П’ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн
Сказавши це, Негору швидко вийшов з хатини, стримавши свій гнів. Однак було зрозуміло: він ні перед чим не спиниться, щоб змусити місіс Велдон скоритися йому.
Розділ XIVВІСТІ ПРО ДОКТОРА ЛІВІНГСТОНА
Місіс Велдон насамперед подумала про те, що Негору прийде по відповідь тільки через тиждень. За цей час слід усе добре обміркувати й прийняти рішення. Не можна покладатись на совість португальця — ставку треба робити тільки на його корисливість. Ота «комерційна цінність», яку становила для Негору його бранка, напевно, мала вберегти її — принаймні протягом найближчих днів — від нової небезпеки. Тож чи не вдасться їй виробити такий план повернення до Сан-Франциско, за яким Джеймсові Велдону не треба буде 'їхати до Казонде?
Вона добре знала: одержавши її листа, Джеймс Велдон негайно вирушить до Африки, нехтуючи небезпекою. Але де запорука того, що йому дозволять вільно виїхати з Казонде з дружиною, сином та кузеном Бенедиктом, коли сто тисяч доларів уже лежатимуть в кишені Негору? Досить якоїсь примхи Муани, володарки Казонде, щоб їх усіх затримали. Чи не краще здійснити цю «торгову операцію» десь у домовленому місці на узбережжі? Джеймс Велдон не їхав би в небезпечну подорож у глиб Африки; до того ж, работоргівці, діставши викуп, уже не зможуть їх поневолити, і всі вони — місіс Велдон, її син та кузен Бенедикт — благополучно повернуться на батьківщину.
Тож місіс Велдон була певна, що слушно відмовилась написати листа чоловікові. Негору дав їй тиждень на роздуми. Безперечно, йому самому потрібен був час, щоб підготуватись до поїздки, а то він прийшов би до місіс Велдон раніше.
«Невже він хоче розлучити мене з Джеком?» — думала жінка.
Цієї миті до хатини вбіг Джек. Мати схопила його й пригорнула до себе так міцно, начебто Негору підступав до неї, щоб забрати сина.
— Тобі сумно, мамо? — спитав хлопчик.
— Ні, дитино моя, ні! — відповіла місіс Велдон. — Я думала про тата. Ти б хотів його бачити?
— Так, так, мамо! Він скоро приїде сюди?
— Ні… ні! Він не повинен сюди приїжджати!
— То ми поїдемо до нього?
— Поїдемо, синку!
— І Дік поїде? І Геркулес? І старий Том?
— Так… так…
Місіс Велдон схилила голову, щоб приховати сльози.
— Тато надіслав листа? — спитав Джек.
— Ні, мій любий.
— Мабуть, ти сама напишеш йому?
— Так… може, напишу.
Малий Джек, сам того не усвідомлюючи, поставив місіс Велдон запитання, яке так мучило її. Щоб не відповідати синові, вона пригорнула його до себе й почала цілувати.
Слід сказати, що до різних причин, які спонукали місіс Велдон відкинути вимогу Негору, долучилась іще одна. Місіс Велдон побачила несподівану можливість повернути собі волю без втручання чоловіка й усупереч намірам Негору. Щоправда, це була лише іскорка надії, але все ж вона зажевріла в її душі.
Річ у тім, що за кілька днів до цього місіс Велдон ненароком почула уривки фраз, які вселили в неї віру в близьку й, слід сказати, зовсім несподівану допомоіу.
Алвіш і якийсь работоргівець — метис із Уджи-джі — вели розмову неподалік од хатини місіс Велдон. Звісно, ці вельмишановні комерсанти говорили про работоргівлю. Вони ремствували, що вести торгівлю людьми стає чимдалі важче: біля берегів чатують патрульні кораблі, а скрізь по країні нишпорять місіонери та мандрівники.
Жозе-Антоніу Алвіш сказав, що наукові подорожі численних мандрівників у глиб Африки можуть неабияк зашкодити комерційним операціям работор-гівців. Співрозмовник погодився з ним і докинув, що таких гостей — світських чи священнослужителів — треба зустрічати рушничними пострілами.
Декого так і зустрічали. Та, на превеликий жаль вельмишановних комерсантів, після вбивства одного допитливого мандрівника приїздили кілька інших, не менш допитливих. Повернувшись на батьківщину, ці люди пускали «дуже перебільшені», за словами Алвіша, чутки про страхіття работоргівлі, й це ще погіршувало справу.
Метис додав, що надто важко стало торгувати на ринку в Ньянгве, Уджиджі, Занзібарі — по всій території Великих Озер. Там один за одним побували Спік, Грант, Лівінгстон і багато інших дослідників. Справжнє нашестя! Незабаром уся Англія і вся Америка переселяться у внутрішні регіони Африки!
Алвіш був у всьому згоден із співрозмовником. Проте він докинув, що на заході Африки работоргівці перебувають у меншій скруті: мандрівники навідуються туди не так часто. Проте з усього видно, що пошесть не мине й цих країв. У Казонде поки що відносно спокійно, але Кассанго й Біе — там у Алвіша теж були факторії — вже під загрозою.
Работоргівцеві було чого боятися. Відомо, що через кілька років після подій, про які тут розповідається, Камерон на півдні, а Стенлі на півночі таки проникли в ці регіони Екваторіальної Африки.
Вони виявили, що до работоргівлі прилучені численні чужоземні агенти, що колоніальні чиновники майже всі продажні, одне слово, що нема нічого ганебнішого за цю торгівлю людьми.
Ні Алвіш, ні метис із Уджиджі не знали про Камерона і Стенлі. Щоправда, Гарріс уже десь прочув і в розмові з Негору згадував про «якогось лейтенанта Камерона: цей зухвалець має намір перетнути Африку від берега до берега — від Занзібару до Анголи». Зате Алвішеві та метисові аж надто добре було відоме ім’я доктора Лівінгстона. Вони якийсь час говорили про нього, принаймні часто повторювали його ім’я. З розмови місіс Велдон зрозуміла, що ближчими днями доктор Лівінгстон, можливо, прибуде до Казонде в супроводі свого ескорту. В зв’язку з цим вона твердо вирішила не погоджуватись на вимоги Негору.
Доктор Лівінгстон був