Заслучанські робінзони - Олексій Макарович Савчин
Години через дві пліт був готовий. Вийшов він на славу. А через якихось півгодини були біля казарми.
— Тепер я згоден жити тут хоч ціле літо! — сказав Льошка.
— Сюди вогонь треба перенести. Навести порядок і можна чекати поки спаде вода — погодилась Маруся.
— Можна грубку змайструвати з цегли. Он скільки її валяється кругом, а глини можна набрати на краю болота. Ти ж сама мабуть відчувала, як в' язнуть у ній ноги і як тяжко вона змивається — розміркував хазяйновито Льоша.
- І комин ще не розвалився, тож не тяжко припасувати до нього огнище.
Пам'ятаючи, що дощі у нас найчастіше йдуть із заходу, друзі наглухо закрили отвори вікон, повернулися в ліс по поліетиленову клейонку і на одному з вікон закріпили її на цвяшках рам.
Нарешті все необхідне було зроблено, і куточок придбав обжитий, культурний вигляд. Наші Робінзон і П' ятниця геть забули, в якому становищі вони знаходяться, і почували себе як ніколи добре.
Під вечір сірі хмаринки все ж таки зібралися в одну і затягли все небо.
Розпочалася весіння гуркотлива злива, але тепер вона була не страшна. Вогонь весело тріскотів у грубці. Від нього у кімнатці було тепло, по домашньому затишно і приємно…
Вранці вирішили зробити лук.
— Може, якогось дурного зайця вдасться встрілити — запропонував Льошка.
— А може корову поранимо, а потім приручимо, і молоко продавати будемо? — засміялася Маруся.
Але про всяк випадок взялися за справу. Виламали підходящу горіхову палицю, кінці її обпекли над багаттям. Ножиком зробили зарубки. Льошка натягнув телячу жилу, вийшла непогана тятива, як у Звіробоя з Майна Ріда.
Виявилося, що найважче зробити правильну стрілу. Вирізати справжню стрілу з сухого міцного дерева не було можливості. Довелося взяти звичайний прут і обпалити його.
Випробовування лука було невдалим. Приготувався наш Звіробій і вистрілив.
Стріла метнулася в повітря… і впала за кілька кроків від нього. Обоє покотилися зі сміху.
— Ось так зброя! — давилася сміхом Маруся
— Ти не думай, — з удаваною серйозністю промовив Льошка. — Якщо б там сидів заєць і я в нього попав, то в нього лопнуло б серце, і в нас був би трофей…
— Жарти в сторону, — сказав він серйозно. Невже ми не зуміємо зробити справжній лук, такий, як у дикунів?.
— Цілком, — погодилася дівчина, — але для цього і дерево потрібне особливе, і знати треба, як його обробити, і вміти робити хороші стріли і, нарешті, довго тренуватися. А тепер треба спробувати яку-небудь рибину зловити.
— Чим ловити це «що-небудь' будемо?
— Може, футболкою або штанами. Зав' язати холошви, і готовий бредень.
Отож пішли вздовж болота.
— Дивись-но, здається, вода починає спадати, — зауважив Льошка.
Так воно і було. Вода трохи відсунулася від вчорашніх берегів. В різних місцях з неї видалися нові купки трави.
Йшли вони цілу годину, відшукуючи підходяще місце. Нарешті добралися до невеликої заплави. Вона врізалася в улоговинку між двома пагорбами. Улоговинка виявилася з піщаним дном. Посеред неї утворилося крихітне озерце, яке з'єднувалося з більшим озером вузькою смужкою води.
— Тут точно риба є, - сказав Льошка- і вода спокійна. А он і рибки миготять!
І він почав стягувати з себе штани.
Зав'язав холошви, вставив ліщиновий обруч і вийшов сачок, не гірше рибальського. І ось наш рибалка увійшов у воду. На перших порах нічого не виходило, бо вода не стікала і риба не могла потрапити у цю «засаду'. Прийшлося ножиком з штанів зробити решето. Почали ловити новим способом.
Раптом завзятий рибак гукнув:
- Є! Стій! Ах, вирвалася, паскуда…
— У-у, тетеря! — Розсердилася Маруся.
— Та вона маленька, — виправдовувався знатний рибак.
Але тут закричав:
- Є!витягаю, вже не втече! До берега тягну, на беpег!
… Ой, кусається!
Важко було тягнути до берега штани, наче бочку, повні води.
На березі у сачку з штанів знайшли десяток невеликих рибок, і чималу зеленкувату щуку…
Вода ще булла холодна, тож Льошка більше лізти у неї не хотів.
— Знаєш, що — звернувся до дівчини.
— Може, завтра вже цього ставка не буде. Спаде вода — і кінець. Але ми можемо перегородити протоку з нього, он у тому вузькому місці. Нехай собі вода йде, а риба все одно залишиться.
Негайно приступили до справи. Встромляли в землю все, що можна було увіткнути. Дуже скоро виросла надійна загорожа.
— Ось риба і в полоні! — Захоплювався Льошка. — Хай собі гуляє, а ми будемо брати скільки потрібно і коли потрібно.
Така перспектива підняла дух друзів: з'явилася деяка впевненість у завтрашньому дні.
Як завжди, після денних турбот, ввечері всі розмови торкалися рідного дому. Якими далекими здавалися тепер всі домашні справи! Вже не вірилося, що за один день можна було б повернутися додому.
— Може безперервно дзвонити об рельсу, запалити величезне вогнище, накласти сирого хмизу, і хай димить воно постійно. Тоді точно хтось навідається- питає ради наш Робінзон у П' ятниці.
— Тож, давай завтра з самого світанку почнемо- погодилась дівчина.
11
Вранці-раненько, перед великими трудами, мандрівники пішли до свого ставка. Вода в ньому помітно спала, в деяких місцях з'явилася земля. Смужка води біля загорожі стала зовсім вузькою. Але в різних місцях залишалися ще ями з глибокою водою. Хлопці помітили, як там шмигнуло щось темне. Встигли примітити, як біля берега показалася блискуча темно-бура кругла голова з білою плямою на носі.