Небезпечний утікач - Емма Йосипівна Вигодська

Смертоносний гарматний вогонь ринув на фортечну стіну, парапети, бастіони, наріжні башти, могутні північні укріплення Делі.

Снаряд за снарядом гупав у фортечну стіну, розбиваючи тверду, як граніт, кам'яну кладку. Надвечір два глибокі проломи зяяли в північній стіні, біля Кашмірського та Річкового бастіонів.

Цілу ніч не спали в таборі британців, готувалися до штурму. Офіцери намотували по дві й по три мусульманські чалми поверх кепі, сподіваючись цим уберегти голови від влучних сипайських куль. Солдати перевіряли гвинтівки, наповнювали фляги свіжою водою. Удосвіта при світлі факелів солдатам прочитали наказ генерала: «Битися до останнього, — наказував генерал. — Полонених не брати! Кожного індійця — чи буде він при зброї, чи беззбройний — заколювати як бунтівника. В цій війні не буде полонених — кожного вбивати без пощади!»

«Жертв буде багато! — попереджав генерал. — Поранених з бою не виносити, — людей занадто мало. Нехай чекають на місці поранення. Якщо ми переможемо — надамо допомогу. Якщо нас розіб'ють, нехай поранені приготуються до найгіршого».

Трьома колонами підуть британці на місто. Середню, центральну, колону поведе сам Нікольсон, лев Пенджабу. «Білі Сорочки» підуть попереду. «Старі Білі Сорочки» лорда Лейка хочуть взяти реванш за недавні поразки.

Атака почнеться з сигналом горніста, при першому промені сонця.

Сипаї не сплять на бастіонах, сигнальники ждуть на спостережних постах. Цілу ніч повстанці закладали камінням глибокі пробоїни в стіні, підтягували гармати до головного пролому, розставляли людей.

Лалл-Сінг з своїми аллігурцями став коло пролому; на вишці Кашмірського бастіону вартує Інсур.

Сонце сходить, перші димні промені падають на рівнину.

Сонце освітлює купол, зубці й башти приреченого міста.

Пронизливо грає ріжок. Це сигнал Шістдесятого полку королівських військ.

Курява й дим хмарою здіймаються за Хребтом. Війська рушили в атаку.

— До гармат!.. Приготуватись! — командує Інсур.

На Хребет збігають перші ряди. «Білі Сорочки» попереду.

— Середній фас, вогонь!.. — командує Інсур.

Вступають гармати. Гуркіт, гул, з свинцевим скреготом летить картеч.

«Сорочки» уже біжать зі схилу горба; падають одні, набігають нові. Правіше — пенджабські сікхи могутньою колоною, в червоних і синіх тюрбанах. Сікхів веде Нікольсон.

Уздовж парапетів приготувалися стрільці. Добре навчили британці свою тубільну піхоту, жодна куля не пропадає марно у сипаїв, які захищають своє місто.

«Білі Сорочки» близько. Їхні ясно-сірі мундири темні від пилу й пороху. Гарячкуючи, вони біжать уперед.

«Бери індійця на штик! — учили їх британські офіцери. — Сипай сильний у перестрілці і в артилерійському бою. Штикового бою не витримує індієць».

«Білі Сорочки» біжать уперед, уже не слухаючи команди. Їхні діди піввіку тому брали цю фортецю, — тепер настала їхня черга.

Інсур-Панді не ховається в бліндажі, його висока постать в білій чалмі, в червоному поясі, що перетягує вже немолодий товстуватий стан, його довге волосся видно далеко з вишки бастіону.

— Шайтан! — кажуть про нього купці в місті. — Перевертень! Кулі не беруть його.

— Куля мене не бере, як і петля! — кричить Інсур.

Стрільці на стінах чекають: нехай «Сорочки» підійдуть ближче.

Ось уже видно їхні обличчя, темні від порохового диму, сині від малярії. «Нелегка вам була, саїби, служба на нашій землі, а ми і не кликали вас до себе…» Бах!.. Ба-бах!.. Бах!..

Перші з «Сорочок» вибігли на гребінь високого валу й одразу впали, скинувши догори руки. Їх зупинили влучні сипайські кулі. За першими біжать дальші, ще й ще, уперто вибігають на гребінь і скочуються в рів. «А-а, глибокий фортечний рів, ви самі, британці, звеліли нам копати глибше».

Ось «Сорочки» тягнуть штурмові драбини за собою, але один за одним падають ті, що несуть драбини, і більше не встають. Ні, кілька штурмових драбин, дві-три, усе-таки встигли приставити до протилежного схилу.

«Сорочки» видираються по них, з рушницями напоготові кидаються до пролому. Згори по них б'ють картеччю з стіни, з круглих башт кидають ракети, свинцевою зливою летять кулі з бійниць.

«Сорочки» вже коло самого пролому, знизу підіймаються ще і ще, але тут їм назустріч з лютим виттям, з примкнутими штиками, з кривими ножами хмарою вибігають сипаї.

«Де-е-е-ен!..» — Це Лалл-Сінг повів своїх аллігурців у контратаку.

«Де-е-ен! Де-е-е-е-ен!» — чути бойовий клич індійців. Ось вони зімкнулись і пішли в штики.

Інсур дивиться згори.

Молодець Лалл-Сінг! Ось його жовта чалма мелькає далеко попереду, ось він зчепився з високим на зріст солдатом британцем, і солдат скочується назад у рів, його мундир почервонів від крові. Здригнулись «Білі Сорочки», королівські солдати ладні відступити під шаленим натиском повстанців, але позаду чути нові крики, весь схил горба, вся рівнина потемніла від чорних кудлатих шапок, — це гурки Непалу вийшли на допомогу королівським солдатам. Хмарою ідуть вузькоокі дикі жителі гір, хвилею підкочуються до пролому, за ними нові й нові, і з диким криком, шаленою ордою, потіснивши сипаїв, починають вливатися в широкий пролом.

А там, правіше, могутньою колоною ідуть сікхи, високі на зріст, бородаті, в голубих і червоних тюрбанах. Кашмірський бастіон зустрічає їх картеччю, але густо летять кулі з передніх рядів, Інсурові каноніри один за одним виходять з ладу. Ось йому підбили одну гармату, другу, купи землі навернуті на бастіоні. Ядра летять звідкись зліва, загорілись дошки бліндажа; осліплені димом, задихаючись, вибігають люди. Інсур не ховається за прикриття, він стоїть на стіні, високий, у червоному поясі.

— Іди за укриття, Інсуре! — кричать товариші. — Тебе підстрелять саїби!