Айвенго (укр) - Вальтер Скотт
Ці зауваження були звернені до одного лише наперсника владики — Конрада Монт-Фітчета. Потім гросмейстер підвищив голос і звернувся до всіх зборів:
— Преподобні й хоробрі мужі, лицарі, прецептори, друзі нашого святого ордену, брати й діти мої! І ви також, родовиті й благочестиві зброєносці, здобувачі чесного хреста! Також і ви, наші брати у Христі, люди всякого звання! Хай буде відомо вам, що не через брак особистої нашої влади скликали ми ці збори, тому що мене, смиренного раба Божого, силою цього врученого мені жезла наділено правом чинити суд і розправу в усьому, що стосується блага нашого святого ордену. Однак коли скажений вовк забрався в стадо і забрав одне ягня, добрий пастир зобов'язаний скликати всіх своїх товаришів, аби вони допомогли йому винищити ворога, згідно з усім відомою статтею нашого статуту: «Всіляко й повсякчас побивати лева». А тому покликали ми сюди єврейську жінку на ймення Ревека, дочку Ісаака з Йорка, — жінку, відому своїм чаклунством і мерзенними волхвуваннями. Цим чаклунством збурила вона кров і зробила не сповна розуму не просту людину, а лицаря. І не звичайного лицаря, а прецептора нашого ордену, старшого за значенням і пошаною. Співбрат Бріан де Буагільбер відомий не тільки нам, а й усім присутнім як хоробрий і ревний захисник хреста, що зробив безліч доблесних подвигів у Святій Землі і багатьох інших святих місцях, очистивши їх від скверни кров'ю язичників. Не менш, ніж своєю хоробрістю та воїнськими заслугами, прославився він серед братії й мудрістю своєю, так що лицарі нашого ордену звикли бачити в ньому співбрата, до якого перейде цей жезл, коли Господь звільнить нас від тягаря володіти ним. Коли ж ми почули, що цей шляхетний лицар раптово зрадив статут нашого Храму і, всупереч вимовленим обітницям, зв'язався з єврейською дівицею, ризикував заради неї власним життям і, нарешті, привіз її й оселив в одній із прецепторій нашого ордену, — чому ми могли приписати все це, як не диявольській мані[71] або чаклунським чарам? Якби ми могли думати інакше, то ані високий сан його, ані особиста доблесть, ані слава не завадили б нам піддати його суворому покаранню, щоб викоренити зло. Auferte malum ex vobis[72]. Тому що в цій сумній історії ми знаходимо цілу низку злочинів проти нашого святого статуту. За всі його нечестиві гріхи Бріана де Буагільбера варто було б виключити з нашого братства, хоча він був правою рукою і правим оком нашого ордену.
Гросмейстер замовк. По всіх зборах пройшло тихе ремство. Усі із завмиранням серця чекали, що буде далі.
— Такою, — вів далі гросмейстер, — була б тяжка кара, якій підлягав би лицар Храму, якби порушив чимало найважливіших статей нашого статуту з власної волі. Якщо ж за допомогою чаклунства і волхвувань лицар підпадав під владу сатани лише тому, що легковажно глянув на дівочу вроду, то ми маємо право радше вболівати за його гріхи, ніж карати за них; нам слід, наклавши на нього покарання, що допоможе йому очиститися від беззаконня, увесь тягар нашого гніву звернути на посудину диявольську[73], що ледь не спричинилася до його остаточної загибелі. А тому виступайте вперед усі, хто був свідками цих діянь, аби ми могли з'ясувати, чи може правосуддя наше задовольнитися покаранням нечестивої жінки, чи нам слід із засмученим серцем скарати також і нашого брата.
Викликано було кілька людей, які показали, що вони самі бачили, як Буагільбер ризикував життям, рятуючи Ревеку з палаючого будинку, і за яку наражав себе небезпеку, піклуючись тільки про неї. Палка відвага, виявлена лицарем заради порятунку єврейки, виходила, судячи з цих свідчень, за межі найбільших подвигів лицарської відданості. А його шанобливе ставлення до красуні зображувалося з такими вигадками, що для людини, яка прославилася гордістю та гордовитою вдачею, здавалося надприродним.
Потім було викликано прецептора обителі Темплстоу, який розповів про приїзд Буагільбера з Ревекою до прецепторії. Мальвуазен свідчив дуже обачно. Здавалось, усіляко намагаючись пощадити почуття Буагільбера, прецептор часом вставляв у свою розповідь такі натяки, які показували, що він вважає, ніби лицар упав у якесь безумство. Із важким зітханням Мальвуазен покаявся в тім, що сам прийняв Ревеку та її коханця до своєї обителі.
— Усе, що я міг сказати на виправдання свого вчинку, — сказав він на закінчення, — уже сказано мною на сповіді перед високопреподобним отцем гросмейстером. Йому відомо, що я зробив це не з лихими намірами, хоча чинив неправильно. Я з радістю готовий зазнати будь-якого покарання, яке він вирішить за потрібне накласти на мене.
— Ти добре сказав, брате Альберте, — мовив Бомануар. — Твої мотиви не були лихі, бо ти визнав за краще зупинити заблудлого брата на шляху до погибелі, але поведінка твоя була хибною. Наш благочестивий засновник повелів нам читати «Отче наш» тринадцять разів на утрені і дев'ять разів на вечірні, а ти читай удвічі проти цього. Тамплієру тричі на тиждень дозволяється їсти м'ясо, але ти постись усі сім днів. Такий послух призначається тобі на шість тижнів, по закінченні яких ти відбудеш термін свого покарання.
З лицемірним виглядом найглибшої покірності прецептор Темплстоу вклонився гросмейстеру до землі і повернувся на своє місце.
— Тепер, братіє, — сказав гросмейстер, — буде доречно заглибитися в минуле цієї жінки і перевірити, чи здатна вона чаклувати і робити причинними[74] людей. Зважаючи на все, що ми тут чули, доводиться думати, що заблудлий брат наш
