Підняти вітрила! - Раду Тудоран

Перемінився й Мігу за цей місяць. Хоч останнім часом він і став поводитись, по-чоловічому, як бувалий моряк, зараз став сором'язливіший, аніж тоді, коли сам-один прибув у Суліну з Негріле та зі своєю чабанською сопілкою. Щодня по обіді Антон Лупан брався вчити його, але і в одного, і в другого думки були далекі від навчання. Почувши голос Аднани або зустрівшись із нею самою на палубі, хлопець червонів, мов дівиця, і ставав сам не свій.

Та найбільша переміна відбулася з Негріле. Якщо люди від соромливості або стриманості приховували свої почуття бодай про людське око, то Негріле одразу покапав, що він покорений лагідністю й ніжністю Аднани. Досі ніхто не чув такого веселого гавкоту, не бачив найнеймовірніших перекидань, ошаленілого метання по палубі, а коли дівчина, стомлена після таких пустощів, зупинялася, щоб перевести дух, або сідала замислено на бухту каната, ніхто не бачив Негріле спокійнішим і розумнішим.

Ліворуч бугшприта з'явився острів Кітіра, — отже, недалеко континент і кінець цього тривожного плавання.

Аднана висунула голову з-за простирадла, стріпнула мокрим волоссям, відкинувши його з обличчя, і глянула на людей, що почали прибирати палубу.

— Доброго, ранку! — гукала вона, даруючи кожному усмішку.

— Доброго ранку! — радо відгукувались вони.

Негріле почав бігати по палубі.

Тільки Акоп сидів, згорбившись, з червоними очима, зарослий, злякано позираючи на зв'язаних піратів, що пожали поряд. Відколи він зібрав своє майно, замкнув його у скрині й відніс назад у трюм, то вже не мав спокою.

Герасім підійшов до Антона, ледве стримуючись:

— Пане, завтра вранці, якщо вітер знову не пожартуй, ми прибудемо в Пірей. Думаю, пора вже трохи розбудити нашого купця, бо потім він вислизне в нас між мильцями.

— Безперечно, Герасіме. Зараз нам ой як потрібні гроші, адже нам треба обнишпорити архіпелаг і східну чистину Середземномор'я, скрізь, де пірати мали свої кубла. Ми дійдемо до Александрії, до Порт-Саїда, якщо і роба буде. Я не можу залишити П'єра Баяна в біді, знаючи, що він живий.

— Ваша правда, пане! У мене в самого душа була б не на місці, якби ми не виконали до кінця обов'язок.

— А як люди думають?

— Так само. Я певен, вони підуть за вами будь-куди.

— Ну, то нам бракує тільки грошей. Хто з нас торгуватиметься?

— Дозвольте мені, бо в вас занадто м'яке серце.

— Гаразд, але спершу пришли-но його сюди, я хочу з ним поговорити.

Вірменин підійшов, хитаючись.

— Сідай, ефенді Акопе! — запропонував Антон, показуючи на бухту каната. — Скажи, будь ласка, чому ти вибрав морську дорогу в Афіни?

— Караванами по суші дуже довго й небезпечно.

— Але ж, як сам бачиш, і на морі не все спокійно!

— Хто б міг подумати, що пірати поласяться на такий корабель!

— І не поласились би, будь певен! Вони ув'язалися за нами тільки через тебе. А ми втратили сорок днів, а це все гроші, я вже не кажу, що ми наражали власне життя на небезпеку, дехто міг би загинути, захищаючи твоє багатство. Тож зараз іди й поговори із стерновим про оплату.

Акоп перелякано глипнув на Герасіма і швидко заговорив:

— Ефенді капітане, я розплачуся з вами, як належить.

— Саме про це й поговорите з стерновим.

— Навіщо мені говорити з ним, коли ми можемо порозумітися з вами, як люди! Я дам вам половину з того, що маю при собі.

Стерновий усміхнувся у вуса, приховуючи хитринку, не спокушаючись щедрістю мандрівця.

— Половина — то забагато! — сказав він з такою стриманістю, якої від нього не сподівався ніхто, — Я думав просити тільки чверть, але оскільки ти такий щедрий, то зупинимось на третині.

— Згода! — враз пристав купець. — Коли прийдемо в Пірей…

— Ні, там велика метушня. Ходімо зараз у трюм і все спокійно поділимо.

Акоп кинув на Антона благальний погляд:

— Ефенді! Він з мене шкуру зніме!

— Не бійся, пане, — відповів стерновий замість капітана. — Як ми щойно домовились, так і буде!

Герасім прогаявся з Акопом у трюмі майже цілий день. Що вони там робили і про що говорили — невідомо. Тільки час від часу чутно було, як купець кричав, ніби його різали.

А «Сперанца» тим часом спокійно йшла Егейським морем.

Антон Лупан майже цілий день стояв біля стерна.

Палуба «Сперанци» мала вигляд наймирнішої корабельної палуби в світі. Дихав лагідний вітер, небо було прозоре, море зеленкувате, вітрила білі, сліпуче сонце відбивалося в хвилях, і жодна хмаринка не затінювала сріблистої дороги перед мореходами. Під вечір море змінило колір, хвилі витягалися, мов довгі стьожки, одні зелені, другі рожеві, переходячи в фіолетові біли обрію.

Антон, який досі милувався мінливістю кольорів, повернув голову й побачив поруч Аднану. Він не почув, коли вона підійшла.

— Я теж можу стояти біля стерна! — сказала дівчина, виказуючи давню задерикуватість.

— У нас досить чоловіків для такої роботи.

— Чому ж ти не ставиш інших, а сам стоїш цілісінький день? Хіба це капітанова робота?

— А яка ж капітанова?

Аднана прикусила губи, не знайшовши, що сказати.

— Дуже прикро, що ти не доручаєш мені нічого.

— Робота на кораблі занадто шорстка для твоїх рук.

— Ти забув, що вісім років підряд я займалася нею. І повір, вони не виявляли до мене жалю.

— Я вірю, але ж ми не можемо чинити так, як Гусейм