Українська література » Пригодницькі книги » Заслучанські робінзони - Олексій Макарович Савчин

Заслучанські робінзони - Олексій Макарович Савчин

Читаємо онлайн Заслучанські робінзони - Олексій Макарович Савчин
людей, від своїх близьких? Що їм тут робити? Коли Ж і як виберуться — невідомо.

Такі думки вперто лізли в голову обом, але хлопчача гордість не дозволяла визнати це не тільки дівчині, а й самому собі. Почав мучити голод, У міру того як опускалося сонце, ставало холодніше…

— Давай робити барліг! — скомандував Льошка, струснувши плечима і цим немов відганяючи від себе і холод, і голод й сумні думки.

Назбирали великих гілляк. Дрючками забили їх у піщану землю. Нарізали лози і обплели кругом багаття. Залишивши невеличкий прохід. Всередину стягнули все що змогли знайти навколо, а на додачу наламали соснових лапок. Верх накрили густими сосновими гілляками. Казалося, вийшов пристойний теплий прихісток — барліг, від якого мабуть не відмовився б сам ведмідь.

Друзі залізли в нього, деякий час припасовували і крутилися, як квочка в гнізді, потім затихли. Незважаючи на втому, довго не могли заснути. Положення, в якому вони так ненароком опинилися, було не з приємних. Ох і получать вони від батьків!? Як прожити ці дні? Скільки тривоги там вдома,!.. Одним словом, трагедія та й годі — було про що подумати.

— Тільки спочатку важко, — заспокоював вранці Марусю хлопець, — бачиш ця ніч була зовсім не поганою. Може, й до голоду помалу звикнемо.

— Вогонь в нас є, не дарма первісні люди поклонялися вогню, — міркував Льошка. Не дарма і релігії ведуть початок від нього. Навіть самому хочеться молитися на багаття. Всі ми так звикли до вогню, так легко добуваємо його, що здається, ніби так було завжди й інакше бути не може. Тільки попавши в скруту повністю відчуваєш, що означає вогонь, і уявляєш собі, як жили люди без нього.

Отже вогонь є,вода є. - потрібна дичина, і можна буде жити.

Запасли палива. Нагострили тички і вирушили на полювання…

Недалеко заглибились у ліс. І тут в гущавині промайнула тінь якогось невеликого звіра. Рухався він так обережно, що друзі ледь його вчули. Звір то з одного боку підходив, то з іншого, все ближче, ближче. Ось вже можна дізнатися, що це лисиця. На щастя, вона була безпечна для наших мандрівників. Покрутилися — і зникла.

Десь далеко, в гущині почулося протяжнее «ме-е, — ме-е-е'. Наші мисливці пішли на жалібний клич і побачили трагедію тваринного життя; розірвану вовками тушу корови. А біля неї геть зранене теля, в якому ще ледь-ледь жевріло життя.

Жаль було молодого життя, але його згасання продовжувало життя інших двох.

Доки тягли на тичках здобич до свого табору, життя її покинуло, тож і не треба було хлопчині брати смертний гріх на душу…

Оббілували невеличку тушу, нутрощі закопали подалі від свого пристановища, так Робінзон робив. Витягли жили і пліву. Попоїли і почали готуватися до бурі, бо там, десь над їхнім селом появилися чорна грозова хмара.

Укріпили стіни, підперши дрючками. Сплели з лози дверцята, накидали як найбільше віток на накриття, а над місцем де спали припасували шкурки зайця й теляти. Кругом куреня вирили канавки для стоку води. Впорались, коли вже темніло.

Повітря не тільки не свіжіло, а, здавалося, ставало навіть тепліше. Якесь густе мов у сільській бані. З боку села приглушено гуркотіло, сполохувала далека блискавка. Наближалася гроза…

9

Робінзони міцно заснули і нічого не чули. Може, тому, що гуркіт був глухий, безперервний і посилювався поступово. Він зливався з шумом дерев, а до такого шуму вуха вже звикли. Не прокинулися і тоді, коли почали падати перші краплі теплого дощу.

Схопилися, коли зовсім близько гримнув грім. Минуло кілька хвилин, перш ніж обидва зрозуміли, в чому справа. Вода текла на багаття…

— Вогонь! Вогонь! — закричали і кинулися до багаття. Почали роздувати його, підкладати сухі гілки.

А дощ перейшов в зливу. Сучки сичали, не хотіли горіти.

— Дуй! Дуй! — кричали одне одному, уткнувшись обличчям трохи не в самі вугілля.

По спинах періщив дощ. Тільки там де були шкірки залишилося сухе місце. Вмить багаття було перенесено туди. Двигтіла від грому земля, блискавки безперервно світили в небі,вітер розгойдує дерева. Поруч щось затріщало. Однак бідолахи нічого цього не бачили і не чули. Вони бачили лише своє багаття, яке могло загинути буквально на очах. Сучки, підкинуті в нього, не тільки не загорялися, а, навпаки, здається, остаточно придушили вогонь. Спочатку йшов ще густий дим, але скоро і він почав зменшуватися. Це було вірною ознакою, що вогонь вмирає.

— К чорту ці мокрі сучки! — крикнув Льошка і почав розкидати їх ногою.

— Що ти робиш? — в жаху вигукнула Маруся. Але Льошка уже стягнув з себе чобота і скмандував:

— Бери ножика і ріж! А все зайве — геть!

А сам розтягнув над собою спортивну куртку і нахилившись до самого вогника, почав підклади гумові смужки, що подавала Маруся. Підклав маленьких сухих трісочок і роздув невеличкий вогник, який хоч тріщав, шипів чорним димом, але горів.

Дві години тривала гроза, дві години йшов такий проливний дощ, що міг би залити будь-яку пожежу. Друзі давно промокли до останньої нитки, задубіли від холоду, але, здавалося, просто не відчували нічого цього.

Тільки напружено стежили за таким дорогим вогнем.

Маленький вогник безтурботно з тріском вигравав, немов крихітне дитя, не думаючі про біду, від якої його оберігають.

— Ура! Ми встояли! — закричали наші герої, коли гроза пройшла.

"Крихітне дитя" скоро виросло в величезне багаття, і його захисники повністю були винагороджені за свої незгоди.

Дим від багаття, здавалося, заповнив весь ліс. Зібравши більше палива про запас, друзі змогли, нарешті, просушити одяг. В цю ніч вже не спали — так і дочекалися сходу сонця.

На ранок зрозуміли, на цей раз обійшлося. Однак потрібно було братися за будівництво, щоб забезпечити себе не тільки вогнем, але й надійною домівкою.

— Доведеться побудувати

Відгуки про книгу Заслучанські робінзони - Олексій Макарович Савчин (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: