Прерія - Джеймс Фенімор Купер
— Якби це не було в моральному розумінні неможливо, — заговорив трапер, що, як читач уже, напевне, помітив, не завжди правильно вживав слова, — якби це не було в моральному розумінні неможливо, я сказав би, що то чоловік, котрий мандрує по світу, збираючи плазунів і комах, — наш супутник, учений лікар.
— А чому це неможливо? Ви ж самі показали йому, в якому напрямку їхати, щоб пристати згодом до нас.
— Авжеж, але я не казав йому, щоб він обігнав коней на ослі… а втім… ти правду кажеш, — перепинив сам себе трапер, коли відстань трохи зменшилась і він пересвідчився, що перед ним справді Оубед з Азінусом. — Правду кажеш, хоч це й незбагненне чудо! Боже, чого тільки не робить страх з людиною! Еге, друже, ти добряче-таки попрацював, коли за такий короткий час подолав таку путь. Ну й прудкий твій осел, просто диво!
— Азінус геть знесилів, — сумно проказав природолюб. — Що й казати, він не ледарював відтоді, як ми розлучилися з вами, але тепер і слухати не хоче моїх наказів та прохань іти далі. Сподіваюсь, нам зараз не загрожує безпосередня небезпека з боку дикунів?
— Не сказав би, не сказав би. Не так воно все складається між скватером і тетонами, як хотілося б; отож я не поручуся за цілість наших скальпів. Так, осел підупав на силі… Ти загнав його, і тепер він наче виснажений гончак. Людина, навіть рятуючи своє життя, ніколи не повинна забувати про жалість і розважливість.
— Ви показали мені зірку, — мовив учений, — і я подумав, що мушу якнайшвидше рухатися в тому напрямку.
— То що, ти сподівався, коли поквапишся, наздогнати ту зірку? Годі вже; ти дуже сміливо розводишся про божі створіння, але, я бачу, не краще за дитину знаєшся на їхніх здатностях та інстинктах. Що ж ти робитимеш, коли нам доведеться скакати щосили, та ще й довго?
— Вада полягає в самій будові цієї чотириногої тварини, — прорік Оубед, сумирна вдача якого повстала, ображена такими наклепницькими звинуваченнями. — Якби одну пару його кінцівок замінити на обертові важелі, то стомлюваність тварини зменшилася б наполовину, це пункт перший…
— Та хай їм грець, твоїм половинам, важелям та пунктам, чоловіче! Змучений осел є змучений осел, а хто це заперечує, той йому рідний брат. Що ж, капітане, доведеться нам вибирати одне з двох лих: або покинути цього чоловіка — а на це нелегко зважитись, адже він ділив з нами все, і добре й лихе, — або ж пошукати якогось прихистку, щоб дати ослові перепочити.
— Шановний мисливцю! — заволав переляканий Оубед. — Я закликаю вас усіма таємними симпатіями до нашої спільної природи, усім, що сховане…
— Ага, з перестраху він заговорив трохи розумніше! І справді, полишати брата в біді напризволяще — це суперечить природі, і бог свідок, що я ніколи в житті не заплямував себе таким ганебним вчинком. Правильно, друже, правильно, всі ми повинні сховатись, — і то якнайшвидше. Але що ж робити з ослом? Друже лікарю, тобі й справді таке дороге життя цієї тварини?
— Це мій давній і відданий слуга, — скорботно відповів Оубед, — і мені буде боляче, коли з ним скоїться якесь лихо. Зв'яжіть йому кінцівки, і хай він відпочине на цьому трав'яному ложі. Ручаюся, що завтра вранці ми знайдемо його там, де покинули.
— А сіу? Що станеться з ослом, коли якому-небудь червоношкірому дияволові впадуть в око його вуха, що стирчать з бур'яну, наче два лопухи? — закричав бортник. — Таж у ньому буде стільки стріл, скільки шпильок у подушечці швачки, а ті чорти ще й подумають, ніби вбили батька всіх кролів! Але присягаюсь — тільки-но вони покуштують бодай шматочок, як збагнуть, що прикро помилились!
Тут втрутився Мідлтон — йому вже почала набридати ця тривала суперечка, і він знайшов компромісне рішення; а що до його чину всі ставилися з належною повагою, то капітанові пощастило досить легко прихилити сперечальників до своєї пропозиції. Бідного осла, надто покірливого й стомленого, щоб опиратися, зв'язали і поклали в сухий бур'ян, і господар його розлучився з ним, певний, що через кілька годин знайде свого друга там, де залишив. Трапер був дуже невдоволений цим рішенням і раз чи два натякав, що ніж набагато певніший за пута, але благання Оубеда і, можливо, таємне траперове небажання вбивати осла врятували йому життя. Коли Азінуса таким чином улаштували, а господар переконався, що тварина в безпеці, утікачі вирушили на пошуки місця, де б і вони могли відпочити, поки осел набереться снаги.
За розрахунками трапера вони, відколи втекли від індіанців, подолали вже миль двадцять. Тендітна Інес зовсім знесиліла; Еллен, хоч і міцніша за свою подругу, все ж таки була жінка, і теж дуже стомилася від таких напружених перегонів. Мідлтон був і собі не від того, аби перепочити, ба навіть витривалий і життєрадісний Пол зізнався, що зробити привал було б зовсім непогано. Лише старий, мабуть, зовсім не відчував цього природного бажання. Хоч і незвиклий їздити верхи, він ніби зовсім не піддався втомі. Такий, здавалося б, виснажений і близький до смерті, він тримався прямо, нагадуючи старий дуб, сухий, безлистий, побитий бурями, але непохитний і твердий, мов камінь. Отож він негайно взявся підшукувати місце для спочинку з енергією юності й досвідом навченого довгим життям чоловіка.
Та поросла бур'яном улоговина, де втікачі зустрілися з лікарем і щойно залишили осла, через деякий час вивела їх туди, де хвиляста прерія переходила в широку й пласку рівнину, вкриту на багато миль такою самою травою.
— Так, так, це нам підходить, це нам підходить, — мовив старий, коли вони під'їхали до краю цього моря висохлої трави. — Я знаю цю місцину — доводилося лежати тут у потайних ямах по кілька днів поспіль, коли дикуни полювали в прерії на буйволів. Тут нам треба їхати обережно, щоб не залишити широкого сліду, бо його можуть помітити, а цікавість індіанця — небезпечний сусіда.
Він вирушив поперед усіх туди, де жорстка груба трава стирчала прямо, нагадуючи високий і густий очерет. Сюди він в'їхав спочатку сам, а потім велів решті їхати за ним вервечкою, щоб потрапляти слід у слід. Коли вони заглибилися в гущавину футів на двісті, він наказав Полу й Мідлтонові їхати далі по прямій, а сам зліз з коня і по своєму сліду повернувся на край луки. Там він пробув досить довго, вирівнюючи притолочену траву й усуваючи, як міг, усі свідчення їхнього проїзду.
А його супутники тим часом повільно — бо їхати було важко — просувалися вперед,