Капітан Зірвиголова - Луї Анрі Буссенар

І справді, загибель Молокососів здавалася неминучою.

Ще кілька хвилин — і всьому буде кінець: Зірвиголову і Молокососів візьмуть у полон і переб'ють, Колвілл справлятиме перемогу, а справа незалежності втратить своїх найхоробріших захисників.

Повернення на палаючу ферму. — Серед полум'я. — Знову динаміт. — Новий пролом. — Кар'єром! — Прощальний залп. — Врятовані! — Бурська картопля. — Задум капітана Зірвиголови. — Зворушливе прощання. — Переодягання.

Залишався єдиний вихід. Єдиний, страшний, відчайдушний. Та Зірвиголова з властивою йому рішучістю не вагався. Він зірвав з себе уланський мундир, накинув його на голову свого поні, щільно затуливши ним очі та ніздрі тварини, а рукава обв'язав навколо шиї коня.

— Зробіть те саме! — наказав Жан своїм здивованим товаришам.

Ті нічого не розуміли, але не вагаючись підкорилися.

— За мною! — почувся короткий наказ командира.

І, пришпоривши конячку, Зірвиголова шаленим галопом понісся до пролому ферми.

Відважні Молокососи помчали за ним. Вони пішли б за ним навіть у пекло.

Та й садиба ферми, куди вони влетіли, зникнувши у вихорі диму й полум'я, була не краща від пекла. На кожному кроці їм загрожував дощ палаючих головешок, їх лизали вогненні язики, їдкий і задушливий дим спирав дух.

Перелякані коні фиркали, задкували і билися. Цей шлях крізь бреш, поряд з якою палали повітки з маїсовою соломою, був справді жахливий.

Молокососи все ж пробилися в центр садиби. Тут також було нестерпно жарко. Але, щільно притиснувшись один до одного, можна було принаймні не так боятися головешок, що летіли звідусіль.

Не подумайте, що ця жахлива обстановка хоч трохи збентежила наших хлопців.

Стійкі ж вони були!

Фанфан навіть і тут не проминув нагоди пожартувати.

— Гей, Татусю! — гукнув він. — Дивись-но, твоя борода так і палає, а ваша, докторе, мирно підсмажується.

З хвилини на хвилину становище Молокососів усе гіршало, хоч і важко було уявити собі щось жахливіше. Повітря до того розпеклося, що буквально не було чим дихати.

— Хай йому чорт! — бурчав Фанфан. — Ми просто-таки розпечене вугілля ковтаємо. Ану-бо, пане Коко, припини свої штучки! Ти ж не на весіллі, та й господар твій також! — гримнув він на свою конячину.

Поні, задихаючись, ставали дибки і брикалися.

З степу до Молокососів долітали іронічні вигуки «ура» і образливі вихватки англійців. Улани стояли за п'ятдесят кроків від пролому. Вони поділилися на дві групи: одна чатувала біля бреші, друга — біля воріт. То були єдині шляхи порятунку для Молокососів. Улани це знали і спокійно очікували появи тут своїх ворогів або їх загибелі у вогні.

Жорстокість кожного із цих рішень, мабуть, дуже втішала солдатів.

Та куди ж подівся Зірвиголова?

Він щойно покинув Молокососів. Не сказавши нікому ані слова, він погнав свого поні крізь густу смугу чорного диму, де щоразу спалахували довгі язики полум'я.

Садиба мала близько гектара землі. Вона була оточена високим і міцним муром, який перетворював цю частину ферми на справжню фортецю.

Досягши муру, Зірвиголова покопався в кобурі і вийняв з неї останній динамітний патрон. Досі Жан зберігав його на крайній випадок. Рискуючи загинути від вибуху, він з учорашнього дня носив із собою цей патрон, на якому до того ж був бікфордів шнур і гніт для запалювання.

Командир Молокососів спішився, спокійно уклав патрон біля самого фундаменту муру, з опаленими віями і ледве дихаючи скочив на поні і повернувся до своїх товаришів.

— Увага! — сказав він хрипким голосом.

Іскри і гарячі головешки раз у раз летіли на них звідусіль. Поні, обпечені цим вогненним вихором, починали скаженіти. Молокососи насилу справлялися з ними.

Та й самі вони, бідолашні чортенята, зазнали сильних опіків. На їхніх задимлених сорочках з'явилися дірки, крізь які видно було здуту пухирями шкіру.

Молокососи гасили вогонь сильними ляпасами по своїх боках і грудях і стоїчно, без нарікань і стогонів, чекали смерті або порятунку.

Минуло ще півхвилини. Тридцять секунд пекельних страждань!

Несподівано розлігся вибух, який заглушив і рев вогненної бурі і вигуки англійців. Під ногами затрусилась земля, і впала частина розпеченого до білого муру.

— За мною! — вигукнув Зірвиголова.

З потрісканих губ Молокососів вирвався зойк — то був крик надії і полегшення.

Зірвиголова дав шпори своєму поні і перший ринув у палаюче горно.

Коні, ошалівши від жару тліючих мундирів, якими були обв'язані їхні голови, несамовито понеслися серед палаючих колод, розпеченого каміння і вогненних снопів.

Ця скачка тривала кілька секунд.

— Сюди! Сюди! — гукав безстрашний капітан своїй команді, що мчала слідом за ним.

Ура! Ура! Утворився новий прохід. Останній патрон зруйнував десять квадратних метрів муру. Молокососи вихором вилетіли з ферми і кар'єром помчали в степ.

Їхні коні скакали, немов антилопи.

Молокососи швидко поздирали з коней палаюче шмаття.

Втікачі промчали вже чотириста метрів, перш ніж улани встигли помітити їх чудесну втечу. А помітивши, вони також пустили коней у галоп.

І почалася погоня!

Великі англійські коні, під вигуки і удари шпор, мчали навдивовижу швидко. Але й бурські конячки, роздратовані опіками, не здавали. Відстань між противниками не меншала.

Поні, здавна звиклі рухатися серед велетенських рослин Африки, примудрялися, немов щури, прослизати між високими стеблами, в яких плуталися ноги англійських