«Привид» не може втекти - Едуард Ісаакович Ростовцев
— І все-таки треба, щоб його впізнала Пєтухова, — зібравшись з думками, сказала Наталя.
Винник стримано всміхнувся, а Кравчук зареготав:
— Наталко, ти мені нагадуєш анекдот з філософом, який запізнився на поїзд. — І, переставши сміятися, додав — Ще два дні тому твоя Сільва розмовляла з Савицьким, я і Лежнєв були присутні.
— А ви не спитали її, чи схожий він на Шефа? — несамохіть вирвалось у Наталі.
Винник і Кравчук, самі того не знаючи, нагадали їй про те, що поєдинок триває, що веде його не тільки слідчий Супрун і що, нарешті, цей слідчий не має права виходити з бою, хоч би як важко йому довелося.
— Наталко, ти, здається, вважаєш нас за хлопчаків, — образився Кравчук. — Пєтухова каже, Савицький і Шеф трохи схожі. Але Шеф старший за Костю, вужчий у плечах, а крім того, Савицький значно цікавіший. Зваж, Пєтухова сказала це сама. І їй можна повірити: в чому, в чому, а в чоловіках вона розбирається.
— Не патякай, Володю, — кволо всміхнулася Наталя.
Час передишки минав, треба збиратися з силами — чи вистачить їх? — допит буде продовжено.
До кабінету Лежнєва входять усі втрьох. Анісімова зустрічає Наталю вивчаючим поглядом, але Супрун витримує його. Кравчук підступає до письмового столу, заглядає в шухляду.
— Десь у Лежнева мають бути сигарети, — ні до кого не звертаючись, каже він. — Ага, ось вони.
Він удає, що дістає з шухляди, а насправді — спритно виймає з кишені пачку сигарет «Мир» і закурює.
— Куріть уже й ви, Анісімова, — дозволяє Наталя, дістаючи з шухляди другу пачку сигарет.
Анісімова бере сигарети, просить у Кравчука сірник. Те, що пачка розпечатана, здається, не бентежить її, вона не звернула на це уваги. Та це тільки здається. Сигарети Анісімова поклала перед собою — отже, не сумнівається, що це та сама пачка, яку їй намагалися передати в коридорі. Сидить спокійно, мабуть, аж надто спокійно, з насолодою затягується димом. На Наталині слова: «Продовжимо нашу розмову, Дарино Федорівно?» — реагує не одразу. Тільки тоді, коли Наталя повторює цю фразу, Анісімова ледь помітно здригається, а потім, примружившись, дивиться на Супрун.
— Я вам усе сказала, — після деякої паузи каже вона.
Цю паузу, ледь помітну заминку перед тим і підкреслено байдужий тон треба поставити в один ряд з розпечатаною пачкою сигарет — обвинувачувана вирішувала, що їй робити.
— Так-таки все і сказали? — втручається Кравчук.
— Все, — спокійно відповідає Анісімова. Вона вже має якесь рішення. — Коли чогось не зрозуміли, можу повторити.
Вона дивиться на Наталю, і її рот кривиться в посмішці. Це виклик, і Наталя приймає його.
— Де ви познайомилися з Ганною Щербак?
— Я вже казала, в поїзді.
— В якому?
— Москва — Сочі. У неї і в мене була пересадка в Ростові. Сіли в один вагон. Там і познайомилися.
— Коли це було?
— У липні минулого року.
— Куди їхала Щербак?
— До моря. Відпочивати.
— А ви?
— І я їхала відпочивати. Тільки у неї була путівка в санаторій, а я — дикуном.
— Де ви відпочивали?
— В Сочі.
— Де там зупинялися?
— У господаря на квартирі.
— Де саме?
— Не пам’ятаю. Десь на горі.
— У Сочі зустрічалися з Ганною Щербак?
— Кілька разів. Були навіть у ресторані.
— В якому?
— В «Приморському».
— Коли вам Щербак сказала, що вона збирається переїжджати з Рівного в Сосновське?
— Тоді ж і сказала.
— А її чоловік твердить, що питання про переїзд у Сосновське виникло значно пізніше — в листопаді.
— Чоловікові вона могла і в листопаді сказати, а мені казала в липні.
— Одначе ви опинилися в Сосновському раніше за Щербак.
— Я жила спочатку в Русанівці.
— Як же Щербак, живучи в Рівному, допомогла вам влаштуватися в Русанівці?
— Допоміг її знайомий, якому вона передала зі мною листа.
— Хто цей знайомий?
— Механік з автобази. Чухно його прізвище.
— Він же Пашка-Трактор, — вставляє Кравчук. — Між іншим, таке прізвисько йому дали через те, що він тягнув усе, що погано лежало.
Анісімова не удостоює Кравчука навіть поглядом.
— Щось у вас кінці з кінцями не сходяться, Дарино Федорівно, — мовить Наталя. — Приїхали ви в Русанівку в вересні минулого року, а Чухно, котрий, за вашими словами, допоміг вам там влаштуватися, тоді й поняття про вас не мав. Пєтухова на допиті показала, що познайомила вас із Павлом Чухном тільки в травні цього року.
— А ви не вірте цій шльондрі.
— Нащо ж так грубо, Дарино Федорівно? — вступав у розмову Винник. — Не кажучи вже про все інше, падіння Пєтухової не обійшлося без вашої участі.
— Бреше вона!
— Припустімо, — не відступає Винник. — А як ви познайомилися з Пєтуховою?
— Її привів до мене Джон.
— Той хлопець, що деякий час у вас жив?
— Він.
— Це він фотографував жінок у непристойному вигляді?
— Він.
— Як його прізвище?
— Не пам’ятаю.
— Я нагадаю: Палій. Георгій Зіновійович Палій, лаборант хіміко-технологічного інституту.
Анісімова совається на стільці, закурює нову сигарету.
— Можливо, — каже вона, кутаючись димом. — Я не з цікавих, біографію його не питала.
— А ми поцікавилися, — підхоплює Винник, — і з'ясували, що він ніколи у вас не жив.
Анісімова мовчить, курить.
— Дарино Федорівно, — ніби не надавши значення її мовчанці, веде далі Винник, — ви коли-небудь займалися фотографією?
— Цього мені ще не вистачало! — знизує плечима Анісімова.