Вибрані твори. Том перший - Леонід Михайлович Тендюк

І трапилось так, що якось він зустрів матір, розповів їй про свої пригоди й поневіряння. А тільки Таранга не хотіла визнати його за свою дитину. В неї он четверо синів — кремезні, високі, а цей — самозванець, карлик та й годі. Не може він бути її сином! І все ж…

Серце материнське чуле. От і Таранга зрештою не відцуралась маленького прибульця. Вона нарекла його Мауї-Тікітікі-О-Таранга, що значить: «хлопчик з жіночих кіс», або інакше — «пасмо».

Він був і справді ніби іграшковий: коротун, вайло. Та й з лиця незугарний: приплюснутий ніс, щербатий. От тільки очі… Вони, мов зорі, — великі, мрійливі, — загадково світилися.

Старші брати-красені дружили, тримаючись купи, а Мауї-Пасма ніби й не помічали або ж гнали геть. Вже що стусанів від них він мав — і не злічити!

Не раз брати-зухвальці заводили ігрища: перетягували канат, пірнали, хто далі, бігали наввипередки. І всі як один вихвалялися своєю спритністю. Лише Мауї мовчав, мовби у рот води набрав.

Хто ж міг подумати чи навіть припустити, що в того карлика, з якого всі кепкують, така надприродна сила!

Ось як про це дізналися люди.

Наповнивши калебаса — глечик, зроблений із висохлого гарбуза, — водою, старші брати вирушали рибалити. Коротуна, хоч як він просився, як завжди, не взяли.

Був час хоту-нуї, тобто пора, коли місяць стоїть уповні.

О такій годині все спочиває, навіть хвилі примовкають, заворожені тишею.

Мауї помітив, як у місячнім сяйві, переливаючись, лисниться, виблискує над берегом пальмове віття. Хитливі тіні падали на воду, погаптовану срібними пелюстками. І здавалось, на гулянку або ж раду зійшлися казкові чоловіки-менехуне.

Розповідають, що сила в їхніх руках нечувана: кожен може підняти або й кинути далеко в море щонайтяжчу брилу чи навіть дерево вирвати з корінням.

Мауї подумав, що і в нього, карлика, можливо, є сила, дарма що брати звуть його коротуном та нікчемою. Бо як її, ту силу, виявиш, коли Мауї відмовляють боротися, рибу ловити теж не дозволяють. Сила ж неторкана марно гине.

Хлопчик крадькома пробрався крізь прибережний гайок до затоки.

Вихололий пісок лоскотав підошви, відганяючи сон. Позаду лишилась звивиста низка слідів: вони нагадували стулки черепашок, кинуті на берег гнівною хвилею.

Мауї озирнувся — ніде нікого. Він притьмом кинувся до човна, впав на дощане дно.

То був човен-катамаран його братів, у якому вони завжди вирушали в море рибалити.

Невдовзі з-за пальмового гаю, де стояло помешкання — бамбукова хижка Мауї, долинув приглушений тупіт, вчувся знайомий вереск, сміх.

— І цього разу Пасмо-невдаха лишився з носом.

— Ха-ха! — засміявсь інший. А найстарший сказав:

— Карлик, і теж туди: хоче з нами, дужими, мірятися силою.

«Ха-ха-ха!» — болем озвалося в серці маленького Мауї.

Брати всілися в човен і попливли морем. І Довго пливли чи ні, як ось зупинились. Нараз угледіли Мауї, що раптом заворушився, — і отетеріли; він їх таки перехитрив!

— Мерщій до берега! — запропонував один.

— Краще кинемо коротуна тут — нехай спробує солоної водиці!

— Атож, йому це не завадить!

Та — о диво! — Мауї глянув на море, змахнув руками — і воно розкинулось неосяжно: лиш далина, вода та небо, берега зовсім не видно.

Кинули старші брати в глибочінь гачки. Сіп! Сіп! — а риби немає.

— Все через цього негідника!

— Краще б він тоді втопився!

І брати зло глянули на Мауї.

А хлопчик спробував ловити теж. З-за пазухи витяг перламутровий, прикрашений візерунками та пучком волосся гачок.

— Хе! — насмішкувато кинув старший. — Зараз капосне Пасмо вивудить банькувату ууа — рибу для жертовних обрядів. Не інакше, жрець замовив!

І він ще дужче засміявся.

Мауї справді кинув гачок за борт. Сіпонув і під оглушливий регіт не побачив нічогісінько! «А так», — майнула думка. Як же він не здогадався раніше: без наживки риби не спіймати. Попросив було наживку в братів. Де там — у відповідь почувся лише сміх. І тоді Мауї наважився: з розмаху вдарив кулаком по носу — обличчя заюшило кров'ю. Нею він і змазав гачок, знову кинувши його в море.

Удача сама по собі не приходить. То лише здається, ніби комусь, мовляв, легко таланить. А зваживши все, бачиш: щастя посміхається лише наполегливим і працьовитим.

Чи був Мауї роботящим? Авжеж. Хоч брати, звичайно, не помічали його роботи. А насправді і доглянуті кокосові пальми, і їжа на столі, й охайність у хижці — то була справа рук хлопчика-коротуна. Не встигнуть, бувало, брати й очей продерти, а він уже на ногах — трудиться.

Так ото й міцнів Мауї, непомітно наливаючись силою. Ніхто-бо цього, правда, не помічав, і сила дрімала, прихована.

І от вона себе показала.

Кинув Мауї закривавлений гачок і став спостерігати, як він поринає все нижче й нижче, аж поки торкнувся дна. Тоді хлопчик смикнув, але волосінь, до якої був прив'язаний гачок, туго натяглася й не піддавалась.

«Щось піймав! — майнув здогад. — І до того ж велике». Він подався вперед, раз, вдруге напружився, вибираючи волосінь. Коли бачить: з глибини, бурунячи воду, з'явився гачок, а на ньому велетенська риба. Така велика, що, відколи й стоїть світ, люди такої не бачили!

— Мауї піймав велетня! — защебетали морські ластівки копеа, розносячи повсюди радісну новину.

— Риба небачених розмірів! — вторили їм галасливі чайки.

А в човні тим часом коїлось таке. Мауї стояв на спині спійманої риби. Він, як і належить рибалці після вдалого улову, зухвало висолопив