Підняти вітрила! - Раду Тудоран

Вірменин помацав себе за шию, ладний знепритомніти.

— Ефенді Ісмаїле, здається, мотузка затяглась у мене на шиї!

Сказавши все, що він думає про це, кок спустився в каюту, забрав сало й сухарі з-під подушки, сів на кормі й почав їсти. Порушивши раз коран, можна його посилати до дідька й далі!

— А що потім будемо робити? — спитав вірменин.

— Спершу поїмо, потім почекаємо, коли розвидниться…

— А куди ми підемо? Ти знаєш дорогу?

Ісмаїл знизав плечима:

— Судячи з цих хвиль, я сказав би, що ми в Середземному морі, а далі — аллах милостивий!

— А якщо заблукаємо? — правив своєї вірменин. — Якщо нас захопить шторм?

Кок понюхав повітря. Шторм? Поки що вітер втихає, схоже, ніби вщухне геть, хоч по морю й котяться довгі хвилі. Але Ісмаїл відчував, як закипає прихована сила в цій обманливій тиші. Була третя година ранку, мало б розвиднятися. Але море залишалося темне, на горизонті телесувалися чорні хмари, наглухо закриваючи схід сонця.

— Так, може бути й шторм! — кок не приховував остраху.

За годину, коли нарешті почало світати, вітер перетворився в легенький бриз. Але якби хтось глянув на барометр, то побачив би, що стрілка ладна була ось-ось вийти за шкалу.

Тепер добре було видно повішеного пірата з вибалушеними очима, який погойдував ногами над палубою, ніби гнав вітер над головами мандрівників.

— Ефенді Ісмаїле, він дивиться на мене!

Ісмаїл почухав потилицю. Ні, йому не передався страх вірменина, але влітку не можна тримати довго мертвого на палубі.

— Ставай біля стерна. Коли я тобі крикну, крутнеш його праворуч, — розпорядився він.

Він поліз на щоглу, дістався до хрестовини й підтягнувся до того місця, де висіла мотузка.

— Стерно праворуч! — звелів він, наготувавши ніж.

Акоп виконав розпорядження, «Сперанца» слухняно крутнулася, ставши майже вздовж хвиль, і повішений, замість того, щоб розгойдуватися вздовж палуби, загойдався впоперек. Ісмаїл влучив слушну мить і одним рухом перерізав мотузку саме тоді, коли мертвий був над хвилями.

— Стережись, щоб він тебе не оббризкав! — крикнув вірменинові.

Той затулив обличчя руками, пригнувшись за стерном, ніби чекав, що пірат упаде йому на голову. Але почув тільки сплеск — і стало тихо.

Ісмаїл почав спускатися, коли раптом зупинився й глянув на корму.

— Якийсь корабель! — вигукнув він радісно. — Чуєш, Акопе! Корабель з двома щоглами. Зараз ми роздобудемо їжу і дізнаємось дорогу! Ану, спустись у каюту капітана, візьми підзорну трубу!

— А там не заховався якийсь пірат?

— А тобі що, страшно з ним поборотися? — узяв його на глузи Ісмаїл.

Хоч вітер майже вщух, корабель ззаду наближався так швидко, ніби його гнали духи. Позад нього здіймалися чорні хмари, і море, щойно синє, потемніло й розхвилювалося. Вітрила «Сперанци» почали тріпотіти неспокійно, так собі, без видимої причини.

«Що ж це таке?» — сам себе питав кок, дивуючись швидкості незнайомого корабля. Потім враз здогадався: це шторм, він зародився десь в Егейському морі і тепер жене вітрильника.

«Вони божевільні чи ніколи не зустрічалися з штормом!» — подумав він, побачивши, що корабель іде під усіма вітрилами.

Вірменин, уже цілком оклигавши, виніс підзорну трубу.

— Акопе, давай спустимо вітрила, залишимо тільки фок, бо…

Але Акоп, прагнучи якомога швидше побачити спасіння, приклав трубу до очей і нажахано закричав:

— Пірати!.. Ефенді Ісмаїле, сховай мене кудись!

Кок вихопив у нього з рук підзорну трубу, глянув на корабель, до якого було не більш, як півмилі, — і відчув, що його ріденьке волосся стає дибки: на передній щоглі тріпотів чорний піратський прапор з черепом і схрещеними кістками — знак безжальної смерті. На носі стояли кілька чоловік з рушницями напоготові. А тут хоч би тобі ятаган! Отже, порятунку нема!

— Сховай мене, ефенді! — скімлив вірменин, заламуючи руки.

Цієї ж миті буря зі стогоном накинулась на вітрила, І «Сперанца», зануривши бугшприт у воду, пронизала пал, мов носоріг, що тікає з полум'я в охоплених пожежею джунглях. Піратський корабель одразу ж відстав на сотню метрів.

Ісмаїл поклав руки на стерно й радісно вигукнув. Тепер він не зважав на шторм, йому не страшно було, що вітер порве вітрила чи поламає щогли.

— Гей, Акопе! — гукнув він, вчепившись у стерно. — Тримайся міцніше, тепер треба боротися не з піратами, а зі штормом!

Позаду на горизонті кипіли блискавки, але грому не чутно було, бо всеньке море, з кінця в кінець — суцільний грім. Вали виростали, мов гори, «Сперанца» злітали на вершини, потім падала в запінені прірви, звідки, вдавалося, вже ніколи не зможе вибратись. Але з'являлись попереду нова гора — і бугшприт, вгороджуючись у самісіньке нутро пекла, розганяв чортів, сподіваючись енанти вгорі ангелів. Та всі до єдиного ангели втекли, І на морському обширі тепер панував лише Вельзевул зі своїм воїнством.

Довкруг — тільки туман і гуркіт. Ісмаїл, вчепившись закляклими руками в штифти стерна, не зважав на них. Час від часу він озирався назад. Корабель піратів віддалявся чимраз далі, однак, триклятий, не спускав вітрил.

Шхуна летіла цілий день, ішла «з бурею», як кажуть моряки. Спробувати змінити курс було б цілковитим божевіллям, а втім, Ісмаїл навіть не знав, навіщо це робити, оскільки й поняття не мав, де той порт, куди йому слід прибути. Ураган ішов з півночі, а кок тримав курс на південь, готовий обійти кругом землі, якщо море десь не закінчиться або не вщухне шторм. Ввечері від корабля піратів не видно було й сліду.

— Вставай, Акопе, і принеси мені шматок солонини!