Айвенго (укр) - Вальтер Скотт

— Ось, — мовив Бомануар, — ось воістину незаперечне свідчення. Жертва її чаклунства тільки й могла послатися на фатальні письмена, написані заклинання, що змушують його мовчати.

Але Ревека інакше витлумачила ці слова. Мигцем глянувши на обривок пергаменту, який усе ще тримала в руці, вона прочитала написані там арабською мовою слова: «Проси захисника».

Гомін, що пройшов з-поміж присутніх після дивної відповіді Буагільбера, дав час Ревеці не тільки непомітно прочитати, а й знищити записку. Коли шум припинився, гросмейстер підніс свій голос.

— Ренеко, — мовив він, — ніякої користі не дало тобі свідчення цього нещасного лицаря, який, очевидно, усе ще перебуває під владою сатани. Що ти можеш ще сказати?

— Відповідно до ваших жорстоких законів мені лишається тільки один засіб до порятунку, — сказала Ревека. — Щоправда, життя було дуже тяжким для мене, принаймні останнім часом, але я не хочу відмовлятися від Божого дару, якщо Господь дарує мені хоч слабку надію на порятунок. Я заперечую всі ваші обвинувачення, оголошую себе безневинною, а свідчення хибними. Вимагаю призначення Божого Суду, і нехай мій захисник доведе мою правоту.

— Але хто ж, Ревеко, — заперечив гросмейстер, — погодиться виступити захисником єврейки, та ще й чаклунки?

— Бог дасть мені захисника, — відповіла Ревека. — Не може бути, щоб у всій славній Англії, країні гостинності, великодушності й волі, де так багато людей завжди готові ризикувати життям в ім'я честі, не знайшлося людини, яка схотіла б виступити в ім'я справедливості. Я вимагаю призначення двобою. Ось мій виклик.

Вона зняла з руки вишиту рукавичку і кинула її до ніг гросмейстера з такою простотою і з таким почуттям власної гідності, що викликала загальне здивування й захоплення.

Краса і вираз обличчя Ревеки справили глибоке враження навіть на самого Луку Бомануара. З природи він не був ні жорстоким, ні навіть суворим. Але завжди залишався людиною, якій невідомі пристрасті, з піднесеними, хоча й помилковими, уявленнями про обов'язок. І серце його поступово стало жорстоким завдяки аскетичному життю і могутній владі, яку він мав, а також через впевненість у тім, що на ньому лежить обов'язок карати язичників і викорінювати єресь. Суворі риси його обличчя наче пом'якшились, поки гросмейстер дивився на прекрасну дівчину, що стояла перед ним. Самотня й безпорадна, Ревека захищалася з дивовижним самовладанням і рідкісною відвагою. Він двічі осінив себе хрестом, ніби дивуючись, звідки взялася така незвична м'якість у його душі. Нарешті Бомануар заговорив.

— Дівице, — сказав він, — якщо той жаль, який я відчуваю до тебе, є породженням злих чарів, наведених на мене твоїм лукавством, то великий твій гріх перед Богом. Але гадаю, мої почуття радше можна приписати природній скорботі серця, яке тужить, що настільки красива посудина містить у собі згубну отруту. Покайся, дочко моя, зізнайся, що ти чаклунка, відречися від своєї хибної віри, поцілуй цю святу емблему спасіння, і все буде добре для тебе — і в цьому житті, і в майбутньому. Вступи до однієї із жіночих обителей найсуворішого ордену, і там тобі буде час замолити свої гріхи і зазнати належного покаяння. Вчини так — і живи. Чим для тебе такий дорогий закон Мойсеїв, що ти ладна вмерти за нього?

— Це закон отців моїх, — відповідала Ревека, — він зійшов на землю при громі й блискавці на вершині гори Синай з вогненної хмари. Якщо ви християни, то і ви в це вірите. Але, на вашу думку, старий закон змінився новим, а мої наставники вчили мене інакше.

— Нехай наш капелан вийде вперед, — сказав Бомануар, — і настановить цю нечестиву уперту жінку…

— Пробачте, якщо я вас перерву, — лагідно промовила Ревека, — але я дівчина і не вмію вести релігійні суперечки. Однак я зумію вмерти за свою віру, якщо на те буде воля Божа. Прошу вас відповісти на моє прохання щодо призначення Суду Божого.

— Подайте мені її рукавичку, — сказав Бомануар. — Ось воістину слабка й мала застава такої важливої справи, — продовжував він. — Бачиш, Ревеко, яка неміцна й мала твоя рукавичка порівняно з нашими важкими сталевими рукавицями, — така і твоя справа порівняно зі справою Сіонського Храму, бо виклик кинутий усьому нашому ордену.

— Покладіть на чашу терезів мою безневинність, — мовила Ревека, — і шовкова рукавичка перетягне залізну рукавицю.

— Отже, ти відмовляєшся визнати свою провину і все-таки повторюєш свій сміливий виклик?

— Повторюю, шляхетний сер, — відповідала Ревека.

— Ну, тож хай буде так, в ім'я Боже, — сказав гросмейстер, і нехай Господь визначить істину!

— Амінь! — вимовили всі прецептори, а за ними й усі збори хором повторили це слово.

— Братіє, — сказав Бомануар, — вам відомо, що ми мали повне право відмовити цій жінці у випробуванні Божим Судом. Але хоч вона і єврейка, і нехрещена, все-таки перед нами істота самотня й беззахисна. Вона вдалася до заступництва наших м'яких законів, і ми не можемо відповісти їй відмовою. Крім того, ми не тільки духовні особи, але й лицарі і воїни, а тому для нас було б ганебно ухилятися від двобою. Отже, справа стоїть так: Ревека, дочка Ісаака з Йорка, на підставі численних вагомих доказів обвинувачується в тім. що зачарувала одного зі шляхетних лицарів нашого ордену, а на виправдання своє викликала нас на бій — за Судом Божим. Як ви гадаєте, преподобні брати, кому слід вручити цю заставу, призначивши його водночас захисником нашої сторони в майбутньому двобої?

— Бріану де Буагільберу, — сказав прецептор Гудольрик, — далебі йому краще за всіх відомо, на чиєму боці правда.

— Однак, — сказав гросмейстер, — як же