Капітан Зірвиголова - Луї Анрі Буссенар

Менше ніж за чотири хвилини втікачі пройшли відстань у два кілометри.

При всій своїй сміливості улани все-таки були змушені припинити переслідування. Вони занадто відірвалися від головних сил англійців і були тепер у непідкореній зоні.

Побоюючись, щоб їх не атакувала ворожа кавалерія, улани повернули назад і стали повільно відходити до ліній англійських військ.

Шалений біг заспокоїв, нарешті, бурських конячок, і вони помітно уповільнили рух.

— Хакі забираються геть… слово честі, забираються! — вигукнув, озирнувшись, Фанфан.

— Можна б і спочити зараз, га, хазяїне?

— Стоп! — скомандував Зірвиголова.

Усі одинадцять поні одразу ж зупинились, і Молокососи опинилися обличчям до ворога. Самі того не усвідомлюючи, Молокососи зробили повний поворот. Хоробрі юнаки, не змовляючись, відстебнули карабіни. Боротьба так увійшла в їх життя, а наступальна тактика так відповідала їх темпераментові, що вони уже знову були готові відкрити вогонь.

Ще трошки, і вони б кинулися в атаку. Ех, коли б у розпорядженні їхнього командира було хоч чоловік з тридцять!

Від англійців їх відокремлювало тепер не більше як шістсот метрів.

— Чи не послати їм вогника навздогін, га, хазяїне? — спитав Фанфан з фамільярністю, що не мала нічого спільного з воїнською субординацією.

— Спробуємо! — відповів юний командир.

Молокососи навели рушниці на взвод уланів, стомлені коні яких перейшли тепер на крок.

— Вогонь!

І вони відкрили швидкий вогонь. Кілька секунд постріли гриміли безперестанно. У ворожому загоні почалося замішання: люди судорожно піднімали руки і сторч валились із коней; тварини ставали дибки і падали; миготіли піки; лави уланів швидко танули.

Застигнуті на такій відстані влучним огнем, англійці вважали за краще покинути поле бою і скоро зникли з очей.

— На жаль, — сказав ніби на закінчення Зірвиголова, — більше нам тут нема чого робити. Вирушаємо на північ і спробуємо добратися до Вінбурга.

Незабаром Молокососи доїхали до повноводної річки. То був Верхній Вет, одна з лівих приток річки Ваалю.

Зовсім стомлені, вмираючи від спраги, вкриті опіками, вони з насолодою кинулися в червонуваті води і, фиркаючи від задоволення, плескалися, плавали, поринали і жадібно ковтали свіжу річкову воду, — словом, повністю винагородили себе за всі недавні злигодні.

Але коли нестерпна спрага була нарешті задоволена, настійливо заявив про себе вовчий голод.

Їжі в них не було.

На щастя, недалеко від берегів Вету росло дуже багато бататів — бульбової рослини, що зветься «бурською картоплею».

— Ходімо по картоплю! — гукнув Фанфан.

Вискочивши з води, мокрі Молокососи взялися викопувати бульби цих малопоживних рослин, придатних хіба тільки на те, щоб обманути голод.

Швидко зібравши багатий урожай, вони розвели велике вогнище, трохи підпекли батати і стали жадібно уминати їх напівсирими.

— Нашому обідові бракує тільки англійського ростбіфу, — пробурмотів Фанфан.

— Ви просто випещений ласун, маестро Фанфан, — відповів лікар Тромп. — Бурська картопля — дуже цінна крохмалиста речовина.

— Крохмалиста? Згода. А все-таки ростбіф теж дуже цінна городина! При одній тільки згадці про нього аж слина тече. Правильно, хазяїне?

Та Зірвиголова, який ніколи не втрачав доброго настрою, цього разу мовчав, поринувши в якісь невідчепні думи. Гастрономічна балаканина Фанфана не доходила до його свідомості, думки його витали десь далеко.

Минуло дві години. Одяг на Молокососах майже обсох, голод було трохи задоволено; юнаки не встигли ще після таких довгих і жорстоких хвилювань і нещадної боротьби натішитися спочинком, як уже не виявляли найменшої ознаки стомленості.

Чи не залізні вони!

— Давайте грати в довгої лози! — запропонував Фанфан, якому звання лейтенанта не надало ані крихти солідності.

Ця щонайменше безглузда пропозиція, наче постріл, повернула до дійсності командира Молокососів.

— Фанфан!.. Та ти, здається, з глузду з'їхав! — здригнувшись, вигукнув він.

— Боже мій! Треба ж якось згаяти час, коли нема чого робити.

— В такому разі збирайтеся.

— Оце діло!

— Ви негайно вирушите до Вінбурга під командуванням лікаря… Передаю вам командування, любий Тромп. Ви повідомите генерала Бота про виконання дорученої мені операції: ви доповісте йому, що водоймище Таба-Нгу висаджено в повітря.

— Будьте певні, дорогий Зірвиголово, виконаємо всі ваші накази. Але що ви збираєтесь робити самі?

— Покинути вас.

— Покинути?

— О, сподіваюсь, ненадовго. Треба за всяку ціну розвідати, скільки у ворога військ і в якому напрямі вони пересуваються.

— Ну, і що ж?

— А те, що я піду добувати потрібні нам відомості туди, де їх найлегше зібрати, тобто в саму гущавину англійських військ.

— Надто небезпечний задум! Дев'яносто шансів із ста за те, що вас піймають і розстріляють.

— Скажімо — вісімдесят і припинімо цю розмову. Найважливіше добитися успіху. А я мушу його добитися, бо від цього залежить доля армії генерала Бота. Англійці, мабуть, уже зайняли або скоро займуть Блумфонтейн. Захопивши залізницю, вони зроблять спробу вдертися в Оранжову республіку, не дуже відходячи від залізничного полотна. Бота, звичайно, крок за кроком захищатиме залізницю. У мене є підстави припускати, що «старий Боб» постарається обійти армію Бота з допомогою того ж маневру, яким він нещодавно оточив Кроньє і позбавив республіку чотирьохтисячної армії. От я й хочу дізнатися, з якого боку — справа чи зліва — здійснюється обхідний рух. Це буде дуже цінним застереженням для генерала Бота. Мені потрібно буде на це три дні. Ось чому я й вирушаю сам один, без рушниці, лише з невеличким кишеньковим револьвером… А тепер прощавайте, дорогі мої друзі і товариші по зброї, прощавайте, чи краще — до побачення!