту годину 5 березня ц. р. у дворі У МДБ Львівської області.

в). Операцію провести методом блокування села Білогорща, прилеглих до нього хуторів, західної околиці селища Левандувка і лісового масиву».

П’ятого березня приблизно о 8-й годині ранку будинок № 76-А в селі Білогорща Брюховицького району Львівської області, в якому мав переховуватися Роман Шухевич і його зв’язкова Галина Дидик, було оточено щільним потрійним кільцем.

Наполегливий стукіт у двері змусив Галину Дидик відчинити. Коли вона побачила наведений на неї автомат — усе зрозуміла.

— Ви — Галина Дидик? — запитав один з військовиків.

— Ні, я Стефанія Кулик.

— Гаразд, із прізвищами розберемося пізніше. Пропонуємо вам добровільно видати Романа Шухевича.

— Ніякого Шухевича я не знаю! — голосно сказала Дидик.

Жінку міцно взяли за руки й повели на другий поверх. Піднімаючись сходами, Галина й далі голосно обурювалась і кричала. Роман Шухевич, який у цей час перебував у криївці за фанерною стінкою, все чув. І все зрозумів. Не дочекавшись, поки його знайдуть, він зробив кілька пострілів з простінку й із пістолетом та гранатою вискочив на східці, якими в цей час піднімалися інші оперативники. Шухевич устиг застрелити одного й тут же був прошитий на смерть автоматною чергою. Стріляв сержант Мухітдінов.

О 8 годині 30 хвилин операцію зі знешкодження головнокомандувача Української повстанської армії генерал-хорунжого Тараса Чупринки, тобто Романа Йосиповича Шухевича, було завершено».

— Якщо маєш бажання, можу влаштувати тобі ексклюзивне відвідування нашого есбеушного архіву. Там зможеш знайти багато цікавого. Можливо, і для твого роману згодиться, — Богдан Данилович наливав уже по третій чашці кави.

— Я б із величезним задоволенням. А коли можна це зробити? — Сашко загорівся.

— Та хоч завтра. Я сам немало макулатури там перевернув. У тому числі, коли вивчав проблему так званого «українського буржуазного націоналізму».

— А ви, Богдане Даниловичу, часом, не зустрічали матеріалів, які б підтвердили або спростували чутки про співробітництво бандерівців з німцями? Дехто посилається на матеріали Нюрнберзького процесу, мовляв, ось хто довів злочинну співпрацю гітлерівців і бандерівців.

— Так само і їхні опоненти стверджують, що в документах Нюрнберга навіть не згадується про ОУН чи УПА, — парирував Зорій.

Невже за стільки років ніхто не спромігся перевірити, вислідити й документально підтвердити ту чи ту версію?

Та все вже давно відомо. Просто кожен намагається викладати ситуацію так, як йому нині вигідно.

А документи все-таки існують? Якщо так, то про що вони свідчать?

— Документи є, їх, щоправда, зовсім мало. Ось, наприклад, і документ, який мав відіграти додаткову роль у звинуваченні нацистських керівників у воєнних злочинах. Це таємний циркуляр щодо айнзацгрупи С-5 від 25 листопада 1941 року, який надали радянські прокурори Нюрнберзькому трибуналу. Там згадуються і сам Бандера, і його плани використання німецької сили в боротьбі за незалежність України. Але цей документ радше вигідний бандерівцям, бо в ньому німецьке керівництво наказує застосовувати репресії до українських націоналістів. Зокрема, там указувалося, що рух Бандери готує антинімецьке повстання на окупованих територіях з метою створення незалежної Української держави, через що айнзацгрупі наказувалося всіх виявлених бандерівців після ретельного допиту розстрілювати, а протоколи допитів терміново надсилати начальству.

Є ще один нацистський документ — таємна доповідь від 23 жовтня 1942 року про ситуацію в Україні. У доповіді йдеться про те, що організація Бандери зайняла явно ворожу позицію щодо Німеччини та вживає всіх заходів, аж до збройної боротьби, для встановлення незалежності України.

Безумовно, перед війною мали місце контакти Бандери з нацистами, зокрема з військовою розвідкою, тобто Абвером. Кожна зі сторін намагалася використати другу в своїх інтересах. Але це припинилося після брутального порушення німцями проголошеного ЗО липня 1941 року у Львові Ярославом Стецьком Акта відновлення незалежності України. У тому ж таки липні Степана Бандеру заарештували й запроторили в концтабір Заксенхаузен. Після цього між нацистами і бандерівцями спалахнула справжня війна.