Українська література » Пригодницькі книги » П’ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн

П’ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн

Читаємо онлайн П’ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн
не спаде йому на думку, що вони потрапили аж сюди, до цієї страхітливої Африки!

Так міркувала місіс Веддон. Що могла вона вдіяти? Втекти? Але як? Тут пильнували кожен її крок. А якби їй і вдалося втекти, то, щоб дістатись до узбережжя, треба було б подолати дуже небезпечний шлях — понад двісті миль пралісом. Проте місіс Веддон ладна була піти на такий ризик, коли б не трапилось іншої можливості здобути волю. Та перш за все вона хотіла довідатись про наміри Негору.

І ось нарешті вона дізналася про них.

6 червня, через три дні після похорону Муані-Лунга, Негору прийшов до факторії. Він відразу попрямував до хатини своєї бранки.

Місіс Велдон була сама. Кузен Бенедикт подався на свою щоденну наукову екскурсію. Малий Джек грався десь на подвір’ї під наглядом Халіми,

Негору штовхнув двері, зайшов і, не вітаючись, мовив:

— Місіс Велдон, Тома і його супутників продано купцеві з Уджиджі.

— Бідолахи! — сказала місіс Велдон, утерши сльозу.

— Нен померла в дорозі, Дік Сенд загинув…

— Нен померла! І Дік! — скрикнула місіс Велдон.

— Так, справедливість вимагала, щоб ваш п’ятнадцятирічний капітан заплатив життям за вбивство Гарріса, — відповів Негору. — Ви самі в Казонде, місіс Велдон, зовсім самі, і тут мій над вами верх! Це кажу я, колишній кок із «Пілігрима»!

На превеликий жаль, Негору говорив правду. Старого Тома, його сина Бета, Актеона та Остіна напередодні погнали в каравані невільників до Уджиджі. Вони так і не побачили місіс Велдон, ба навіть не знали, що їхня товаришка в нещасті теж у Казонде. Тепер вони верстали шлях до Великих Озер — сотні довгих-довгих миль… Мало кому пощастить дійти, і майже нікому — повернутися звідти…

— Що вам треба від мене? — прошепотіла бідолашна жінка, не дивлячись на Негору.

— Місіс Велдон, — різко сказав португалець, — я міг би помститися вам за всі приниження, яких зазнав на борту «Пілігрима». Однак з мене досить і смерті Діка Сенда. Мої ж наміри щодо вас…

Місіс Велдон мовчки дивилася на нього.

— Ви, — провадив Негору, — ваш син і той недоумок, що гасає за мухами, маєте певну торговельну цінність, яку я думаю вигідно реалізувати. Одне слово, я всіх вас продам!

— Я — вільна людина! — твердо мовила місіс Велдон.

— Якщо я захочу, ви станете рабинею.

— Хто посміє купити білу жінку?

— Є людина, яка заплатить стільки, скільки я з неї заправлю.

Нещасна бранка на мить схилила голову: вона знала, що в цій жахливій країні все можливо.

— Ви мене зрозуміли? — спитав Негору.

— Хто ж ця людина, якій ви надумали мене продати?

— Кому продати чи з кого взяти за вас гроші — певно, це вас цікавить? — глузливо посміхнувся Негору.

— Як звуть ту людину? — не відступалася місіс Велдон.

— Джеймс Велдон. Це ваш чоловік!

— Мій чоловік? — вражено вигукнула місіс Велдон.

— Саме він. Ваш чоловік! Йому я й збираюсь не просто повернути, а продати дружину й сина. А пришелепуватого кузена віддам задарма.

Місіс Велдон питала себе подумки, чи немає в пропозиції Негору якоїсь пастки. Але він начебто говорив серйозно. Такому негідникові, для якого гроші над усе, можна вірити, коли йдеться про дуже вигідну справу. А ця справа таки мала принести Негору чималий зиск.

— І коли ви думаєте все це облагодити? — обізвалася місіс Велдон трохи згодом.

— Якомога швидше.

— Де?

— Тут. Джеймс Велдон, мабуть, не побоїться приїхати до Казонде, щоб урятувати свою дружину й сина.

— Не побоїться. Але хто йому дасть про це знати?

— Я! Я поїду до Сан-Франциско на розмову з Джеймсом Велдоном. Гроші на дорогу в мене є.

— Ті, які ви вкрали на «Пілігримі»?

— Еге ж, ті… та ще інші, — нахабно відповів Негору. — Я-бо хочу продати вас не тільки швидко, а й дорого. Гадаю, Джеймс Велдон не пошкодує на це ста тисяч доларів?

— Не пошкодує, якщо має таку суму, — холодно відказала місіс Велдон. — Проте коли ви скажете

моєму чоловікові, що мене тримають у полоні в Казонде, у Центральній Африці…

— Звичайно, скажу!

— …то він не повірить вам без доказів. Він не такий необачний, щоб за першим вашим словом кинутися до Казонде.

— Він приїде, коли я привезу йому листа від вас! Ви напишете, в якому опинилися становищі, й засвідчите, що я ваш вірний слуга, якому вдалося врятуватись від дикунів…

— Я не напишу такого листа! — ще холодніше відказала місіс Велдон.

— То ви відмовляєтесь? — вигукнув Негору.

— Відмовляюся!

Місіс Велдон подумала про небезпеку, яка загрожуватиме її чоловікові під час подорожі до Казонде, і про те, що словам португальця вірити не можна: де гарантія, що, діставши викуп, він не затримає Джеймса Велдона в Казонде? Ось чому вона не вагаючись відхилила пропозицію Негору. Але вона забула про те, що з нею — її син, її малий Джек…

— Ви напишете цього листа! — повторив Негору.

— Ні! — твердо відповіла місіс Велдон.

— Дивіться! Ви тут із сином! У моїй волі зробити з вами те, що мені заманеться!

Місіс Велдон хотіла була сказати, що не боїться погроз, але серце в неї несамовито калатало, і вона не могла здобутися на слово.

— Отже, місіс Велдон, — мовив Негору, — ви обміркуєте мою пропозицію. За тиждень

Відгуки про книгу П’ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: