Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

А для виконання волі Господа і равлик годиться не гірше за сокола. Відшукай Ісаака з Йорка. Ось тобі гроші, тут їх вистачить для плати за коня і за посланця. Передай батькові листа від мене. Не знаю, можливо, саме небо вселяє в мене це почуття, але я впевнена, що не такою смертю призначено мені померти і що знайдеться для мене заступник. Прощавай. Життя і смерть залежать від твоєї моторності.

Селянин прийняв з її рук лист, що містив кілька рядків єврейською мовою. Багато хто з натовпу умовляв його не доторкатися до нечестивої записки. Але Хігг твердо вирішив зробити послугу своїй благодійниці. Вона, за його Словами, врятувала його тіло, і він був певен, що не схоче погубити його душу.

— Я дістану собі, — сказав він, — доброго коня в сусіда Бота-на і на ньому поїду до Йорка.

Але, на щастя, Хіггу не довелося так поспішати: за чверть милі від воріт прецепторії назустріч йому трапилися два вершники, яких він по одягу та високих жовтих шапках одразу визнав за євреїв. Порівнявшися з ними, селянин побачив, що один з них був його колишній хазяїн Ісаак з Йорка, а другий — рабин Бен-Ізраїль, Вони почули, що в обителі Темплстоу зібрався капітул ордену тамплієрів під головуванням гросмейстера і що там відбувається суд над чаклункою. Тому удвох вирушили до прецепторії, але трималися трохи віддалік від неї.

— Брате Бен-Ізраїлю, — говорив Ісаак, — не знаю чому, але моя душа неспокійна. Обвинувачення в чаклунстві часто зводять на людей нашого племені і таким наклепом прикривають свої лиходійства.

Лікар заспокоював друга, мовляв, маючи гроші, він завжди може порозумітися з християнами. Тим часом Хігг, син Снелля, наблизився до подорожніх і подав Ісаакові листа від Ревеки. Пробігши його очима, Ісаак застогнав, упав зі свого мула і лежав непритомний.

Зляканий украй рабин зіскочив з коня і поспішив ужити всіх заходів, аби привести до тями свого друга. Та раптом Ісаак ожив, зірвав із себе шапку і, схопивши в жменю дорожнього пилу, посипав ним голову. Спочатку лікар подумав, що такий несподіваний прояв почуттів є ознакою божевілля, але незабаром дізнався, в чому річ. Ісаак, продовжуючи побиватися за дочкою, попросив рабина прочитати її листа.

Той узяв листа і прочитав уголос єврейською мовою: «Ісааку, синові Адонікама, якого невірці звуть Ісааком з Йорка, привіт, хай будуть з тобою мир і благословення. Батьку мій, я приречена на страту за те, чого не відала душа моя, — за чаклунство і волхвування. Батьку мій, якщо можна, знайди сильну людину, яка б заради мене билася мечем і списом, за звичаєм назареян, на арені поблизу Темплстоу на третій день від цього дня. Може, Бог отців наших дасть йому силу захистити безневинну, заступитися за беззахисну. Якщо ж це буде неможливо, нехай дівчата нашого племені оплачуть мене як померлу, бо я загину, як олень, уражений рукою мисливця, і як квітка, зрізана косою хлібороба. А тому подумай, що можна зробити і чи є можливість мене врятувати. Є один такий воїн з назареян, що міг би взятися за зброю на захист мене. Це Уілфред, син Седрика, в іновірців іменований Айвенго. Але він тепер ще не в змозі вдягтися в ратний обладунок. Проте сповісти його про це, бо він має любов і пошану серед могутніх синів свого племені і був у полоні разом із нами, а тому може знайти мені захисника серед своїх товаришів. І скажи йому, Уілфредові, сину Седрика, що залишиться Ревека в живих чи помре, вона й у житті, й у смерті неповинна в тім гріху, в якому її обвинувачують. І якщо така буде воля Божа, що ти втратиш свою дочку, не залишайся, батьку, у цій країні кровопролить і жорстокості, але їдь до Кордови, де брат твій проживає в безпеці під заступництвом трону, який посідає Боабдил, сарацин, тому що жорстокість мавританського народу до синів Іакова далеко не така жахлива, як жорстокість англійських назареян».

Ісаак досить спокійно вислухав читання листа, але як тільки Бен-Ізраїль закінчив, він знову став виявляти свою скорботу, роздираючи на собі одяг, посипаючи голову пилом і вигукуючи:

— О дочко моя! Плоть від плоті моєї! Кістка від кісток моїх!

— Кріпися, — сказав рабин, — сумом нічим не зарадиш, іди відшукай цього Уілфреда, сина Седрика. Може, він допоможе тобі, якщо не особистою доблестю, то хоч порадою, бо цей юнак дуже до вподоби Річардові, прозваному в назареян Левиним Серцем, а країною дедалі настійніше поширюються чутки, ніби він повернувся. Можливо, юнак випросить у нього грамоту за його підписом і печаткою з велінням зупинити злодіяння кровожерливих людей, що насмілилися надати своєму ордену святе ім'я Храму.

— Я відшукаю його, — сказав Ісаак, — він гарний юнак і має жаль до гнаних синів Іакова. Але він ще не в силі володіти зброєю, а який же інший християнин захоче битися за скривджену дочку Сіону?

— Ах, — сказав рабин, — ти говориш так, ніби зовсім не знаєш християн! Золотом ти купиш їхню доблесть точнісінько так, як купуєш собі безпеку. Підбадьорся, наберися духу та їдь розшукувати Уілфреда Айвенго. Я теж вирушу до міста Йорк, де тепер зібралося багато воїнів і сильних мужів, і, без сумніву, знайду серед них охочого битися за твою дочку.

Вони обійнялися на прощання і роз'їхалися в різні боки.

РОЗДІЛ XXXVI

Надвечір того дня, коли відбувся суд над Ревекою, хтось тихо постукав у двері її темниці. Але вона не звернула на це уваги, бо була зайнята читанням вечірніх молитов, які закінчила співом священного гімну євреїв.

Коли звуки гімну завмерли, знову почувся обережний стукіт.

— Увійди, — відгукнулася Ревека, — якщо ти