П’ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн
Він уже задрімав, коли раптом почув різке дзижчання — нестерпно дратівливий звук, характерний для деяких комах.
Є комахи, які змахують своїми крильцями п’ят-надцять-шістнадцять тисяч разів на секунду; тоді й виникає отаке дзижчання.
— Шестиноге! Комаха! — вигукнув кузен Бенедикт.
Сну як не було. Ентомолог зірвався на рівні ноги.
Безперечно, в хатині дзижчала якась велика комаха. Кузен Бенедикт був дуже короткозорий, зате слух мав надзвичайно тонкий; він міг визначити комаху з того, як вона дзижчить. Але такого дзижчання він ще ніколи не чув.
Повертаючи голову на звук, учений витріщав очі, намагаючись вгледіти комаху своїми короткозорими очима.
Інстинкт ентомолога підказував кузенові Бенедикту, що комаха, яка таким щасливим випадком залетіла до його хатини, — не перша-ліпша, а визначна.
Кузен Бенедикт застиг, дослухаючись. Сонячні промені освітлювали хатину тільки біля дверей. Нарешті він помітив чорну цятку, яка кружляла в повітрі. Однак комаха не підлітала ближче, і він ніяк не міг її роздивитися. Ентомолог затамував подих. Коли б навіть комаха його вкусила, він би й тоді не поворухнувся, щоб не сполохати її.
Кінець кінцем комаха, покружлявши біля вченого, сіла йому просто на голову. Кузен Бенедикт щасливо усміхнувся. Він відчував, як легенька комашина бігає по його чуприні. Йому до жаги кортіло піднести руку до голови, але він переборов себе.
«Ні! Ні! — думав кузен Бенедикт. — Я ще схиблю, а то й гірше — заподію їй шкоду. Нехай збіжить нижче. Ач як гасає! О, о, спускається!
Мабуть, це дуже велика комаха. О, хай би вона спустилася на кінчик мого носа! Скосивши очі, я міг би її роздивитися й визначити, до якого ряду, родини, виду та підвиду вона належить!»
Так міркував кузен Бенедикт. Але відстань од його маківки до кінчика досить довгого носа була чималенька. Чи схоче примхлива комашина вирушати в таку далеку дорогу? Візьме та й подасться кудись-інде, скажімо, за вухо або на потилицю, а там її не роздивишся. А що, як вона зніметься й вилетить з хатини на волю, до своїх родичів, які купаються в морі жаркого сонячного проміння!
Кузен Бенедикт вжахнувся, подумавши про це. Ще ніколи в житті він так не хвилювався. Африканська шестинога комаха невідомого виду або підвиду сиділа в нього на голові, і він міг визначити її тільки в тому разі, якби вона зволила наблизитись до самісіньких його очей.
Проте комаха мовби вгадала бажання кузена Бенедикта. Поблукавши в його розкуйовдженій чуприні, подібній до кущуватих заростей, вона почала неквапно спускатися по лобі до перенісся. Кузен Бенедикт похолов. Якщо комаха дісталась до вершини гори, чом би їй не зійти до підніжжя?! Адже це дуже розумна комаха!
«Якби я був на її місці, то неодмінно спустився б!» — думав шановний учений.
Хтось інший на місці кузена Бенедикта ляснув би себе по лобі, щоб убити чи бодай нагнати надокучливе створіння. А терпіти, як воно тебе лоскоче усіма своїми шістьма лапками, не кажучи про те, що може ще й боляче вкусити, — хіба це не героїзм? Спартанець, який дозволяв лисиці гризти свої груди, римлянин, який тримав у руках розпечене вугілля, не краще володіли собою, ніж кузен Бенедикт, що, безперечно, був прямим нащадком цих двох героїв!
Комаха, покрутившись на лобі у вченого, спинилась перед його переніссям, ніби завагавшись. Серце в кузена Бенедикта несамовито закалатало: чи підніметься вона знову до надбрівних дуг, чи спуститься по носі вниз?
Комаха спустилася. Кузен Бенедикт відчув, як її волохаті лапки дріботять по носі. Комаха не звертала ні праворуч, ні ліворуч. На мить вона була затрималась на горбочку носа, де колись сиділи окуляри. Подолавши цю перешкоду, комаха спустилася вниз і зупинилась на самісінькому кінчику носа шановного вченого.
Краще місце годі було вибрати. Скосивши очі, кузен Бенедикт міг якнайкраще її роздивитися.
— Господи! — вигукнув кузен Бенедикт. — Горбкувата мантікора!
О, навіщо було це кричати — це треба було мовити подумки! Та чи не забагато ми вимагаємо від найзавзятішого з ентомологів? Як тут не крикнути в бурхливому захваті, коли у вас на кінчику носа сидить горбкувата мантікора з широкими надкри-лами — дуже рідкісна комаха з родини жужелиць, рідкісний різновид мантікори, що живе нібито тільки в південній частині Африки, екземпляр, якого немає в багатьох найкращих колекціях!
На жаль, кузен Бенедикт не тільки крикнув, злякавши мантікору, а ще й чхнув і таким чином позбавив її опори. Він швидко підніс руку, стис пальці в кулак, але вхопив тільки кінчик свого носа.
— А бодай тобі! — вигукнув він.
Проте вчений умить схаменувся, і дальша його поведінка могла б правити за чудовий приклад самовладання. V
Кузен Бенедикт знав, що горбкувата мантікора майже не літає — вона перепурхує з місця на місце або бігає. Тож він упав навколішки і побачив дюймів за десять од свого носа чорну цятку, яка промайнула в сонячному промінні.
Мабуть-таки краще спостерігати за мантікорою під час її вільного лету. Аби тільки не згубити комаху з очей!
«Якщо я спіймаю її зараз, — думав кузен Бенедикт, — то можу розчавити. Ні! Я поповзу слідом за нею! Я вивчатиму її в природних умовах! Я милуватимусь нею. А спіймати ще встигну!»
Чи слушно міркував кузен Бенедикт? Хтозна. Проте хоч хай там як, а вчений, опустивши носа мало не до землі, мов пес, що йде по сліду, поповз на-вкарачках за рідкісною комахою. Через якусь мить він уже був надворі і поповз під спечним полуденним сонцем. А ще через кілька хвилин учений опинився під самісінькою огорожею факторії Алвіша.
Як поведеться мантікора далі? Перелетить через огорожу, залишивши свого закоханого переслідувача по цей бік? Ні, не така у мантікори вдача — кузен Бенедикт добре знав цих жужелиць. Тож він повз, мов ящірка, за
