Капітан Зірвиголова - Луї Анрі Буссенар

— Нехай ці руїни будуть їм гробницею. Хай не осквернить нога завойовника землю, в якій вони спочивають!

У цю мить розлігся пронизливий вигук Фанфана:

— Тривога!.. Ворог!..

Серед високих трав дрібною риссю рухався загін з десятка уланів.

— По конях! — скомандував Зірвиголова. — Відступати!

Він поспішав доповісти генералу Бота про виконання покладеного на нього завдання. Тільки ця обставина і примусила його повторити свій наказ, коли Молокососи скочили в сідла.

— Відступати! — гукнув він.

Але чого це йому коштувало! Поскакати, не давши бою цим жорстоким грабіжникам, яких він так давно і так люто ненавидів…

— Невже кожен з нас не знищить хоч по одному з них? — пробурмотів Зірвиголова.

— А чому б і не спробувати? — вкрадливо сказав доктор Тромп, почувши його слова.

— Але ж генерал чекає…

— Чи ба! На чверть години раніше чи пізніше, яка різниця! Зате невеличка сутичка дасть прекрасну розрядку нашим нервам.

— Та мене й самого це диявольськи спокушає. Я й суперечу більше для проформи.

Поки точився цей короткий діалог, Молокососи від'їхали вже метрів на триста.

Уланам, які вважали їх відступ за боягузливу втечу, спало на думку напасти на них самим.

Тимчасом Молокососи, їдучи далі, опинилися перед двома широкими, наче від вибуху міни, ямами, навколо яких були навалені купи каміння й землі, а на дні. було видно шматки подертого м’яса і уламки кісток.

— Динаміт, — півголосом зауважив лікар.

— Так, він самий. Мабуть, тут було знищено динамітними патронами, прикріпленими до їх рогів, дві оскаженілі корови, — підтвердив Зірвиголова.

— Прекрасна засідка для стрільців, — сказав Татусь.

— Ідея! — скрикнув Зірвиголова.

Одним стрибком він скочив з поні і скомандував:

— Спішитися! Покласти коней!

Молокососи навдивовижу швидко виконали наказ свого командира.

Прекрасно вимуштрувані бурські коники, почувши знайомий свист, повалились у траву, притиснулися один до одного, наче зайці в норі, і завмерли. Нерухома маса їх тіл нагадувала величезні кротові насипи.

Знаючи, що тепер вони не ворухнуться, хоч би що, а тому не дбаючи більше про них, Молокососи стрибнули в ями ї стали спокійно чекати наближення уланів.

Улани, що скакали галопом в атаку, були вражені цим моментальним зникненням ворога. Вони запідозрили воєнну хитрість і трохи сповільнили алюр. На додаток до всього, улани, як нерідко буває в таких випадках, збилися з курсу і втратили відчуття відстані.

Саме на це й розраховував Зірвиголова, який за час війни перетворився на видатного командира партизанів.

Він дуже добре знав, що в рівному степу майже неможливо скакати, не збившись із прямої лінії, коли не маєш перед очима орієнтира, а невидима ціль завжди здається далі, ніж вона є насправді.

Англійці скоро переконалися в цьому на своїй шкурі.

Самі того не помічаючи, вони відхилилися праворуч і об'їхали ями, де засіли бури.

Трохи піднявши голови, Молокососи навели рушниці прямо їм у спину і на команду «Вогонь» дружно вистрілили.

— Швидкий огонь! — гукнув Зірвиголова, вистрибнувши з ями, наче чортеня із скриньки.

Розлігся новий залп, за ним третій і четвертий…

Уланський загін танув на очах.

Люди падали, коні перекидалися, поранені репетували від страху і болю. Вони чіплялися за покалічених тварин і знову валилися, скошені стрільцями, що не знали пощади.

За дві хвилини весь взвод був знищений.

— Більше нема? Шкода! — вигукнув Зірвиголова, жадоба помсти якого все ще не була вдоволена.

— Інші знайдуться, — відповів Поль, перезаряджаючи свій маузер.

Він, мабуть, не думав, що його слова так скоро підтвердяться.

Праворуч, метрів за вісімсот, виринув звідкись другий загін уланів.

— От здорово! — радісно вигукнув Фанфан.

— Ти думаєш? — відповів чимось несподівано стурбований Зірвиголова.

— А чому б ні? Переколошматимо і цих, вони на те її створені, щоб їх бити!

Та обличчя юного командира все більше хмурніло: він помітив ліворуч третій загін, ще більший, ніж обидва перші. У цьому загоні було не менше як тридцять чоловік. Було б справжнісіньким безглуздям атакувати уланів.

Зірвиголова з одвертим жалем наказав відступати.

Вільним тепер лишався тільки шлях на північ.

— На північ! — півголосом скомандував Зірвиголова. — Генерал Бота стоїть, мабуть, під Вінбургом. Ми зустрінемо його десь на залізниці.

Та не встигли Молокососи повернутися, як назустріч їм показався четвертий загін.

Знов улани! Скрізь і всюди ці улани!

— Грім і блискавка! Ми оточені! — вигукнув Зірвиголова.

— Мабуть, що так, — своїм звичайним, спокійним тоном підтвердив Татусь.

З першого ж погляду було зрозуміло, що обстановка створилася якщо не безнадійна, то в усякому разі небезпечна.

Англійців було майже вдесятеро більше. Намагатися прорвати кільце наїжених пік — значило б безрозсудно жертвувати собою. Незважаючи на всю хоробрість Молокососів, їх подірявили б, немов куріпок.

Пустою вигадкою була б і стрілянина на такій відстані по уланах, які мчали вихором. До того ж запаси патронів кінчалися.

А пожежа, розбурхана на фермі, відрізала Молокососам можливість відступу.

Тимчасом загони уланів, що неслися галопом, усе щільніше замикали кільце, навколо того місця, де нерухомо лежали Молокососи, мовчки і тривожно поглядаючи на свого командира.

Бури вже відрізняли блискотіння пік, до них виразно долітали войовничі