Підняти вітрила! - Раду Тудоран

Невже П'єр справді живий? Невже Безбородий тримає його десь у схованці і тепер він міг би нарешті знайти свого друга, який зник стільки літ тому?

— Інші нічого не знають, — вів далі Безбородий. — Можеш повірити мені й Гусеймові… Ну, то як, капітане?

Безбородий бачив хвилювання Антона, бачив його збудження і був певен, що той подоланий.

Капітан «Сперанци» якусь мить стояв мов укопаний. Ніхто не знав, що з ним відбувається.

— Ні! — здавлено вигукнув він нарешті. — Будь що буде, але я не маю права тебе відпускати. Вашу долю може вирішити тільки суд!

— Ну, то ти ніколи не знайдеш П'єра Ваяна! — скреготнув зубами Безбородий.

— Якщо він справді живий, то знайду. І без твоєї допомоги. Але сподіваюся, на суді ти сам усе скажеш.

— Навіщо? Щоб міцніше затягли зашморг?

Та капітан уже не слухав його.

— Підняти якір!

Герасім і Мігу кинулись відв'язувати вітрила, Крістя Бусуйок завовтузився біля фока й найтова, питаючи сам себе, якого дідька не просинається кок. Хараламб з Ієремією налягли на ручки кабестана.

— Підняти фок і найтов! — гукнув Антон, беручи в руки стерно. — Гей, а чому Крістя сам? Де Ісмаїл?

У цей час від лівого борту почулися один по одному два сплески й розпачливий крик Аднани.

— Що сталося? — спитав капітан.

— Безбородий і Гусейм стрибнули у воду!

Дві піняві смуги неймовірно швидко тягнулися морем до берега. Ієремія кинув кабестан і схопив рушницю.

— Стривай, не стріляй! — зупинив його капітан, бо Безбородий потрібен був йому живий. — Хай вийдуть на берег, а там зупиниш їх! Спустити шлюпку!

Діти на березі злякано кинулися врозтіч. Уздовж берега стрімко, але велично спокійно, не хвилюючи води, ніби то була тільки тінь, мчала спина якоїсь тварини. За нею ще одна, потім ще, перетинаючи дорогу втікачам.

— Акули! — закричала Аднана.

Антон схопив її за плечі й відтягнув убік, ніби хотів затулити від жахливого видовища.

Перша акула ринулася вперед, ударила хвостом по воді й перевернулася на спину, показуючи білий живіт. Почувся страхітливий крик, море почало забарвлюватися в червоне.

Другий утікач метнувся вбік, хотів був повернути до корабля, але акула ударила хвостом по воді біля нього, перевернулася на живіт і потягла його в глибину, залишивши на поверхні тільки рожеву хвилю.

Пірати на кораблі дивилися поверх парапету витріщеними від жаху очима.

Ієремія, погамувавши тремтіння, відклав мушкет убік.

— Справедливий присуд! — обізвався він тихо, ніби сам до себе.

Але у важкій тиші, що запала, всі почули його шепіт, і кожного пройняв дрож.

— Ну, а далі що будемо робити, капітане? — спитав Герасім із перекошеним обличчям, хоч і був звичний до всього.

— Хто нам тепер скаже, де нам знайти вашого друга?

— Не знаю! Але ми його знайдемо, хоч би для цього й довелося обнишпорити всі моря й океани!

Він сказав це таким тоном, що в стернового не залишилося жодного сумніву.

«Сперанца» ішла на північ, коли з'явився Ісмаїл, протираючи очі, здивований, що вже вечір. Гай-гай, багато дечого з того, що сталося потім, могло б бути інакше, аби кухар, який знайшов листа в свиті Безбородого, вийшов на палубу трохи раніше.

Сонце заходило за кормою, і море здавалося кривавою ванною.

Тридцятий день вітер дув з архіпелагу, припиняючись лише на деякий час і даючи надію мореходам, що повернеться хоч трішечки й не віятиме прямо в ніс, та після короткого перепочинку той знову брався за своє, вимушуючи всіх стискувати кулаки й лаятись.

Вони йшли зигзагами по Середземному морю, «ріжучи» вітер, як могли — одного дня йшли на зюйд-ост, наступного на зюйд-вест, але половина їхньої дороги пропадала марно, бо море дрейфувало.

Нарешті під вечір «Сперанца» обійшла мис Кріо, а на світанку вітер, затиснутий між островами, почав віяти збоку, налягаючи на правий борт. Тепер корабель Ішов уздовж західного берега острова Кріт, готуючись повернути в Егейське море.

Аднана повісила між щоглами простирадло, з-за якого виднілась тільки її голівка з мідяним волоссям, зав'язаним у вузол на голові, і вмивалася, затягнувши якусь дивну пісню ще з часів її дитинства на втраченій батьківщині, яка лежала на протилежному краю Середземного моря.

Антон слухав пісню, мов миле дитяче белькотіння, пронизане то серйозним, то сумним настроєм. Проснувся він кілька хвилин тому, але лежав нерухомо, дивлячись крізь повіки на небо, яке починало світліти, і намагався вгадати рухи дівчини. Уже місяць він спав у гамаку на палубі, віддавши каюту Аднані.

За цей місяць важкого плавання не сталося нічого особливого, але все так перемінилося! Палуба, яка, правду кажучи, завжди була чиста, зараз виблискувала, мов долівка в хаті роботящої господині. Мідь на судні щоранку натиралася так, аж сліпила очі при сонці. Екіпаж навдивовижу старанно ваксував чоботи, усі ходили тільки в чистому одязі і в напрасованих штанях, ніби готувалися на весілля.

Ієремія голився щоранку, хоч досі бритву брав у руки лише раз на тиждень. Кок по п'ять разів на день пригладжував своє ріденьке волосся, і якби хтось заглянув в ілюмінатор, то міг би захопити його зненацька, коли він крадькома видивляється в уламок дзеркала, прикріплений на полиці з каструлями.

Навіть Герасім, який дивився на все насмішкувато, іноді ловив себе на тому, що розгладжував сивіючі вуса,