«Привид» не може втекти - Едуард Ісаакович Ростовцев

Переглянувши уже в котрий раз справу про утримання кубла розпусти, Наталя зрозуміла, що викликати на відверту розмову Анісімову буде нелегко. Такої ж думки був і Винник. Наталю насторожувало, що ініціатива розмова цього разу йшла від самої звинувачуваної.

— Готуйся до чергового «номеру», — всміхнувся Кравчук. — Мадам може таке утнути, що тільки держись. Ти за нею весь час стеж. А може, краще я на всякий випадок побуду на допиті?

— Ні, — рішуче заперечила Наталя. — Для початку побалакаємо з нею віч-на-віч. Вона так хоче, хай. А за мене ти не хвилюйся. Дуже прошу вас, товариші, поменше метушні в її присутності: не входьте, не заглядайте, не дзвоніть. Хай вона не думає, що ми надаємо цьому допиту якогось особливого значення.

Лежнєв в обговоренні плану допиту участі не брав — він зранку кудись поїхав. З’явився по обіді, та й то ненадовго.

— Тут планувати заздалегідь важко, — нетерпляче вислухавши Наталю, сказав він. — Зорієнтуйтеся по ходу допиту. Можливо, я потім надійду, але спеціально не ждіть.

Він узяв якісь папери, сховав їх у портфель і попрямував до виходу. Однак у дверях затримався, гукнув Наталю, якось дуже пильно подивився на неї і сказав:

— Не знаю, що вийде з однієї цікавої експертизи — іду по результат, — можливо, під кінець дня підкину вам солідне підкріплення.

Анісімову привезли о 14.10. Як було передбачено, з тюремної машини її вивели під посиленим конвоєм двох озброєних міліціонерів. Піднялися на третій поверх, пройшли коридором, де ниділи викликані на допит дівиці, яких півтора місяця тому затримали на квартирі в Анісімової. Повістки про виклик на допит їм вручили тільки сьогодні вранці, причому молоденький посильний, який вручав повістки, ніби ненароком дав зрозуміти одній із дівиць — манірній, хімічній брюнетці, що на неї чекає очна ставка. Зроблено це було зумисне — ще до викриття кубла розпусти брюнетка була на замітці в міліції. Сільву Пєтухову на очну ставку не викликали, і це теж було не випадково.

Щойно Анісімова порівнялась із свідками, хімічна брюнетка підбігла до арештованої, спробувавши передати їй пачку сигарет. Але конвоїр, що йшов слідом за Анісімовою, легко схопив сигарети.

— Назад! — крикнув він. — До арештованої не підходити.

— Подумаєш! — фиркнула брюнетка. — Не можна дати людині закурити.

— Не можна. Одійдіть.

— Сигарети поверніть.

— Одержите у слідчого.

Скориставшись із затримки, Анісімова окинула поглядом свідків і спитала в брюнетки:

— Де Сільва?

— Не знаю, — миттю відповіла та. — Я її вже три дні не бачила. Десь зникла. На роботу не виходить…

— Припинити розмови! — обірвав брюнетку конвоїр.

Конвоїри завели Анісімову у бокове відгалуження коридора, і старший, заглядаючи то в одні, то в інші двері голосно питав, де сидить слідчий Супрун. «Заблукав» він для того, щоб, не насторожуючи арештовану, дати знати слідчому про випадок у коридорі. Звелівши Анісімовій і своєму напарникові зачекати, він пішов «розшукувати» Супрун.

У кабінеті криміналістики, де його ждали Наталя, Кравчук і Винник, він поклав на стіл сигарети.

— «Мир», — оглянувши пачку, сказав Кравчук. — Шеф велів Пєтуховій при першій же нагоді, а така нагода могла випасти тільки під час очної ставки, передати Анісімовій пачку сигарет «Мир». Будь-яку пачку, але нерозпечатану. Фіксую вашу увагу на цій деталі. Нерозпечатану.

— Зафіксували, — в тон йому відповіла Наталя. — Але що з цього випливає?

— А те, що не далі як учора Анісімовій у камеру передали таку нерозпечатану пачку сигарет «Мир».

— Хто? — спитав Винник.

— Сусідка по камері, яка мала побачення із своєю сестрою.

— Можливо, сьогоднішня передача — тільки перестраховка, — зауважила Наталя. — Шеф давно намагався якось подати Анісімовій сигнал. Сусідка по камері могла не віддати їй сигарети.

— Можливо, це перестраховка, — кивнув Винник.

— Ні, — всміхнувся Кравчук, — сьогоднішня пачка розпечатана. Ось гляньте, — він показав сигарети. — Целофанова обгортка надірвана, паперова — розкрита. А тепер зверніть увагу на кількість сигарет — усі двадцять штук на місці.

— Цікаво, що це означає? — сказав Винник.

— Якщо ми правильно міркуємо, — тоном лектора мовив Кравчук, — це може означати тільки одне: з учорашнього дня змінилися якісь обставини, і Шеф повідомляє про це Анісімову.

— Знаєте що, — запропонувала Наталя. — Я віддам їй ці сигарети. Певна річ, не відразу — спершу вислухаю її, а потім оддам. Як ви гадаєте?

— Хто його знає, — похитав головою Винник. — Тут є певний риск. Треба зачекати Лежнєва.

— Навіщо? Хіба я неправильно міркую?

— Наталя має слушність, — підтримав її Кравчук. — Одержавши розпечатану пачку в кінці допиту, Анісімова змушена буде зробити якийсь новий, суперечливий з її попередньою грою хід. Цим вона викриє себе.

Винник почухав потилицю.

— Арештована питала про Пєтухову, — скориставшись із паузи, сказав конвоїр, який усе ще був у кабінеті.

— Сподіваюся, ти не перешкодив відповіді? — спитав його Кравчук.

— Особливо теревенити я їм не дозволив, але дівиця встигла сказати, що Пєтухова вже три дні не виходить на роботу.

Кравчук весело підморгнув Наталі:

— Усе йде як слід. Можеш починати.

До кабінету Лежнєва, куди прийшла Наталя, конвоїр ввів Анісімову.

— Підслідну приведено на допит, — офіційно доповів він. — У коридорі їй намагалися передати сигарети. Ось.

Ставши до Анісімової спиною, він дістав із кишені і віддав Наталі сигарети. Вона поклала їх у шухляду столу.

— Гаразд, — кивнула Наталя конвоїру. — Чекайте на підслідну в коридорі. Сідайте, Анісімова.

Це був початок поєдинку, в наслідку якого Наталя не сумнівалась. Їй здавалося, що все враховано, все передбачено. У сусідній кімнаті були Винник і Кравчук; у коридорі — конвоїри, невдовзі мав надійти Лежнєв. На якусь мить їй навіть стало шкода Анісімову. Немолода жінка вже понад місяць сиділа в камері