Віннету І - Карл Фрідріх Май

— До цього не дійде. На них нападуть і зв’яжуть ще до того, як вони щось запідозрять.

— Справді? А як ви збираєтеся виконати це, Семе?

— Дуже просто. Звідки приїдуть апачі, відомо. Мабуть, ви також можете здогадатися, сер?

— Так. Вони спершу приїдуть туди, де вони нас зустріли, а вже звідти шукатимуть далі наших слідів.

— Правильно! Ви справді не настільки дурний, як це здається, коли дивишся на ваше обличчя. Отже, нам відомо перше, що треба знати, тобто напрямок, звідки їх чекати. Другим за важливістю є час, коли вони приїдуть.

— Це неможливо визначити точно, а тільки приблизно.

— Той, у кого варить голова, може здогадуватися. Хоча нам не достатньо самих лише здогадів. Хто у нашому становищі покладається на здогади, той може поплатитися за це життям.

— Але точний напрямок ми можемо дізнатися, тільки якщо вишлемо розвідників, а саме цього ви хотіли уникнути, любий Семе. Це ж ви висловили думку, що сліди розвідників нас видадуть.

— Червоношкірих розвідників: запам’ятайте це добре, червоношкірих, сер! Апачі знають, що ми тут, тому якщо зустрінуть сліди білих людей, це не викличе їхньої недовіри. Інша річ, якби вони побачили сліди червоношкірих. Це стало би для них попередженням, і вони поводилися б значно обережніше. Оскільки ви дуже розумний, то можете здогадатися, що вони собі подумають.

— Що десь поблизу є кайова!

— Ви вгадали! Якби я не беріг так сильно свою стару перуку, то зараз би висловив вам свою повагу, знявши перед вами капелюха. Тож уявіть собі, що так я і зробив!

— Дякую, Семе! Сподіваюся, що заслужу на таку повагу. Але кажіть далі! Отже, ви думаєте, що ми повинні вислати не червоношкірих, а білих розвідників?

— Так, але тільки одного.

— Це не занадто мало?

— Ні, бо на цього одного можна покластися. Його звати Сем Гоукенс, качка б мене копнула, і він їсть польових мишей. Можливо, ви знайомі з цим чоловіком, сер?

— Так, — кивнув я. — Якщо він візьметься до цієї справи, то можна більше не турбуватися. Апачам не вдасться його упіймати.

— Упіймати не вдасться, але побачити можуть.

— Що? Вони повинні побачити вас?

— Саме так, — завзято підтвердив Сем.

— Але ж тоді вони схоплять або й уб’ють вас! — висловив я свої побоювання.

Та хитрий мисливець тільки усміхнувся.

— В жодному разі. Для цього вони надто розумні. Я влаштую все так, що вони просто змушені будуть мене побачити. І якщо я буду спокійнісінько прогулюватися собі просто в них на очах, то вони вважатимуть, що ми почуваємося у повній безпеці. І нічого мені не зроблять, щоби ви не запідозрили небезпеки, якщо я не повернуся до табору. Вони вважатимуть, що згодом ще встигнуть мене схопити.

— Але, Семе, хіба не може трапитися так, що вони вас побачать, а ви їх ні?

— Сер, — жартівливо обурився він. — Якщо ви даєте мені такого ляпаса, то це кінець нашої дружби! Я їх не побачу! Оченята Сема Гоукенса, може, й невеличкі, зате пильні. Апачі точно не приїдуть великим натовпом, а вишлють наперед розвідника. Але й той від мене не втече, бо я стану в такому місці, де точно зауважу його. Знаєте, бувають такі ділянки, де навіть найдосвідченіший провідник не годен сховатися і змушений вийти на відкриту місцевість. Саме такі місця і треба обирати, коли хочеш вистежити розвідника. Коли я засічу їх, то скажу вам, але ви поводьтеся так, ніби нічого не трапилося.

— Але ж тоді вони побачать кайова і повідомлять про все вождеві!

— Кого вони побачать? Кайова? Слухайте, ви, ґрінгорн і вартий поваги юначе, невже вважаєте, що мозок Сема Гоукенса складається з вати чи туалетного паперу? Я вже якось подбаю про те, щоби вони не зауважили кайова, а також їхніх слідів. Зрозуміло? Наші любі друзі кайова сховаються, щоби з’явитися у відповідний момент. Розвідники апачів зможуть побачити лише тих людей, які були в таборі на момент, коли сюди приходив Віннету зі своїм батьком.

— Ну, це вже інша річ!

— Справді? Розвідники апачів можуть блукати довкола нашого табору, скільки заманеться. Але вони мають переконатися, що ми не чекаємо нічого поганого. Коли вони підуть геть, то я прокрадуся за ними слідом, аби подивитися, як сюди наближатиметься основна група. А вона прибуде не вдень, а вночі і надійде до нашого табору здалека, щоби застати нас зненацька.

— І захопити в полон або навіть убити, принаймні частину з нас!

— Слухайте, сер! — засміявся Сем. — Мені вас шкода! Ви така освічена людина, а не знаєте, що потрібно тікати, аби тебе не спіймали! Це сьогодні відомо кожному зайцеві, навіть крихітним комахам, які стрибають на відстань, що у шістсот разів більша за довжину їхнього тіла. А ви, ви цього не знаєте! Хіба це не написано в тих численних книгах, які ви читали?

— Ні, бо хоробрий вестмен не повинен стрибати так високо, як ота комаха. Але облишмо ці жарти! То ви вважаєте, що ми повинні надійно заховатися?