Капітан Зірвиголова - Луї Анрі Буссенар

Тютюновий запах, приглушений шепіт, поблискування штиків допомогли Жану точно визначити їх місцезнаходження.

Йому не було чого або майже не було чого боятися вартових. Англійці ж люди цивілізовані, а, як відомо, «цивілізовані» нічого не тямлять у таємній війні.

Легко обманувши пильність вартових, Жан опинився у горбистій місцевості, де, наче зубці пилки, стирчали гострокінцеві намети англійського табору.

Зірвиголова налічив уже до сотні цих наметів. Він пробирався плазом, при найменшому шурхоті припадаючи до землі, потім знову вирушав у дорогу і знову завмирав. Він обминав пагорби, переповзав їх, керуючись розташуванням наметів, яким, здавалося, не було кінця.

Коли він приблизно підрахував кількість наметів, йому було легко обчислити, скільки в них людей. Сума вийшла досить солідна. На тому місці, де два дні тому стояло всього чотириста уланів майора Колвілла, тепер зосередилася десятитисячна армія.

Продовжуючи повзти, Зірвиголова помітив, що на білих перистих хмарах, які вкривали обрій, вимальовуються нескінченні лінії конов'язей, а трохи далі — гармати з зарядними ящиками: чотири батареї по чотири гармати в кожній, а ще далі повозки з круглим брезентовим верхом.

Польова пекарня виказувала себе ароматом свіжоспеченого хліба, а удари молота по ковадлу свідчили про наявність кузні.

«Та тут цілий армійський корпус! — подумав Зірвиголова. — Передчуття не обмануло мене. Ворог, безперечно, спробує зайти в тил армії Бота, обійшовши її з лівого флангу. Ні, я не помилився! За всяку ціну і якнайшвидше треба попередити генерала. Час не жде!»

Зірвиголова — людина швидких рішень. Вирішити — значило для нього діяти. План повернення був готовий за мить. Пішки!.. Ні, це забрало б занадто багато часу. Отже, потрібен кінь.

Кінь? Що може бути простіше! Їх тут, мабуть, тисячі. «Трохи сміливості, більше самовладання, а головне, тверда віра в успіх», вирішив Зірвиголова.

Набравши дерев'яної виправки англійського солдата, Жан розміреним кроком томмі наблизився до ланцюжка коней, які гучно жували біля конов'язей своє місиво.

Перед кожним конем у зразковому порядку були розкладені сідла і вуздечки.

Куняючі вартові легко пропустили Жана, прийнявши його за одного із своїх товаришів по зброї і навіть не окликнувши, так далеко від них була думка, що по табору може спокійнісінько походжати ворожий шпигун. Вони вважали його за солдата при виконанні своїх обов'язків і проводжали довірливим поглядом.

Зірвиголова, не кваплячись, загнуздав коня, розв'язав повіддя, прикріплені до вірьовки зашморгом… і отут він припустився грубої помилки.

Всього не передбачиш!

Йому слід би осідлати коня, не відв'язуючи повіддя, але, поспішаючи втекти і побоюючись, щоб у вартових не виникла підозра, він квапливо скочив на коня.

— Ти помилився, друже, — запобігливо сказав йому найближчий вартовий. — Це кінь Діка Мортона, норовистий кінь. Він поламає тобі всі ребра.

На жаль, попередження спізнилося! Зірвиголова, тепер уже остаточно переконаний, що його викрито, дав шпори коневі.

Але кінь, замість того щоб зрушити з місця, низько опустив голову, підібрав круп, вигнув спину, поставив докупи разом усі чотири ноги і почав несамовито битись то передом, то задом. Потім, наче якийсь геральдичний кінь, став дибки, підкидаючи передні ноги, після чого зробив те саме задніми. Далі став на всі чотири ноги і почав підстрибувати на місці, присідати і знову стрибати, — коротше кажучи, зайнявся неймовірною гімнастикою, результат якої не примусив себе довго чекати.

Приборкати кляту тварину було б під силу тільки ковбоям американського Заходу, цим чудовим наїзникам, які ніби воскрешають у своїй особі легендарних кентаврів стародавніх часів.

Зірвиголова був чудовим наїзником, але не тієї сили, до того ж, сидячи на неосідланому коні, він не мав точок опори у сідлі і стременах.

Якийсь надто вже сильний ривок коня примусив його розтулити шенкелі і перевернутися в повітрі, в результаті чого він важко гепнувся на землю, а кінь, звільнившись, гарцюючи понісся в поле.

Приголомшений на мить падінням, Зірвиголова, проте, зараз же підхопився, явно стривожений таким поворотом справи.

Падаючи, він загубив свою каску, і вартовий, побачивши при світлі бівуачного багаття його юне обличчя, скрикнув:

— Цей хлопець не з нашого ескадрону!.. Та це якийсь хлопчисько, справжній юнак, молокосос!

Останнє слово, вимовлене вартовим без ніякого натяку, відбилося у вухах командира Молокососів, наче гарматний постріл.

«Мене впізнали!» вирішив Зірвиголова.

Він приготувався до захисту.

На цей час прибіг інший вартовий. Він розмахував шаблюкою і, навіть не розпитуючи, у чому справа, намагався схопити Жана.

Але Зірвиголова, який ніколи не втрачав свого, дивовижного самовладання, завдав англійцеві страшного удару головою в живіт. Солдат упав навзнаки.

— До зброї! — несамовито загорлав перший вартовий.

З усіх боків почулися вигуки у відповідь:

— До зброї!.. До зброї!..

Заспані люди збігалися на вигуки і собі горлали «до зброї», хоч ніхто з них не знав, що ж, власне, трапилось.

Зірвиголова вислизнув від них і прожогом кинувся вбік.

Він наближався до кузні. Коваль перервав свою роботу, випустив болванку розпеченого заліза і, загородивши Жану шлях, замахнувся на нього молотом.

Але Зірвиголова, відскочивши, щасливо уникнув удару, що неодмінно розтрощив би йому череп, і спритно дав ковалеві підніжку.

Коваль простягся ниць, скажено лаючись.

Метушня все зростала:

— Тривога!.. Тривога!.. До зброї!..

Солдати, наче рої стривожених бджіл, вибігали з наметів. Одні питали, інші відповідали, і ніхто нічого не розумів.

І раптом хтось, чи то не очунявши як слід від сонного кошмару, чи то під впливом віскі, загорлав:

— Бури!

— Бури!.. Бури!.. — підхопив Зірвиголова, наче той злодій, що голосніше від своїх переслідувачів