Капітан Зірвиголова - Луї Анрі Буссенар

Татусь, який супроводив їх, здивувався, побачивши таку кількість вибухової речовини страшної сили.

— Генерал Бота прислав ці патрони для знищення водойми. Ми витратили тоді всього дванадцять штук. А тепер пустимо в хід решту. Поясніть їм, будь ласка, Татусю, що таке динаміт.

— Та тут навіть малята ознайомлені з динамітом і вміють з ним поводитися, — відповів Татусь-перекладач.

— Прекрасно! Нехай жінки прив'яжуть міцніше товстим шпагатом по патрону до одного з рогів кожної корови. Міцно і швидко. Біля самої основи рогів. І, головне, швидше. Зрозуміло? Корови знають своїх господарок і спокійно стоятимуть під час цієї операції.Татусь зрозумів, нарешті, задум командира. Широка, на весь рот, усмішка освітила його обличчя.

В англійському таборі, як і раніше, панувала мертва тиша. Ворог просувався вперед повільно і методично, масованими частинами.

Артилерія замовкла. Припинилась і рушнична стрілянина. Колвілл мав намір узяти Молокососів живцем і побоювався, щоб якась випадкова куля не вбила когось із них.

Жінки з незбагненною мужністю і швидкістю взялися за свою страшну роботу. Корови довірливо дозволяли робити над собою операцію, що загрожувала їм неминучою загибеллю.

Минуло близько півгодини.

— Скінчили нарешті? — турбувався Зірвиголова.

Ніч позбавила його звичайного спокою, і час тягся тепер для нього надто повільно.

Принесли ліхтарі. У приміщенні стало світло.

— Швидше! Швидше!..

Минуло ще чверть години. Ворог наближався. Уже виразно було чути ритмічну ходу солдатів і навіть брязкотіння зброї.

— Підпалюйте ґноти! Швидше! Всі сюди!.. Тягніть з каміна головешки!

Чоловіки і жінки кинулися в їдальню, схопили палаючі поліна і стали підпалювати ґноти.

Перелякані корови тривожно ревли. Господині заспокоювали їх лагідними, добре знайомими їм словами і поцмокуванням язиком.

Сміливі жінки безстрашно снували з палаючими головешками серед ґнотів і бікфордових шнурів, що з тріском розгорялися.

А досить було догоріти одному із цих шнурів, і всі б загинули.

На прохання Татуся стара мати родини відчинила загін для худоби.

А Молокососи і двоюрідні сестри Поля у цей час прив'язували до хвостів перших-ліпших корів гілки з дерева «зачекай трохи»: при першому ж ударі хвостом колючки, впившись у тіло тварин, завдадуть їм такого болю, що бідолашні показяться і помчать неймовірним галопом.

Англійці підійшли вже зовсім близько до ферми і зімкнули ряди. Передові цепи пересувалися плазом, усе ще не наважуючись піднятися в атаку. Тиша, що переривалася тільки муканням корів, лякала їх далеко більше, ніж рушничний вогонь.

— Вперед! — розлігся раптом у темряві голос, пронизливий, немов звук ріжка.

Це сигнал до атаки.

— Женіть стадо в пролом! — скомандував Зірвиголова.

Якщо корови підуть у бреш, англійське військо буде знищене. Якщо ж вони упруться і сказ, що вже починає нападати на них, пожене їх по території ферми, — все тут загине: будівлі, люди, худоба!

Вибухне сорок фунтів динаміту!

Де це станеться?

Невимовна тривога охопила людей…

Коли в діло втручаються жінки. — Героїчне самопожертвування матері і дочок. — Вибухи. — Перемога, здобута занадто дорогою ціною. — Похорон патріоток. — Пожежа. — Сутичка. — Знову улани! — Оточені. — Молокососи на краю загибелі. — Чи це кінець?

Роздратовані колючками, налякані запаленими ґнотами, що потріскували у них біля самих вух і, мов світлячки, виблискували перед очима, корови спочатку відмовлялися йти вперед.

Кілька тварин кинулося врозтіч по подвір'ю ферми, загрожуючи потягти за собою всю череду.

Зірвиголова здригнувся. Його тіло, обличчя, руки миттю вкрилися крижаним потом, з'явилось огидне відчуття прилиплого одягу.

Ще кілька секунд — і все тут буде підірвано, зруйновано, стерто з лиця землі.

— Так, — сумовито прошепотів Зірвиголова, — я був занадто самовпевнений… Усе пропало!

Та чи це так?

У відповідь на щойно почуту команду англійця розлігся дзвінкий і суворий голос, що покрив і брязкотіння зброї, і тупіт людей, які кинулися на приступ, і рев тварин.

То був жіночий голос:

— За мною, дочки! За мною!..

І стара мати, що зберегла, незважаючи на похилий вік, свою рухливість, з ліхтарем у руці кинулася в пролом.

Вона з'явилася в ньому з розпущеним по вітру волоссям, трагічно прекрасна, і ще раз повторила заклик.

— Врятуймо чоловіків! — кричала безстрашна жінка. — Врятуймо захисників нашої батьківщини!

Її дочки не вагаючись підбігли до неї, хоч прекрасно розуміли, що йдуть на вірну смерть.

З тилу на жінок вихором насувалися англійці, кинувшись у штикову атаку.

Попереду металося й ревло оскаженіле стадо.

— Вперед! Вперед! — гукали офіцери.

Стара мати скликала корів звичними для них ласкавими словами. Дочки допомагали їй, всіляко намагаючись заспокоїти тварин.

Ошалілі корови впізнали, нарешті, своїх господинь, стали прислухатися і пішли на їх голоси. Вони з'юрмилися біля пролому і раптом, знову оскаженівши від незвичної обстановки, ринули на англійців у ту саму мить, коли ті вбігали на подвір'я ферми.

Героїчні жінки опинилися поміж англійцями і худобою. З одного боку на них безповоротно насувалася щетина штиків, з другого — навалювалась жива лавина із сотень гострих коров’ячих рогів…

Крик співчуття ї жаху вирвався з вуст Жана Грандьє і його товаришів, які тепер тільки розгадали сміливий задум цих мужніх бурських патріоток.

— Ні, ні!.. Тільки не це! — уривчастим від сліз голосом крикнув Зірвиголова.