Віннету І - Карл Фрідріх Май

Після того, як між нами і кайова було досягнуте нарешті сяке-таке взаєморозуміння, Танґуа почав вимагати скликання загальної наради, у якій мають взяти участь усі білі. Мені не сподобалася ця ідея, бо нас відривали від роботи, виконати яку слід було негайно. Тому я попросив Сема посприяти тóму, щоби нараду пересунули на вечір, бо я чув про те, що такі розмови у червоношкірих можуть тривати нескінченно, хіба що якась небезпека примусить їх до лаконічності. Гоукенс поговорив із вождем і повідомив мені:

— Як кожен справжній індіанець, він не хоче відступати від своїх бажань. До приходу апачів залишається ще чимало часу, тож він вимагає скликати нараду зараз, і під час наради я маю детально представити їм свій план, а після того всі мають поїсти як слід. У нас є запаси, кайова також привезли зі собою сушене м’ясо. На щастя, мені вдалося домовитися принаймні про те, що в нараді братимуть участь лише Дік Стоун, Вілл Паркер і я. Усім іншим дозволено іти працювати.

— Дозволено? — запитав я, наморщивши чоло. — Так, ніби індіанець має давати нам на це дозвіл! Я демонструватиму їм своєю поведінкою, що не почуваю жодної залежності від них.

— Тільки не зіпсуйте мені все, сер! — попросив Сем. — Краще вдавайте, ніби не помічаєте цього! Ми не повинні налаштовувати їх проти себе, якщо хочемо, щоб усе вдалося.

— Але я теж хочу взяти участь у нараді!

— У цьому немає потреби.

— Немає? Я так не думаю. Я теж хочу знати, які будуть рішення!

— Ви про це відразу ж дізнаєтеся.

— Але якщо я не зможу погодитися з цими рішеннями?

— Не зможете погодитися? Ви? Гляньте-но на цього ґрінгорна! Він і справді надумав, що повинен затверджувати рішення Сема Гоукенса! Тепер мені слід просити у вас дозволу, якщо я вирішу обрізати собі нігті і почистити черевики?

— Я не мав такого на увазі. Просто хочу бути певним, що те рішення не поставить під загрозу життя обох наших апачів.

— У цьому можете покластися на свого старого Сема Гоукенса. Даю вам слово, що вони будуть неушкоджені. Вам достатньо цього?

— Так. Ваше слово — це для мене надійна обіцянка, бо я переконаний, що коли ви даєте слово, то потім докладаєте всіх зусиль, аби дотримати його.

— Гаразд. Тоді робіть спокійно свою роботу і будьте певні, що справа і без вас вирішиться так само, як і тоді, коли би ви пхали всюди свого носа!

Я мусив послухатися, бо мені було дуже важливо завершити наші вимірювання ще до того, як прийдуть апачі. Тож ми з подвійною ретельністю взялися до своєї ділянки і просувалися вперед дуже швидко, навіть Бенкрофт та троє інших землемірів докладали максимум зусиль: вони стали такими старанними після того, як я ще раз докладно пояснив їм ситуацію. Якщо ми працюватимемо не на повну силу, то апачі з’являться ще до того, як ми закінчимо вимірювання, і це загрожує нам прикрими наслідками, незалежно від того, хто нападе першим — апачі чи кайова. А якщо все зробимо ще до сутички, то зможемо зникнути з поля бою разом із цінними вимірювальними пристроями і мапами. Я пояснив усе це людям, і вони працювали з такою старанністю і витривалістю, якої раніше в них не спостерігав. Отож я досягнув своєї мети. Але сам не збирався втікати. Мене непокоїла доля Віннету. Інші можуть робити, що вважають за потрібне, але я не зрушу з місця, допоки не переконаюся, що йому вже не загрожує небезпека.

Моя робота складалася з таких етапів: спершу я мав міряти, потім записувати показники у книгу, а далі робити креслення. Усі креслення я виготовляв у двох примірниках, один з яких отримував головний інженер, наш керівник, а другий я потайки залишав собі про всяк випадок. Наше становище було таким небезпечним, що жодна обережність не була зайвою.

Як я і передбачав, нарада затяглася аж до вечора і завершилася саме тоді, коли темрява змусила нас припинити роботу. Кайова були у чудовому настрої, бо Сем необережно, а можливо, навпаки — дуже розумно і завбачливо віддав індіанцям усі залишки бренді. Йому не спало на думку спитати на це дозволу Бенкрофта. Довкола табору палало кілька вогнищ, біля яких сиділи і їли червоношкірі. Поряд паслися коні, а далі, у темряві, Танґуа виставив вартових.

Я сів біля Сема та його нерозлучних друзів Стоуна і Паркера, щоби з’їсти свою вечерю. Наш табір видавався мені, новачкові на Дикому Заході, дуже незвичним. Це була доволі войовнича картина. Коли я роздивлявся одне за одним індіанські обличчя, то не побачив жодного, здатного на співчуття до ворога. Нашого бренді вистачило лише на те, щоби кожен отримав по п’ять чи шість ковтків. Тож я не побачив жодного п’яного, але оскільки індіанці вкрай рідко пили вогняну воду, то вона подіяла на них і викликала загальне піднесення. Індіанці були набагато жвавішими, ніж зазвичай, їхні рухи були різкішими, а розмовляли вони голосніше.

Я запитав Сема, до чого домовилися на нараді.

— Можете бути задоволеним, — сказав він. — З обома вашими друзями нічого не трапиться.

— А якщо вони боронитимуться? — сказав я.