Заслучанські робінзони - Олексій Макарович Савчин

— Видра! — крикнув Льошка, і голова негайно сховалася під водою. — Ах, паскудь! Вона всю нашу рибу пожере! Прогнати її треба.

Коли хлопець забрів на середину озерця, то Маруся побачила, як на березі, серед трави, ковзнуло довге, на коротеньких ніжках, тіло видри. Спина у неї булла темно-бура, грудка біляста…

У "власному" ставку риби наловили легко. По дорозі додому вони зайшли в ліс — пошукати журавлини — і в одному куточку, серед густого ялинника, знайшли затишну галявинку, посеред якої виднілося безліч свіжого пір'я. Тут ніхто не загинув. На цьому місці тетерева збираються токувати, пір'я — сліди їх сутичок. Якщо б мисливці знайшли таку галявину, вони відразу б влаштували тут засідку.

Отож і наші мисливці не втратили таку можливість.

Всю дорогу вони прикидали, з чого б зробити петлі. І нічого не могли придумати. Так і прийшли додому ні з чим.

Тут Льошка згадав, що там біля болота, де лежала розірвана вовками туша корови, лишився цілим довгий хвіст.

— Ось що нам допоможе! Тепер я бачу, що все на світі може обернутися на користь людині-вигукнув кмітливий хлопчина

З волосся коров' ячого хвоста зробили силки.

І тут же хотіли понести їх на місце полювання. Хотілося подивитися, як піде ловля, але розсудили, що потрібно буде завтра встати раніше.

А поки що зайнялися збором хмизу для сигнальних вогнищ і пошуком якогось залізного прута, щоб двонити у рельсу.

Слідуючого світанку розклали сильця серед галявини, закріпили кінці, повернулися назад і лягли спати. Тільки-но пригріло сонце, тихенько попрямували до лісу.

Ще здалеку почули з того боку гамір, ляскання крил, бурмотіння, наче там зібралася велика юрба. Потім чітко пролунало: "чуфф-фи, чушш!", і з цього крику можна було здогадатися, що там відбувається запекла битва. Мисливці повзли, ледве дихаючи, відчуваючи, як відчайдушно б'ються серця. Підповзли. На галявині билося крільми кілька птахів.

Придивилися уважніше, побачили, що у двох тетеруків ноги вже заплуталися в сільцях. Ляскання крил оглушили мисливців. А через мить в їхніх руках були дві добрих куріпки, кілограма по півтора кожна.

Тепер здобичі повинно було вистачити надовго і можна зайнятися своїм спасінням. Але як зберегти пташине м' ясо.

— Давай робити льох, — не то жартома, не то серйозно запропонувала Маруся.

— Але в нас немає солі, - відповів Льоша.

— Тоді давай сушити на сонці і коптити м'ясо, як це роблять дикуни в таких випадках.

М'ясо розрізали на тоненьки шматки і підвисили над плитою.

Залишилося знайти залізний прут або придумати чим дзвонити об рельсу. Бо ж навіть від удару дубової палиці рельса глухо гула. Обнишпорили всі закутки, перепробували вдаряти різними предметами, але голосного і дзвінкого звуку від рельси добитися не могли.

Ближні місця були їм вже знайомі, тому друзі попрямували глибше в ліс. Після похмурого бору, майже однакового у всі часи року, вони вийшли до широкої, залитої сонцем улоговині. Трава тут вже виросла настільки, що хоч коси її. Береза, вільха, ліщина, горобина шуміли листям, як влітку. То там, то тут над ними височіли дуби, липи, одинокі сосни розрослися вершинами. Здавалося, і сонце тут гріє сильніше, ніж на березі. А там у верховітті гніздилися чорні журавлі.

Не думали наші робінзони милуватися природою, але краса весняного лісу мимоволі змусила зупинитися і подивитися навколо. І раптом почули, як у кущах щось дзенькнуло.

— Людина?

Вони кинулися в ту сторону і вигнали… сарну

— Але що ж дзенькнуло? — засмучено запитав запитав Льошка.

— Або об що? — понуро доповнила Маруся.

На деякий час настрій робінзонів було зіпсовано…

Довго нишпорили вони по тому місцю, звідки вискочила коза, переглядали кожен камінчик і сучок, доки не натрапили на іржавий відбитий від сокири обух. Видно коза наступила на нього а він вискочивши з під її ноги вдарився об гранітний уламок і задзвенів.

Справу зроблено. Все готове до початку операції під кодовою назвою «Спасіння'

Наступного ранку, ледь прокинувшись, робінзони одразу ж взялися виконувати намічений план.

Запалали вогнища, добавили торішнього моху і накидали битих уламків з шиферу, яким колись булла вкрита казарма. Навперемінку і безперестанку гатили по рельсі саморобним молотком з обуха сокири.

Не пройшло й двох годин такого тарараму з чорним димом, як з боку ближніх сіл заторохкотіли трактори, а там де ще, можна було плисти, пересувалися чайками люди. Попереду всіх, на великій колгоспній чайці з мотором, що відчайдушно торохтіла по Случу, робінзони впізнали своїх, до часу посивілих батьків-Макара і Юхима…

Неприємності для мандрівників тільки починалися.