Нас розсудить бог - Святосвіт Фостун

— Не слід погіршувати того стану, — зморщився невдоволено князь Голіцин.

— Не ми погіршуємо його, Ваше Сіятельство, а бригадир, Степан Лукич Вельямінов.

Апостол і Жураківський довго засиджуються у князя Голіцина. Вони не поступають і, роздратований Голіцин забороняє їм рішуче висилати супліку до царя. Він тут головнокомандуючий і вони мусять його слухатися.

Розходяться чемно, але холоднувато.

— Супліку ми таки вишлемо, — говорив Апостол, виїхавши з московського табору.

— Вишлемо, — притакнув Жураківський, — треба підтримати Павла Леонтієвича в його пересправах із царем Петром. Не легко йому…

— Ой, не легко!..

Через два дні, з валкою, яка вибирається по провіянт для козацького війська над Коломаком, виїздить із табору молодий канцелярист Іван Романович. У шапці він везе зашиту супліку до царя Петра. Прибувши в Київ, Романович захоплює зі собою кількох козаків із охорони полкової канцелярії і жене до Петербургу.

Йшли гарячі літні дні.

Було Спаса.

Петербург уже із самого ранку розгомонівся голосним роздзвінням. Могутньо гоготіли важенні дзвони на дзвіниці Св. Трійці, їм вторували дзвони церков Св. Авакима, Св. Варвари, Св. Мефодія, Св. Юрія та інших церков.

Місто повнилося щораз густіше народом, що стягався до Петербургу з різних усюдів, бож усім було цікаво побачити велику параду, яка відбувалася щороку в Пітері, у свято Преображення Господнього. У воєнних часах Петро не хотів навіть чути про будь-які паради, а світліший, тобто князь Меншиков, обірвав свого часу по плечах царською дубинкою за те, що настоював, щоб такі паради влаштовувати. Цар, угрівши Меншикова по плечах, ще й накричав на нього, і князь із того часу не відважувався згадувати цареві про спаські паради.

Коли ж проминуло декілька років після московсько-шведської війни, царська знать заходилася знову намовляти царя, щоб погодився на влаштування спаських парад у Петербурзі. Чому ж би ні? Хіба ж Росія не імперія? Европейські володарі влаштовують собі завжди всякі паради, а наш цар-батюшка, що від мачухи?.. Остаточно цар погодився, і в Петербурзі почали влаштовувати щороку величаву спаську параду.

Напередодні свята тягнулися всіма дорогами до Пітеру довженні валки возів, кибіток, повозів і сунули товпи різнорідного люду. Всім хотілося побачити параду, чи то продати або купити дещицю на петербурзьких базарах, а то й половити гав у Пітері.

Так ото й сунули в Петербург товпища холопського люду, служилі люди, крамарі, заробітчани, купчики, тьопали монахи й попи, проскакували озброєні вершники та збивали куряву драгунські й райтарські роти, що й собі їхали до Петербургу.

В усіх петербурзьких церквах правилися Богослужби із проказуванням багаторазового многоліття государеві та імператору всієї Росії, царю Петрові, цариці Катерині та царським міністрам, князям і графам.

Особливо урочисто правилося Богослужіння в Троїцькому соборі, що його відправляв архиєпископ Теофан Прокопович, у сослуженні багатьох священиків. Собор аж ряснів від золотом і сріблом обшитих мундирів та багато зодягненої царської знаті, чужоземних послів і знатних петербуржців. Собор не вміщав усіх і тисячі народу громадилися довкола собору й на вулицях. Після грімкого многоліття цареві всі висипалися зі собору й почався формувати парадний кортеж. Як тільки цар із царицею вийшли зі собору, зараз же на сходах почали товпитися прохальники, подаючи цареві свої прохання. Такий західний звичай завів цар Петро, незалежно від своєї державної адміністрації. Йому подобалося, що його піддані звертаються прямо до нього. Звичайно, що він не брав у руки всіх прохань, а забирав їх царський почет, але, часом, звернувши увагу на якогось прохальника, цар навіть і перекинувся з ним слівцем. Так було й цього разу. Цар був у доброму настрої і забрав особисто від кількох москалів їхні прохання. За ними протовпився канцелярист Іван Романович і з низьким уклоном подав цареві згорнуту супліку козацької старшини, з якої звисала печатка генеральної військової канцелярії. Побачивши козака, Петро спочатку нахмурився, але миттю опанував себе і звернувся до Романовича:

— А ти, козаче, об чім просиш?

— Супліку привіз Вашому Величеству від козацької старшини, з-над Коломаку.

— Та-ак? — здивувався цар. — Гаразд. Прочитаємо, що пише нам козацька старшина. Тебе як звуть?

— Іван Дмитрович Романович, Ваше Величество.

— Ага. Романович… хорошо… хорошо… не залишай Петербургу, поки тебе не позовуть зі сенату, — мовив цар, тут же наказуючи голосно графові Головкину, великому канцлерові, тримати під рукою козацьку супліку, бо він хоче її прочитати зараз же після закінчення балю.

Романович був у сьомому небі, що йому вдалося доручити супліку козацької старшини прямо в царські руки. Він видивляв очі, чи не побачить серед знаті наказного гетьмана, Черниша або Савича. Їх не було. Це стурбувало меткого канцеляриста, бо ж він знав, що коли влаштовуються якісь великі паради в Петербурзі, а є в тому часі гетьман, чи хтось з генеральної козацької старшини, то вони беруть обов’язкову участь у таких парадах. Пригадує, як розповідав Черниш, що покійний гетьман Скоропадський їхав одного разу в повозі зараз за царем. Щось воно не гаразд. Наказний гетьман є у Петербурзі, а в параді не бере участи. Не видно нікого з козаків, хоч би десь один козацький жупан показався між людьми.

Роздумуючи, Романович вирішив побачити параду, а пізніше поїхати до гостинниці Чудила й розпитати, що діється. Він навіть не мав часу зустрітися з наказним гетьманом, бо добився до Петербургу над раном і негайно почвалав до собору.

Тим часом, під грюкіт барабанів головною вулицею Петербургу стали марширувати піхотні полки, їхала кіннота — драгуни райтари, гусари, гуркотіли гарматами, за ними парадували царські лейбгвардійські полки — преображенський і семенівський, а за гвардійськими полками їхав цар із царицею. За ними тягнулися карети царських міністрів, сенаторів, князів, графів та чужоземних послів. За каретами знову йшло військо.

Гули барабани, гриміла військова музика, гомоніли дзвони, а за мурами весь час гримали гармати. Тисячні маси викрикали «У-ра!.. У-ра!..» та й собі сунули за парадним кортежом, що просувався поволі до царського палацу. Там уся царська знать і чужоземні