Знак Хаосу - Роджер Желязни

— Вона лише вимінює якусь крапельку знання на співпрацю Ясри, — сказав він. — Вона хоче зробити так, що вже якщо не може відправитися сама, то хоча б відправити супроводжувати нас цю даму, оскільки це означатиме додатковий захист для тебе.

— Тоді чому ж ми не можемо бути присутніми при цьому?

— Нічого зі знаного мною про неї не проливає на це анінайменшого світла.

— Ну, раз у мене є кілька хвилин, то я хочу збігати по одній невеликій справі. Ти постережи тут і візьми на себе керівництво, якщо вона покличе нас раніше, ніж я повернуся.

Він посміхнувся.

— А якщо сюди забреде один із твоїх родичів, чи слід мені представлятися, як повелитель Хаосу?

— Я думав, ти також і повелитель обману.

— Звичайно, — підтвердив він і, хляпнувши в долоні, зник.

— Я швидко, — пообіцяв я.

— Всього доброго, — долинув звідкись його голос.

Я поспішив по коридору.

Діставшись до потрібних дверей, я з хвилину постояв перед ними, закривши очі, уявляючи собі обстановку такою, якою я бачив її в останній раз. Це були апартаменти батька. Я багато разів бродив по них, намагаючись зрозуміти по меблюванню, розстановці, книжкових полиць і цікавих колекціях щось більше, ніж я вже знав про цю людину. Завжди знаходилася якась дрібниця, яка привертала мою увагу, або яка відповідала на якесь питання, або піднімала нове — напис на закладці в книзі або замітка на полях, срібний гребінець не з тими ініціалами, дагеротип привабливої брюнетки, підписаний «Карлу з любов'ю від Кароліни», моментальний знімок батька, який обмінювався рукостисканням з генералом Макартуром…

Я відімкнув двері й прочинив її поштовхом руки.

Однак кілька секунд я не рухався, так як всередині було світло. Я прислухався ще кілька довгих митей, але з покоїв не долинало жодного звуку. Тоді я повільно увійшов. На стоячому біля протилежної стіни туалетному столику горіло багато свічок. А от в полі зору — нікого.

— Привіт!? — Покликав я. — Це я, Мерлін.

Жодної відповіді.

Я зачинив за собою двері і рушив уперед. Серед свічок на туалетному столику стояла квіткова ваза. У ній знаходилася єдина троянда, що мала сріблястий колір. Я підійшов ближче. Так, вона була срібною. У якому ж Відображенні росли такі квіти?

Я взяв одну з свічок і пішов далі вже з нею, загороджуючи полум'я долонею. Повернув ліворуч і перейшов в наступну кімнату. І, відкривши двері, відразу ж побачив, що не було потреби приносити свічку. Тут горіли інші, ще в більшій кількості.

— Привіт!? — Повторив я.

Знову ніякої відповіді. Ніяких звуків взагалі.

Я поставив свічку на найближчий стіл і підійшов до ліжка. Піднявши рукав лежачої на ній сорочки, я упустив його назад. На покривалі лежала срібна сорочка і чорні штани — батьківські кольори. У минулий візит вони там не лежали.

Я сів поруч з одягом на покривало і втупився через кімнату в затінений кут. Що відбувається? Якийсь химерний сімейний ритуал? Явління примари? Або…

— Корвін? — Вимовив я.

Але я навряд чи очікував відповіді. І не був розчарований. Однак, піднявшись, я стукнувся об важкий предмет, що висів на найближчому стовпчику ліжка. Я простягнув до нього руку і підняв його, щоб краще розглянути. Це був пояс з пристебнутою до нього зброєю в піхвах. Вони теж були відсутні під час моїх останніх відвідин. Я взявся за руків'я і оголив клинок.

При світлі свічок затанцювала витравлена в сірому металі частина узору Лабіринту. Це був Грейсвандір, батьківський меч. І що зараз він робив тут, я поняття не мав.

І я зрозумів з уколом болю, що не можу затриматися тут подивитися, що тут відбувається. Я повинен повернутися до власних проблем. Так, своєчасність сьогодні була виразно проти мене.

Я поклав Грейсвандір назад у піхви.

— Батьку? — Вимовив я. — Якщо ти мене чуєш, то знай, я хочу побачитися з тобою знову. Але зараз я повинен йти. Удачі тобі у всьому, що б ти не робив.

А потім я покинув приміщення, торкнувшись мимохідь срібної троянди, і замкнув за собою двері. Коли я повернув назад у коридор, то зрозумів, що весь тремчу.

На зворотному шляху мені ніхто не зустрівся і, наблизившись до власних дверей, я гадав, слід мені увійти, постукати чи почекати. Потім щось торкнулося мого плеча і я обернувся, але там нікого не було. Коли я знову повернувся до дверей, Мандор з'явився поруч зі мною, злегка наморщивши лоб.

— Що трапилося? — Запитав він. — Ти виглядаєш неспокійніше, ніж коли йшов.

— Щось зовсім несподіване. Зсередини ще немає новин?

— Поки ти ходив по справі, я почув один раз крик Ясри, — повідомив він, — я поспішив до дверей і відкрив їх. Але вона засміялася і попросила закрити двері.

— Або ті'га знає якісь хороші новини чи анекдоти, або новини сприятливі.

— Здається, так.

Трохи пізніше двері відчинилися, і Ясра кивнула нам.

— Наша розмова завершена, — запросила вона нас увійти.

Увійшовши до кімнати, я вивчив її поглядом. Виглядала Ясра набагато веселіше, ніж коли ми виходили. По краях її очей спостерігалося трохи більше зморшок, і вона, здається, мало не з зусиллям утримувала на місці куточки губ.

— Сподіваюся, бесіда була плідною? — Висловив я своє побажання.

— Так. В цілому, я б сказала, що так воно і було, — відповіла вона.

Один погляд на Найду показав мені, що ні поза, ні вираз її обличчя не змінилися.

— Тепер я змушений запитати вас про прийняте вами рішення, — сказав я. — Довше зволікати я більше ніяк не можу.

— Що станеться, якщо я відповім відмовою? — Запитала вона.

— Я препровожу вас у ваші покої і повідомлю інших, що ви повернулися і знову з нами.

— Як гостя?

— Як гостя, яка дуже добре охороняється.

— Розумію. Ну, взагалі-то, мені не особливо хочеться знайомитися з тими покоями. Я вирішила супроводжувати вас і допомогти вам на обговорених нами умовах.

Я вклонився їй.

— Мерлін! — Окликнула мене Найда.

— Ні! — Відповів я і подивився на Мандора.

Той підійшов і зупинився перед Найдою.

— Найкраще тепер тобі буде заснути, — велів він їй, і очі її закрилися, а плечі обвисли. — Де хороше місце, щоб вона могла відпочити? — Запитав він у мене.

— Он там, — я показав на двері в сусідню кімнату.

Він узяв її за руку і відвів туди. Через деякий час я почув, як він тихо говорить щось, а потім запанувала мовчанка. Трохи пізніше він вийшов, а я підійшов до дверей і заглянув в кімнату. Вона витягнулася на