Українська література » Пригодницькі книги » Підняти вітрила! - Раду Тудоран

Підняти вітрила! - Раду Тудоран

Читаємо онлайн Підняти вітрила! - Раду Тудоран
повернувся години за дві перед тим, як кір Яні пришвартував свій корабель. Стерновий «Сперанци» не довго розтлумачував екіпажеві «Пенелопи» про Гаїка, і вдова Маруліса за взятий з його майна оброк мала за що жити сама й ростити дітей.
РОЗДІЛ XV
З КНИГИ ДРУЖБИ

На світанку п'ятого вересня «Сперанца», яка йшла з Пірея при сильному попутному вітрі — рідному братові того, що затримав їх у Середземному морі, продублювала, як кажуть моряки, мис Малес на південному сході Пелопоннесу, а під вечір уже була на траверсі мису Матапан, готова взяти курс у Мессінську затоку.

Життя на борту ішло тим звичаєм, який встановився з приходом Аднани. Левант із його тривогами залишився позаду, а попереду відчинялася брама в інший світ.

Капітан тим часом сидів у каюті й писав меморандум Адміралтейству; закінчивши писати, починав спочатку, вважаючи, що він не досить переконливий і доладний… Потім подумки обмірковував промови, які він виголосить перед моряками й рибалками в Сен-Мало, щоб підняти їх у дорогу на схід.

Шостої ночі по правому борту здійнявся посріблений місячним світлом мис Спартіовенто, а на світанку бугшприт указав на берег Сіцілії. Корабель тримав курс на північ, ловлячи вітер правим бортом і важко просуваючись уперед протокою. В обід кинули якір у бухті навпроти Мессіни, і Ісмаїл у супроводі Мігу та Ієремії зійшов на берег по овочі й питну воду.

— Землетрус! — закричав юнга, тільки-но ступивши не твердий причал після шести днів хитавиці.

— Ого-го! — закричав і Ієремія, відчуваючи, що земля безглуздо вислизає з-під ніг.

— Не є землетрус, — засміявся Ісмаїл. — Це запаморочення робити хвилі! — пояснив бувалий моряк.

«Сперанца» затрималася тут не більше двох годин. Шлюпка повернулася навантажена помідорами, картоплею, кавунами, лимонами, апельсинами й бананами…

На світанку наступного дня у вітрила зненацька вдарив один із тих поривів вітру, які здатні покласти корабель на борт і навіть пустити його на дно.

«Сперанца» не пішла на дно, а за чверть години описала велику дугу й повернула назад, замість Марселя — на Порт-Саїд.

Коли налетів вітер, Антон саме писав у каюті і раптом побачив, що стінка нахилилась до нього, книжки з полиці впали на стіл, на койку, на підлогу, розсипавши тисячі аркушиків.

Капітан метнувся нагору, але вихор уже пролетів, Герасім знову тримав стерно в руках, а «Сперанца» спокійно йшла, ніби нічого не сталося.

— Що це було, Герасіме? — розгублено спитав Антон.

— Тірренське море привітало нас із прибуттям, пане!

У каюті капітан почав збирати книжки й папери і раптом остовпів, забувши про все на світі: поміж розкиданих паперів лежав якийсь лист, написаний кострубатим почерком і підписаний Абдулою. Дивно, як він опинився тут, серед його навігаційних книжок?

«Капітане, — прочитав Антон у листі, — хай сатана дає тобі здоров'я…» — «Корабель уже готовий два місяці, — читав він далі, — і ми чекаємо тільки наказу, куди йти…»

Антон швидко закліпав, стріпнув головою, втягнув повітря в груди і, стиснувши папір, нестямно почав читати далі:.

«Я мав пригоду з тим розбійником-французом, Баяном, — бий його лиха година! — він ледь не проламав мені череп одного дня, так само, як це він зробив з Алі-ель-Ардом, коли ми привели його в Мусара. Я з радістю убгав би його в мішок з камінням і кинув у море. Але я підкорився твоєму наказові й витерпів його примхи. І справді, корабель, який він нам зробив, перевершує всі, що я бачив, відколи аллах дав мені очі, капітане. Але зараз, коли вітрильник готовий, дозволь мені розчерепити голову негідникові, щоб побачити, де приховується непокора…»


Антон не читав далі, а метнувся, спотикаючись, по трапу.

— Хлопці! — закричав він на палубі. — Я знайшов слід П'єра! Безбородий забув листа між моїми паперами!

Окрім Герасіма, який не міг залишити стерна, всі збилися довкруг капітана, неспроможні нічого збагнути. Ісмаїл ступив крок уперед, ударив себе в груди і чванькувато сказав:

— Не Безбородий забувати лист! Я його класти там!

— Що ти кажеш? — ніби сам не свій, прошепотів капітан.

— Я шукати ряса, знаходити лист! — ще дужче набундючився кок.

— А чому ж ти досі не сказав? — вибухнув Антон Лупан, аж тепер збагнувши все, і схопив кухаря за плечі.

— Забути! — простодушно відповів Ісмаїл.

— Сто чортів тобі в печінку! — лайнувся Герасім від стерна.

Усі лаяли Ісмаїла, погрожували кулаками, хоча, о другого боку, їхні серця й переповнювала радість. Тільки Ісмаїл спантеличено й невинно твердив своє:

— Безбородий не забувати лист… То я шукати ряса…

— Герасіме, ти знаєш, де Мусара? — спитав капітан.

— Нібито чув, але не можу сказати напевно, пане!

— І я чути! — додав кок.

Бліда Аднана з широко розплющеними очима ' сказала:

— Я знаю, де Мусара… Там найлютіші пірати в світі!

— І де ж він?

— У Червоному морі. Він біля…

— Гаразд, покажи мені його на карті.

Це сталося 12 вересня 1881 року о шостій годині ранку, як згодом буде записано в бортовому журналі.

Капітан вибіг на палубу, перестрибуючи через два східці.

— Стерно праворуч! — крикнув він, охоплюючи подумки всю голубінь Середземномор'я. — На Порт-Саїд, Герасіме!


* * *
Відгуки про книгу Підняти вітрила! - Раду Тудоран (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: