Прерія - Джеймс Фенімор Купер

— Це вже інше важливе питання, з приводу якого вже було чимало суперечок, — вигукнув учений, який хапався за кожну чітку думку в палкій і трохи категоричній мові старого, марно сподіваючись втягти того в логічну суперечку, де він зміг би, пустивши в хід батарею силогізмів, розбити ненаукові позиції супротивника.

Однак зміст подальшої плутаної суперечки зовсім не суттєвий для нашої оповіді. Старий уникав нищівних наскоків свого суперника, як легко озброєний воїн ухиляється від натиску солдата регулярних військ у важкому спорядженні, завдаючи йому відчутних ударів; отак минула година, а сперечальники так ні в чому і не дійшли згоди. Але диспут діяв на нервову систему лікаря як снодійний засіб, і коли його літній співрозмовник вирішив схилити голову на свою торбу, Оубед, збадьорений розумовим двобоєм, відчув себе настільки добре, що міг спокійно спочити, і його уві сні не переслідувала нечиста сила у подобі тетонських вождів із закривавленими томагавками.

РОЗДІЛ XXIII

Рятуйтесь, сер!

Шекспір

Втікачі проспали кілька годин. Трапер прокинувся раніш за всіх, хоч і заснув останній. Підвівшись, коли тільки засіріла та частина всіяного зірками небесного склепіння, що спиралася на східний край прерії, він підняв своїх товаришів з теплих постелей і, нагадавши про небезпеку, велів збиратися. Поки Мідлтон клопотався тим, аби якомога краще підготуватіг Інес та Еллен до виснажливої і довгої подорожі, яка на них чекала, старий з Полом лаштували їжу, бо трапер порадив усім попоїсти перед дорогою. Впоралися досить швидко, і незабаром маленький гурт зібрався за сніданком — може, й не таким вишуканим, до якого звикла молода Мідлтонова дружина, але смачним і поживним, а це, мабуть, було важливіше.

— От хай ми дістанемося до мисливських угідь пауні, — сказав трапер, подавши Інес шматок ніжної оленини на гарно зробленій роговій тарілочці, якою він, очевидно, користувався сам, — там буйволи жирніші й смачніші, оленів там більше, і всіх божих дарів там сила-силенна, отож усе в нас буде. А може, нам пощастить навіть убити бобра і поласувати його хвостом.

— Куди ви думаєте рушати, коли зіб'єте зі сліду цих нишпорок? — запитав Мідлтон.

— Коли б ви спитали мене, — втрутився Пол, — то я порадив би йти якнайшвидше до річки, а там плисти за течією. Дайте мені годящу тополю, і я вам за добу споруджу пірогу, яка вмістить усіх нас, окрім, звичайно, осла. Еллен дівчина метка нівроку, але вершниця з неї кепська; отож куди краще пройти на човні миль сімсот — вісімсот, ніж ото бігти вистрибом, наче лосі, по цих преріях; до того ж на воді не лишається слідів.

Ось за це я не поручуся, — відказав трапер. — Мені іноді здається, що око червоношкірого і в повітрі розрізнило б слід.

— Подивися, Мідлтоне, — захоплено вигукнула Інес, забувши на хвильку про всі небезпеки, — яке прегарне небо! Воно, безперечно, провіщає нам щасливі дні!

— Так, небо чудове, — відповів її чоловік. — Яка гарна ота ясно-червона смуга, а онде ще яскравіша багряна! Не часто доводиться бачити схід сонця такої краси.

— Схід сонця! — повагом повторив старий, підвівся і, випроставшись на весь свій зріст, занепокоєно подивився на мінливі й справді чудові барви, що оздоблювали крайнебо. — Схід сонця! Не подобаються мені такі сходи сонця. Кепські справи! Ті дияволи обдурили нас — вони підпалили прерію, щоб помститися!

— Хай захистить нас небо! — вигукнув Мідлтон і пригорнув Інес до своїх грудей, збагнувши, яка смертельна небезпека їм загрожує. — Не можна марнувати часу, старий, — кожна секунда варта дня! Тікаймо!

— Куди? — запитав трапер, з незворушною гідністю зупинивши його. — В цих безмежних заростях бур'янів ми — наче корабель без компаса в океанських обширах. Один хибний крок може нас усіх згубити. За будь-якої небезпеки, капітане, є час подумати, перш ніж щось робити; тож почекаймо, що нам підкаже розум.

— Я думаю, — сказав Пол, озираючись навколо з неприхованою тривогою, — коли ця суха трава добряче розгориться, то бджілка мусить злетіти якомога вище, аби вогонь не обпалив їй крилець. Отож, старий трапере, я погоджуюся з капітаном і кажу: на коней — і гайда!

— Ні, ні, ти неправий, людина не тварина, щоб сліпо підкорятися чуттям і керуватися тим, що їй скаже невиразний запах у повітрі чи шерех у траві; вона повинна спершу подивитися та подумати, а потім уже вирішувати. Отож ходімо зі мною на той пагорок, що видніє ліворуч: звідти ми й побачимо, що і як.

Старий владно махнув рукою і без зайвих слів пішов до того місця, на яке показав, а за ним рушили всі його стривожені товариші. Менш досвідчене, ніж у трапера, око навряд чи помітило б такий невисокий пагорбок — здавалося, там просто була рясніша й вища трава, ніж деінде на луці. Але коли вони дісталися туди, то побачили, що рослинність тут убогіша; і грунт тут був не такий вологий, як на рівнині, де височіли пишні бур'яни; саме низька трава й підказала старому, що під нею криється пагорок. Кілька хвилин пішло на те, щоб зламати верхівки бур'янів, які навіть на цьому сухому підвищенні вкривали з головою Мідлтона й Пола, і тепер перед ними відкрилося вогненне море, що оточувало їх зусібіч.

Ця страшна картина не додала надій тим, хто з жахом вдивлявся в неї. Хоч уже й подніло, яскраві барви в небі палали ще дужче, ніби яка зла сила нечестиво змагалася з сонцем. То тут, то там по краю рівнини бухали ясні язики полум'я, ніби швидкі спалахи північного сяйва, але їхнє забарвлення, їхні переливи були куди лютіші й загрозливіші. Суворе обличчя трапера спохмурніло, коли він завважив усі ці ознаки великої пожежі, яка широкою смугою розпросторювалась навкруг того місця, де знайшли собі притулок утікачі, поки нарешті охопила весь небокрай.

Старий подивився в той бік, де небезпека, здавалось, підступала найближче, і, похитавши головою, проказав:

— Так, ми обманювали самі себе, уявляючи, ніби збили цих тетонів зі сліду. От вам доказ, що вони не тільки знають, де ми, а й хочуть викурити нас звідси, як хижого звіра з нори. Бачите? Вони підпалили низину зусібіч одночасно, і тепер нас оточує вогонь, як вода — острів.

— На коней — і тікати! — вигукнув Мідлтон. — Невже життя не варте того, щоб за нього боротися?

— Куди ви тікатимете? Хіба тетонський кінь, мов саламандра, може неушкоджений пройти крізь